Розділ 20

Перші хвилини запису були майже нерозбірливі. Диктофон стояв далеко від крісел, за вікном їхав транспорт, а Яна трирічної давності говорила тихо й часто торкалася рукавом мікрофона.

Олена Аркадіївна запитувала про сон, панічні напади, похорон і людей, які могли залишитися з Яною після зустрічі. Молодший голос відповідав уривками. Ірина була в неї того вечора, мати мала приїхати вранці.

Потім розмова торкнулася останньої сварки з Сергієм.

— Він отримав пропозицію очолити команду у Львові, — сказала Яна на записі. — Сказав, що ще нічого не вирішив, але вже домовився подивитися квартиру. Я відповіла, щоб їхав сам, якщо моє життя для нього тільки пункт у плані переїзду.

Голос зірвався, далі кілька секунд було чути лише дихання.

— Він поїхав після сварки?

— Мав зустрітися з колегою. Я не зупинила. Навіть не вийшла в коридор.

Олена Аркадіївна теперішня поставила запис на паузу.

— Ви не спричинили аварію, — сказала вона.

— Я знаю.

Яна справді знала. Три роки терапії навчили її відрізняти провину від причинності. Проте в голосі з диктофона ця різниця ще не існувала.

Запис продовжився. Олена Аркадіївна пояснювала, що практика не повертає померлих і не змінює минуле. Вона пропонувала перевірити найближчу версію життя, де наслідок аварії був іншим. Молодша Яна перепитала, чи Сергій там буде тим самим.

— Я не можу цього обіцяти, — відповіла жінка на записі. — Ви можете побачити життя, яке пішло іншим шляхом. Воно не стане винагородою й не виправить вашого теперішнього стану.

— Якщо там він живий, мені байдуже, якою буду я.

Теперішня Яна потягнулася до кнопки паузи, але не натиснула.

— Сформулюйте, чого ви просите, — сказав записаний голос Олени Аркадіївни.

Відповідь прозвучала чіткіше за все попереднє.

— Я хочу прокинутися там, де він не помер.

Яна відсунула диктофон. Пластиковий пакет зашурхотів по столу.

— Ви мали зупинити мене.

— Мала, — сказала Олена Аркадіївна. — Я бачила людину, яка відповідає на запитання й підписує згоду. Недооцінила, наскільки горе звузило для вас можливість уявити ціну.

— Ви взяли гроші й дали мені те, чого я попросила.

— Я провела два етапи й не завершила третій. Це моя відповідальність. Але я не створила життя з Сергієм і не забрала у вас це. Воно існувало незалежно від нашої зустрічі.

Олена Аркадіївна дістала з теки наступний аркуш. Там Яниним почерком були переписані три твердження: Сергій загинув. Я бачила його тіло. Моє бажання не змінює фактів цього життя. Нижче стояв рядок, доданий після контрольованого сну: Він живий, у нього шрам і болить ліва нога. На кухні інша кавомашина.

— Це я написала після повернення? — запитала Яна.

— Так. Ви прокинулися в кабінеті, але кілька хвилин були переконані, що щойно лежали у власному ліжку поруч із Сергієм. Потім вимагали віддати обручку й пішли.

— Я просила закрити контакт?

— Спершу так. Наступного дня сказали, що вже повернулися самі й не хочете більше нічого пам’ятати.

На другому фрагменті запису Яна говорила швидко. Описувала шрам біля скроні, упаковки ліків і чоловічу сорочку на дверцятах шафи. Потім питала, чи можна залишитися там назавжди. Олена Аркадіївна відповідала, що без третього етапу жоден вибір не буде стійким.

— Тоді зробіть, щоб я забула це місце, — сказала молодша Яна. — Я не можу вдруге його втратити.

Запис урвався після удару дверей.

Яна дивилася на власний підпис. Данило за стіною пересунув стілець, у сусідньому кабінеті хтось попросив надіслати рахунок до кінця дня.

— Що потрібно для третього етапу? — запитала вона.

— Спершу встановити, чи обидві версії вас розуміють наслідки. Потім обрати нейтральне місце, прибрати шлюбні прикраси й назвати факти обох життів. Під час останнього сну жоден чоловік не повинен бути поруч.

— Якщо я оберу одне, друге зникне?

— Ні. Ви втратите доступ. Життя продовжиться без вашої теперішньої пам’яті в ньому.

Яна підняла голову. Відбиття у вікні показало той самий стіл, ту саму жінку й синю теку замість чорної.

Диктофона в прозорому пакеті не було.

Олена Аркадіївна сиділа з розгорнутим зеленим зошитом і тримала ручку над незакінченим реченням.

— Яно? — запитала вона. — Ви щойно сказали, що хочете повернути собі власне життя. Яке саме життя ви мали на увазі?