Розділ 23

Сергій повернувся додому близько восьмої з рулоном креслень і пакетом їжі. У бюро затрималися через повторний розрахунок підсилення, а в їдальні лишилися тільки холодні запіканки. Він купив вечерю в супермаркеті біля метро й забув узяти хліб.

— Я купувала для мами, — сказала Яна. — Половина лишилася в сумці.

— Ти була на Русанівці?

— Після зустрічі.

Він поставив рулон у куток, зняв взуття й лише тоді спитав, яка Яна повернулася з кабінету. Відповідь йому не сподобалася, але Сергій не став вимагати подробиць у передпокої.

На кухні Яна показала незакінчений запис місцевої версії й розповіла про перехід посеред розмови. Сергій прочитав сторінку до кінця, включно з фразою, яку дописала фокусна Яна.

— Вона хоче, щоб ти повернулася до свого життя, — сказав він.

— Вона хоче, щоб я не забрала її.

— Це не те саме?

— Якщо я залишуся тут, ти не знатимеш, хто з нас лишився.

Сергій відкрив пакети, переклав їжу на тарілки й поставив одну до мікрохвильовки. Рухи були звичні для обох Яниних пам’ятей. У Лінії А він так само проколював кришку виделкою, хоча вона завжди просила зняти її повністю.

— Сьогодні в кабінеті була вона, — продовжила Яна. — Говорила з Оленою, писала. А потім я з’явилася посеред її речення.

— Ти не робиш це навмисно.

— Від цього вона не отримує хвилину назад.

Мікрохвильовка подала сигнал. Сергій не дістав тарілку.

— Коли ти йдеш, вона повертається. Я бачу це. Вона пам’ятає мене, студію, сусідів. Але іноді стоїть перед твоїми записами й питає, що ти зробила з нашим життям.

— Що ти їй відповідаєш?

— Що не знаю.

Вони їли за різними краями столу. Яна розповіла про аудіо й власне прохання. Сергій перестав жувати, коли почув формулювання.

— Ти попросила мене живим.

— Я просила життя, у якому ти не помер. Це було через шість тижнів після похорону.

— Але знайшла саме це.

У його голосі з’явилося полегшення, від якого Яні стало незручно. Для Сергія запис доводив, що вона колись хотіла повернутися до нього сильніше за все інше. Для неї він доводив, що жінка в гострому горі могла домовитися за ту, яка житиме через три роки.

— Я тоді сказала, що мені байдуже, якою буду я, — промовила вона. — Тепер не байдуже.

Сергій дістав із мікрохвильовки забуту тарілку й поставив у холодильник.

— Ти хочеш повернутися до Данила?

— Хочу мати право вирішити, коли пам’ятаю обох.

— А якщо це неможливо?

— Тоді відкритий шов вирішить замість мене.

У спальні лежали дві подушки. Сергій забрав свою до вітальні, хоча місцева Яна попередньої ночі просила його повернутися до ліжка.

— Ти можеш спати тут, — сказала Яна. — Я ляжу на дивані.

— Моє коліно краще витримає диван, ніж твоє почуття провини ще одну спільну ніч.

Він сказав це різкіше, ніж хотів, і відразу почав складати плед. Яна не сперечалася.

Перед сном вона відповіла місцевій Яні:

Я почула тебе. Не вирішуватиму, доки не зрозумію, як закрити зв’язок без шкоди для нас обох. Сьогодні згадала день на набережній і сварку через дев’ятий крок. Цей спогад тепер є в мене, але я знаю, що першою його прожила ти.

Зелений зошит лишився на кухонному столі. Яна заснула на дивані під шум води у ванній.

Прокинулася в Лінії А у власному ліжку. На телефоні було шістнадцяте жовтня, а Данило чекав унизу, щоб їхати на монтаж до музею.