Розділ 42

Вона прокинулася біля Сергія.

Він сидів на підлозі поруч із ліжком, поклавши голову на край матраца. У кімнаті світало. Сіре небо виднілося між шторами, з вулиці долинав перший тролейбус. На тумбочці лежав зошит, відкритий на сторінці з одним реченням: «Я повернулася попрощатися».

Яна пам’ятала, як написала його в першій лінії перед сном. Чорнило перейшло лише в її пам’яті. Тут фразу переписала місцева Яна, мабуть, за кілька хвилин до зміни уваги.

Сергій підняв голову.

— Ти?

— Я.

Сергій провів долонями по обличчю, проганяючи сон, і глянув на порожній палець Яни.

— Прочитала аркуш?

— Так.

Він сів рівніше. На його безіменному пальці не було обручки. Жива, яку Яна попросила його зняти, лежала на тумбочці. Мертва лишилася в першій лінії.

— І вирішила, — сказав він.

— Вирішила.

Сергій кивнув. Потім підвівся, спираючись рукою на ліжко.

— Олена просила подзвонити, щойно ти прокинешся.

— Подзвони.

Він вийшов на кухню. Яна почула його тихий голос, уривки адреси й часу. Не намагалася розібрати слова. Взяла з тумбочки живу обручку. На внутрішньому боці були ініціали й дата весілля. У першій лінії така сама каблучка три роки лежала на ланцюжку, але метал усередині стерся сильніше від постійного дотику.

Місцева Яна залишила ще одну записку в шухляді.

«Я знаю твоє рішення. Учора говорила з Данилом у цій лінії. Він не розумів, чому я питаю про наш спільний проєкт. Я більше не хочу перевіряти, чи він колись міг мене любити. У мене є моє життя. Закрий двері. Якщо після тебе лишиться страх, я з ним упораюся».

Під текстом стояли її ініціали. Уперше інша Яна підписалася.

Сергій повернувся з двома чашками.

— Олена чекає нас о десятій. Спершу тебе одну. Мені сказала приїхати пізніше.

— Ти спав на підлозі всю ніч?

— Ні. Вона прокинулася о четвертій, ми говорили. Потім вона попросила не лягати поруч, щоб ти не подумала, ніби я знову намагаюся закріпити тебе.

— Про що ви говорили?

— Про рахунок за газ. Про маму. Про тебе.

Яна чекала продовження.

— Вона злиться, що ти отримала від мене більше чесності за два тижні, ніж вона за останні три роки, — сказав Сергій. — І має рацію.

— Ти чесний, бо боїшся втратити мене.

— Спочатку так. Тепер боюся повернутися до неї тим самим чоловіком, який називав турботою кожну спробу контролю.

Яна зробила ковток. Чай був слабкий, без цукру. Сергій завжди заварював їй надто слабкий чай, хоча знав, що вона любить міцніший. Ця дрібна помилка пережила аварію й дві лінії.

— Сьогодні я хочу звичайний день, — сказала вона. — До процедури.

— Який саме?

— Не знаю. Сніданок. Робота. Може, купити продукти.

— У мене о дванадцятій нарада.

— Іди.

Він здивувався.

— Ти не хочеш, щоб я скасував?

— Ні. Я хочу побачити життя, з якого йду, коли воно не стоїть біля мого ліжка.

В офісі Олени Аркадіївни Яна сіла за порожній стіл. На ньому не було старого архіву, тільки два стоси чистого паперу, годинник і прозора коробка для прикрас.

— Сьогодні підготовка, — сказала Олена. — Завтра прощання й контрольований сон. Завершальний етап у першій лінії, якщо ви туди повернетеся.

— А якщо не повернуся?

— Повторимо через добу. Силою межу не відкриватимемо.

Олена попросила покласти в коробку обручку й ланцюжок, якщо той є. Яна принесла тільки живу обручку Сергія. Ланцюжок із мертвим кільцем лишився в першій лінії.

— Чому прикраси треба знімати вже зараз?

— Щоб тіло не отримувало готової відповіді через дотик. У вашому випадку кільце стало матеріальним мостом. На третьому етапі жодна лінія не повинна мати переваги речі.

Яна написала заголовок на першому стосі: «Життя, де Сергій помер». На другому: «Життя, де Сергій вижив».

— Тільки факти, — нагадала Олена. — Без оцінок. Потім окремо почуття й втрати.

Яна почала з дат. Аварія двадцять першого березня. Похорон двадцять сьомого. Реабілітація від весни до наступної зими. Повернення Сергія в «Статику». Перша зустріч із Данилом. Заручини шостого жовтня. Дата відкриття музею.

На деяких рядках пам’ять сперечалася сама з собою. У першій лінії після похорону мати забрала її до себе на чотири ночі. У другій після операції Яна спала в коридорі лікарні три ночі, а на четверту її вигнала медсестра. Обидві версії мали запахи, втому, чеки в кишенях.

Олена не виправляла. Просила ставити знак питання там, де факт не можна перевірити.

Потім Яна написала імена людей, які існували в кожній лінії незалежно від чоловіків. Олеся, Роман, Ірина, Марта, мати. Колеги «Статики». Ліза. Музейники. У кожного були власні зміни, робота, діти, образи. Жоден світ не зводився до іншого стану одного тіла після аварії.