Розділ 29

Вона залишилася в цій лінії.

Уранці записка іншої Яни лежала на кухонному столі, хоча Яна не помітила переходу.

«Прокинулася о 5:20. Сергій спав у вітальні. Я прочитала про поцілунок. Мені боляче, але не тому, що ти торкнулася мого чоловіка. Мені боляче, що він міг використати наш шлюб як спосіб утримати тебе. Я поговорила з ним. О 7:05 знову ти».

Під цими рядками Сергій написав: «Вона сказала правду. Я знав про ризик і все одно сподівався».

Яна провела пальцем по його почерку. У квартирі пахло підгорілим тостом. Сергій стояв біля раковини спиною до неї.

— Я не буду просити пробачення так, щоб ти мусила мене заспокоювати, — сказав він. — Учора ти погодилася на поцілунок. Але я думав про те, що він може зробити з твоєю пам’яттю. Це було нечесно.

— Так.

— Я сказав їй те саме.

— Вона повірила?

— Не знаю.

Яна відкрила календар. Сьогодні в музеї тестували звук у майбутній залі. За планом цієї лінії вона мала бути присутня разом з Олесею. Серед підрядників був Данило Руденко. Після їхньої останньої розмови він просив не питати про іншого нього, а вона більше не шукала приводу зустрітися. Сьогодні привід стояв у календарі.

Вона показала екран Сергієві.

— Я поїду.

— Я не заборонятиму.

— Я й не питала.

У метро було людно. Хлопчик у жовтій куртці притискав до грудей картонну модель вулкана. Двоє студенток повторювали терміни перед заліком. На «Театральній» у вагон зайшла жінка з букетом айстр, і темні пелюстки торкнулися Яниної щоки. Яна вийшла на звичній станції разом з усіма й лише на ескалаторі перевірила дату в телефоні.

Музейна зала займала колишній промисловий корпус із високими вікнами. Монтажники закривали плівкою вітрини, електрики тягнули кабелі вздовж стін. У центрі стояв макет міста після великої повені. Вода на ньому була зроблена з прозорої смоли, під якою виднілися дахи.

— Нарешті, — сказала Олеся. — У нас свистить правий канал, а представник підрядника клянеться, що це вентиляція.

Данило стояв біля стійки з апаратурою. На ньому була сіра сорочка, рукави закочені до ліктів. Побачивши Яну, він на мить завмер із кабелем у руці. Потім глянув на її праву руку й відвів очі.

— Привіт, — сказав він. — Можна тебе на хвилину?

Вони відійшли до високого вікна. За плівкою монтажники пересували вітрину; колеса візка глухо стукали на стиках підлоги.

— Ти сьогодні пам’ятаєш те саме життя? — запитав Данило тихо.

— Так.

— Тоді прошу: не говори при Лізі про каблучку й про те, що між нами нібито було.

— Не нібито.

Він стиснув щелепу.

— Ось саме це я й маю на увазі. Вона досі думає, що я щось від неї приховую.

— Я приїхала працювати, Даниле.

Ліза виглянула з-за стійки. Червоний шнурок її окулярів зачепився за комір, і вона нетерпляче висмикнула його.

— Ви з’ясували, хто сьогодні з ким знайомий? — запитала вона.

— З’ясували, — відповіла Яна.

— Чудово. Тоді в нас свистить правий канал, а вентиляція відмовляється брати провину на себе.

Робота тривала майже три години. Яна перевіряла маршрути відвідувачів, занотовувала місця, де голос із навушників не збігався з підсвічуванням. Данило звертався до неї на «ти», як і під час попередніх зустрічей у цій лінії, але жодного разу не залишився з нею наодинці. Коли треба було перевірити звук у дальній частині зали, він покликав Лізу, хоча міг упоратися сам.

Яна більше не чекала, що випадковий дотик поверне йому їхню кухню на Голосієві чи вечір із каблучкою. Він уже знав про те життя. Знання нічого в ньому не відчинило — лише змусило обережніше тримати двері зачиненими.

Біля полудня Ліза принесла всім каву. На її стакані Данило намалював маркером хвилясту лінію й маленький човен. Яні простягнув стакан із написом «без цукру».

— Пам’ятаєш, — сказала вона.

Данило затримав руку на картонному тримачі.

— Ти замовляла таку на попередньому тесті. Ми там теж працювали разом, Яно.

— Я знаю.

Вона сказала це й раптом не змогла пригадати, чи вже зробила ковток. Кришка була теплою, на внутрішньому боці лишився слід помади. У зошиті з’явився рядок її почерком: «Правий канал — замінити пошкоджений кабель». Яна не пам’ятала, як записувала його.

Олеся покликала її до макета. Підрядник пропонував прибрати одну з точок озвучення, щоб не розкривати підлогу. Яна стала навколішки біля прозорої річки, перевірила кабельний канал і показала технічний люк за панеллю. Рішення знала місцева Яна. Її робота підтримала Яну в ту мить, коли власна пам’ять знову пропустила кілька хвилин.

— Ти сьогодні зібрана, — тихо сказала Олеся. — Але щойно двічі перепитала, котра година.

— Я не пам’ятаю, як записала про кабель.