Розділ 38

Олена Аркадіївна запросила їх обох, але в різний час. Спочатку мала говорити місцева Яна. Сергій привіз зошит до офісу, залишив його на столі й вийшов. Через сорок хвилин увага повернулася до Яни.

Вона сиділа в кріслі біля вікна. На колінах лежав аркуш, списаний її рукою.

— Перехід відбувся під час розмови? — запитала Яна.

Олена Аркадіївна кивнула.

— Ми говорили про її страх. Ви з’явилися після того, як вона вимовила ім’я Данила.

— Вона лишила щось?

— Усе на аркуші. Я не читатиму вам уголос.

Яна подивилася.

«Я не хочу зникати з власних ранків. Я не хочу прокидатися на хвилини, щоб бачити, як інша людина вирішує, чи мій чоловік достатньо хороший для її вибору. Я не звинувачую її. Три роки тому вона попросила неможливого, а я стала тією, хто жив після відповіді. Я не побічний наслідок. Я дружина Сергія, донька своєї матері, продюсерка “Середи”. Якщо закриття залишить мене тут, зробіть його. Якщо ні, не брешіть».

Яна дочитала й поклала аркуш на стіл.

— Ви впевнені, що вона залишиться?

— Настільки, наскільки можу бути впевнена після того, що бачила в інших випадках.

— Інших випадках? Ви казали, архів уривчастий.

— Уривчастий, бо ми працювали без права називати це дослідженням і без нормального подальшого спостереження. Та кілька людей третій етап пройшли. Переходи припинилися. Під час останніх накладань близькі говорили про місцеву людину як про ту саму: зі своїми звичками, образами, пам’яттю. — Олена торкнулася чорного прямокутника на картці. — Більшої певності в мене немає.

— Чому ви не сказали це одразу?

— Бо не мала підтвердження, що ваш випадок такий самий. Кільце переходить фізично. Подвійні спогади з’явилися у близьких. Межа розірвана сильніше.

Олена Аркадіївна дістала стару картку з архіву. У графі результату було написано від руки: «Доступ закрито. Контакт припинено. Локальна безперервність підтверджена через 6 міс.» Ім’я закривав чорний прямокутник.

— Це не доказ для суду, — сказала вона. — Та для процедури це найкраще, що маю.

Яна торкнулася краю картки.

— Чому я зупинилася після другого етапу три роки тому?

— Ви прокинулися біля живого Сергія й вирішили, що вже отримали відповідь. Взяли кільце, не дали закінчити перевірку й пішли. — Олена потерла заглибинку від ручки на середньому пальці. — Я дозволила вам вийти. Наступного дня ви пам’ятали мене лише як жінку з оголошення й повертатися відмовилися.

— Тоді я хотіла саме цього життя.

— Тоді ви не прожили трьох наступних років у першому.

— Якщо лишуся тут, чи повернуться почуття до Сергія повністю?

— Найімовірніше, вони вже повертаються.

— А Данило зникне з пам’яті?

— Факти можуть лишитися. Емоційний доступ, схоже, слабшає першим.

Яна згадала коротке пробудження в першій лінії й порожнечу, з якою дивилася на Данила. Його вчинок із кільцем досі злив її, та страшнішим було інше: ще кілька днів тут, і не лишиться кого пробачати або від кого йти. Саме ім’я перестане боліти.

— Я майже обрала це життя вчора, — сказала вона.

— Чому?

— Тут ніхто не помер. Моя мати не підтримувала мене в морзі. Батьки Сергія не закривали веранду на зиму, бо там стояла його чашка. Я бачу, скільки болю можна скасувати одним рішенням.

— Ви не скасуєте його. Лінія, де Сергій помер, продовжить існувати. Ви лише перестанете мати до неї доступ.

— Для мене це відчуватиметься як скасування.

— Саме тому рішення не може спиратися тільки на полегшення.

Олена Аркадіївна поставила на стіл дві порожні склянки, одну біля Яни, другу навпроти.

— Уявіть, що жодного чоловіка немає в кімнаті. Що лишається від кожного життя?

Яна не відповіла одразу.

У першому лишалася жінка, яка три роки вчилася жити після втрати. Робота, яку вона втримала. Терапія. Мати, Ірина, квартира, де знову з’явилися гості. Здатність не плутати любов із порятунком, якої вона ще не мала в день аварії.

У другому лишалася жінка, яка витягувала шлюб із лікарень і боргів, повертала чоловікові місце у світі, будувала іншу версію тієї самої роботи. Не щасливіша копія — зовсім інша доросла людина.

— Лишаємося ми, — сказала Яна. — Обидві.

— Тоді вибір має визначити, досвід якої з вас ви берете на себе як свій шлях далі. Не чия любов сильніша.

Двері кабінету відчинилися. Сергій стояв на порозі, але не заходив.

— Вибачте, — сказав він. — У коридорі пожежна тривога. Сусіди виходять.

Вони спустилися сходами разом з працівниками інших офісів. На першому поверсі з’ясувалося, що в кав’ярні підгорів сироп. Люди стояли під дрібним дощем, прикриваючись папками й сумками. Хтось жартував, хтось лаяв адміністратора.