Розділ 40

Яна прокинулася в тій самій кімнаті, але крісло було порожнім.

Замість Сергія біля дверей сиділа Ірина. Олена Аркадіївна стояла біля вікна й записувала час. На стіні висіла інша картина, геометрична, у синій рамі. Офіс у цій лінії орендували по четвергах, і власниця змінила декор.

— Яно, назвіть дату, — сказала Олена.

Вона назвала. Потім адресу, своє ім’я, ім’я матері. На запитанні про Данила зупинилася.

— Він звукоінженер. Ми були заручені.

— Були?

— Зупинили заручини.

Факти приходили зі сторінки, яку вона читала в іншій лінії. Почуття не було.

— Скільки часу мене не було?

Ірина глянула на Олену.

— Дев’ять днів у цій лінії. Один раз ти повернулася на кілька хвилин. Решту часу з’являлася інша Яна. Вона залишила записи.

На столі лежав зошит із зеленою обкладинкою. Місцева Яна першої лінії писала щодня.

«Робота. Опікунська рада затвердила маршрут. Олеся перенесла частину моїх повноважень до кінця місяця. Дім. Полила вазони, заплатила за опалення. Данило не приходив без запрошення. Мама ночувала двічі. Стан. Я знаю про другу лінію, але не відчуваю Сергія живим. Пам’ятаю похорон».

Яна перегорнула сторінку.

«Данило приніс копії наших старих листувань. Я не читала без дозволу тієї Яни, яка їх прожила. Поклала в синю папку».

Далі було: «Якщо вона повернеться й не впізнає його, дати аркуш про суху ручку. Він у Ірини».

Ірина дістала зі своєї сумки складений учетверо аркуш.

— Ти написала це за два тижні до першого переходу, — сказала вона. — Ми сиділи в книгарні після закриття. У мене перестала писати ручка, ти дала свою. Потім попросила зберегти.

Папір був вирваний зі старого блокнота. Почерк Яни, ще без тремтіння, займав обидва боки.

«Я сьогодні сказала Данилу “так”. І майже відразу почала думати про Сергія. Ніби якщо я знову буду щаслива, наш шлюб стане чернеткою, яку можна викинути. Пишу це й бачу, що воно неправда. Сергій помер. Я його любила. Потім три роки вчилася вставати, працювати, купувати квитки наперед. Данило не витягнув мене й не зайняв Сергієве місце. Я погодилася на шлюб тоді, коли вже знала, що можу жити сама. Якщо колись захочу повернути Сергія за будь-яку ціну, нагадай, хто цю ціну платитиме».

Останні рядки були написані слабше. Ручка висихала.

«Ті три роки боліли. Вони все одно були мої».

Яна дочитала. У горлі стало тісно, але зовсім не від раптового повернення любові до Данила. Вона ще не могла її відчути. Аркуш повернув інше: довіру до жінки, яка прийняла рішення до того, як пам’ять стала ненадійною.

— Я це написала, — сказала вона.

— Твоєю ручкою. Я ще сварилася, що ти дала мені ту, яка висихає.

Яна перевернула аркуш і знайшла на згині розмазану синю риску.

— Це було до переходів.

— За два тижні до них.

— Чому віддала тобі?

— Ти сказала, що після заручин старі думки полізли з усіх щілин. Боялася, що почнеш ідеалізувати Сергія. Просила зберегти доказ, що пам’ятала його смерть і все одно дозволила собі майбутнє.

Яна притиснула аркуш до колін. Папір тремтів разом із руками. Вона все ще не могла викликати в пам’яті Данилів голос із того вечора, зате впізнавала власну впертість у натиску ручки й слові «чернеткою», двічі виправленому над рядком.

Олена Аркадіївна поставила перед нею склянку води.

— Ви хотіли повернутися за цим записом, — сказала вона. — Що він змінює?

— Я майже лишилася там, бо забула, чому обрала це життя до переходів.

— Ви не обирали смерті Сергія.

— Ні. Я обрала не викреслювати те, що було після.

Ірина відвернулася до вікна. На склі тремтіли відбиття фар. Надворі вечірній транспорт повільно рухався проспектом, люди виходили з офісів, тягнули пакети до метро.

— Я хочу закрити доступ тут, — сказала Яна.

Олена Аркадіївна не перепитала.

— Сьогодні ми не почнемо. Спершу сон, їжа й перевірка стану. Завтра підготуємо факти. Прощання з Сергієм ви ще не завершили.

Яна подивилася на дерев’яну коробку на столі. Усередині лежала одна обручка на ланцюжку. Жива залишилася в іншій лінії: Сергій зняв її перед сном, і вона не перейшла разом із ланцюжком. Повернулася та, яку Яна принесла з похорону.

— Я маю повернутися ще раз?

— Якщо хочете попрощатися свідомо. Без цього закриття може стати втечею.

Яна боялася, що ще одна ніч біля Сергія знову забере ім’я Данила, та тепер це не змінювало вибір. Вона склала аркуш із сухою ручкою вчетверо й поклала до внутрішньої кишені, щоб перечитати після наступного пробудження.

— Повернуся, — сказала вона. — Один раз.