Розділ 21

За вікном пройшов швидкісний трамвай. Скло здригнулося так само, як під час попередньої розмови, але на столі лежав синій журнал Олени Аркадіївни з Лінії Б.

Яна перевірила телефон. П’ятнадцяте жовтня, дванадцята двадцять одна. У коридорі чекала Ірина, а не Данило. На руці не було заручальної каблучки. Сергіїв голосовий чат стояв першим у списку.

— Перехід стався зараз, — сказала вона.

Олена Аркадіївна не відвела погляду.

— До цього ви пам’ятали тільки цю лінію. Прийшли вчасно, принесли зошит і попросили пояснити, чи можна роз’єднати пам’яті без шкоди для вас обох.

— Що я говорила останнім?

Жінка повернула зошит. На сторінці місцева Яна почала запис:

15 жовтня, Лінія Б. Я прийшла сама, Ірина чекає зовні. Я пам’ятаю наш шлюб, лікарню й останні три роки. Не пам’ятаю похорону. Я хочу, щоб кожна з нас лишилася у своєму житті. Якщо ти прочитаєш це під час зустрічі...

Речення обривалося після слова «зустрічі». Ручка лежала праворуч, хоча фокусна Яна завжди клала її ліворуч від зошита.

— Вона писала, коли я з’явилася?

— Писала й відповідала на моє запитання. Замовкла посеред фрази, потім подивилася на теку так, ніби бачить уперше.

Яна торкнулася незакінченого рядка.

— Я забрала в неї цю хвилину.

— Ви не робили цього свідомо. Але так, вона втратила безперервність розмови, як ви втрачаєте час у цій лінії, коли повертаєтеся до своєї.

Олена Аркадіївна попросила назвати останню подію перед переходом. Яна розповіла про аудіозапис, власне прохання й питання щодо третього етапу. Жінка занотувала час.

— Ви не спали й не втрачали свідомості, — сказала вона. — Що стало найсильнішим моментом?

— Я почула, як сама попросила життя, де Сергій не помер.

— Отже, вас перекинуло на самих словах про первинний вибір. — Олена підсунула ближче годинник і записала хвилину. — Межа слабшає. Вже не треба засинати.

— В іншій лінії ви сказали, що після закриття обидва життя продовжаться.

— Це відповідає методу. Ми не обирали, яка реальність має існувати. Обирали, до якої біографії людина збереже доступ.

— Звідки ви це знаєте, якщо не можете перейти?

Олена Аркадіївна закрила журнал.

— Із попередніх випадків, хоча записи погані й неповні. Після завершення люди більше не бачили другого життя. Під час останніх накладань вони все ще пам’ятали, що близькі там жили далі. Науковим доказом це не назвеш. Але й списувати другу лінію на фантазію я після цього не можу.

Вона не намагалася пояснити, де містяться світи або чому пам’ять здатна їх торкатися. Поставила перед Яною практичне запитання:

— Чого хоче жінка, яка почала цей запис?

— Повернутися до свого життя з Сергієм.

— А ви?

— Поки не знаю.

— Тоді не маєте права залишати контакт відкритим лише тому, що вибір важкий. Чим довше пам’яті накладаються, тим менше кожна з вас зможе відрізнити власне рішення від звички іншої.

Олена Аркадіївна написала на чистому аркуші два завдання. У Лінії А потрібно було отримати копію первинної згоди й узгодити процедуру завершення. У Лінії Б — зафіксувати волю місцевої Яни та не використовувати Сергія як спосіб утриматися.

— Я не завершуватиму процедуру тут, — сказала вона. — Первинний контакт відкрили не в цій лінії. Але можу підготувати її частину й простежити, щоб місцева Яна не лишилася без голосу.

— Як ви це зробите?

— Через зошит. І через вас, поки ви пам’ятаєте обидві розмови.

Ірина зайшла після дзвінка. Подивилася на Янину праву руку, якою та все ще тримала ручку.

— Змінилася?

— Під час розмови. Щойно.

Ірина сіла на край другого стільця. Олена Аркадіївна попросила її описати, як Яна поводилася до зустрічі. Та відповіла, що в метро вони сперечалися про маршрут до книгарні й Яна пам’ятала назву кав’ярні, яка закрилася два роки тому. Фокусна Яна не знала цієї розмови.

— Вона була налякана? — запитала Яна.

— Зла. На тебе, на себе й на Сергія, який щоранку питає, хто прокинувся. Але знала, куди їде.

Яна дописала в зошиті закінчення замість неї:

...не називай мене симптомом. Я не прошу залишити мені Сергія. Я прошу не забирати моє життя, поки вирішуєш, що робити зі своїм.

Це були слова фокусної Яни, не місцевої. Вона поставила біля них свої ініціали, щоб наступна читачка знала різницю.