Розділ 32

Данило не писав до обіду наступного дня. Яна бачила, що він був у мережі о четвертій ранку, потім о сьомій, потім зник. Вона не телефонувала.

У «Середі» готували презентацію для опікунської ради музею. Роман друкував нові плани залів, а Олеся сперечалася з кошторисницею. Яна перевіряла підписи на схемах, і кожен правильний номер повертав їй довіру до рук.

Близько першої прийшов Данило. Не зайшов до робочої кімнати, чекав у коридорі біля полиці з макетами. У руках тримав її запасний ключ.

— Можемо поговорити? — запитав він.

Олеся подивилася на Яну поверх окулярів.

— У переговорній вільно. Я прикрию твою зустріч о пів на другу.

Переговорна була відділена скляною стіною. За нею Роман розкладав аркуші по столах, а двоє стажерів різали сірий картон. Їхні рухи було видно, слів не чути.

Данило поклав ключ перед Яною.

— Я не хочу мати доступ до твоєї квартири, поки ти не вирішиш, що знову довіряєш мені.

— Це ти вирішив сам?

— Так. Ключ віддаю, бо він твій. Не тому, що йду назавжди.

Яна забрала ключ.

— Добре.

Він розгорнув аркуш із кількома записаними пунктами. Яна впізнала спробу говорити без виправдань.

— Я збрехав Ірині. Виніс річ без твоєї згоди. Використав твої обстеження як привід залізти в шафу. Зробив це, щоб вплинути на те, де ти залишишся. Я розумію, чому це схоже на те, що робить газлайтинг. Я взяв твій страх і сказав собі, що краще за тебе знаю його причину.

Яна дивилася на рядки, написані його рівним технічним почерком.

— Хто допоміг сформулювати?

— Ніхто. Я до ранку читав твої записи, які ти колись дозволила мені копіювати після терапії. Там було про людей, що називали твоє горе перебільшенням.

— Ти не називав його перебільшенням.

— Я назвав небезпечною річ, яка з ним пов’язана, і забрав її. Різниця є. Для тебе вчора її не було.

За склом Роман упустив рулон паперу. Той розкотився через усю кімнату. Стажери засміялися й почали ловити край.

— Що ти хочеш від мене? — запитала Яна.

— Щоб ми зупинили заручини офіційно. Без дати, без розмов про весілля, поки це не закінчиться й поки ти не вирішиш, чи можеш бути зі мною після того, що я зробив.

— А наші стосунки?

— Я не вмію зараз назвати їх так, щоб назва щось гарантувала. Я хочу лишитися поруч. Але якщо ти скажеш не приходити, не прийду.

Яна витягла з кишені заручальну каблучку. Вона взяла її з коробки зранку, бо не хотіла, щоб Данило думав, ніби вона повертає її в нападі гніву. Поклала на аркуш із його пунктами.

— Збережи її в себе. Не як покарання. Я не можу носити обіцянку, якої зараз не розумію.

Данило накрив каблучку долонею.

— Я не віддам її нікому.

— І не носи із собою на роботу.

Він майже всміхнувся.

— Не буду.

За наступні пів години вони домовилися, що Данило не приходитиме без попередження й не говоритиме з Оленою чи Ольгою Сергіївною від Яниного імені. Подвійні спогади не приховують, зошит без дозволу не читають. Якщо хтось із них захоче піти, скаже одразу, не чекатиме фіналу процедури.

— Я вчора подзвонив Лізі, — сказав Данило наприкінці.

Яна стиснула ключ.

— Навіщо?

— Запитав, чи її батько справді тримає печиво на балконі. Вона засміялася й сказала, що я переплутав її з кимось. У цьому житті її батьки живуть в іншому районі й балкона немає.

— Ти розповів їй про спогад?

— Ні. Сказав, що, мабуть, почув від колеги. Я хотів перевірити факт. Мав сказати тобі до дзвінка.

— Так.

— Тепер кажу.

Яна записала час дзвінка й його пояснення. Данило чекав, опустивши руки між колін, мабуть, на «дякую» або бодай кивок. Яна закрила зошит.

Після Данилового відходу Олеся зайшла до переговорної. Побачила аркуш, ключ і порожнє місце на Яниному пальці.

— Мені треба знати тільки те, що впливає на роботу, — сказала вона. — Ти сьогодні можеш вести презентацію?

— Можу.

— Якщо посеред неї перестанеш упізнавати людей?

— Роман забере слово. У нього є копія всіх приміток.

— Це ти придумала чи твоя лікарка?

— Я.

Олеся кивнула.

Презентація почалася о третій. За столом сиділи музейники, представник міського департаменту, двоє донорів і керівниця реставраційної майстерні. Яна говорила про маршрут відвідувача, звук води в залі й вільний прохід для людей на кріслах колісних. Керівниця майстерні заперечила щодо висоти однієї панелі, донор переплутав кошториси, а Роман максимально невчасно загубив потрібний слайд. Яна сперечалася, шукала файл і двічі звіряла імена зі списком. До кінця години в блокноті з’явилося сім нових завдань, і думати про Сергія чи Данила було ніколи.