Розділ 15

Зошит був дешевий, у клітинку, з темно-зеленою обкладинкою. На першій сторінці Яниним почерком стояла дата — дванадцяте жовтня — і одне речення:

Сергій сказав, що ти читаєш наші повідомлення. Я залишу це тут.

З кухні долинув стукіт чашки. Яна перегорнула сторінку.

Я пам’ятаю аварію, лікарню, його реабілітацію і все, що було після. Могили не пам’ятаю. Данила знаю через роботу. Сьогодні я була в офісі, бачила Олесю, Романа та Ілону. Ніхто не здавався мені чужим.

Нижче кілька слів було закреслено так густо, що папір надірвався.

Не знаю, як до тебе звертатися. «Інша Яна» звучить так, наче одна з нас підробка. Пиши просто дату й лінію.

Яна сіла на край ліжка. Сорочка на дверцятах належала Сергієві, його годинник лежав біля зарядки, а на спинці крісла висів її піджак. Поки вона в Лінії А зустрічалася з Оленою Аркадіївною й проходила огляд, ця Яна їздила в студію, сварилася з підрядниками, купувала продукти й поверталася до чоловіка.

На наступній сторінці був список побутових справ: забрати зимове пальто з хімчистки, підтвердити друк музейних карт, записати Сергія до ортопеда на листопад. Між пунктами стояло:

Не проводь дослідів зі сном. Не бери його обручку без дозволу. Якщо щось станеться з нашим тілом, наслідки залишаться обом.

Останнє слово вона спершу написала «мені», а потім виправила.

Яна торкнулася порожнього місця під записом. Їй хотілося відповісти відразу, але будь-яке пояснення починалося з могили Сергія. Для жінки, яка щойно повернула чоловіка до спільного ліжка, ця могила була такою самою жорстокістю, як живий Сергій для Данила.

У кухні клацнула кнопка кавомашини. Сергій з’явився у дверях у сорочці й темних штанах. На правій руці була обручка.

— Доброго ранку, — сказав він. — Ти яка?

— Та, що залишила запис у Лінії А.

Сергій кивнув без подиву, хоча втома під очима стала помітнішою.

— Вона просила покласти зошит тут. Сказала, що якщо ти повернешся, то спочатку дивитимешся на дзеркало й тумбу.

— Вона добре мене знає.

— Вона і є ти.

Яна подивилася на його руку.

— Ти знову надягнув кільце.

— Вона попросила. Порожня рука її лякала більше, ніж кільце.

Він не підійшов ближче. Поставив чашку на тумбу й залишив двері відчиненими.

— Ти повернувся додому?

— Позавчора. Спав у вітальні. Учора вона сказала, що не хоче виганяти мене з нашого життя через те, чого сама не пам’ятає. Я повернувся до спальні, але ми майже не спали.

— Вона розповіла тобі щось про мене?

— Лише те, що записала. І ще попросила не ставити їй запитань про похорон.

Яна закрила зошит.

— У моїй лінії я знайшла жінку, до якої ходила після смерті Сергія. Після твоєї смерті в тій лінії, — виправилася вона. — Жінка проводила практику з контрольованим сном. Каже, що три роки тому я вже прокинулася тут.

Сергій сів на крісло. Його рука з обручкою залишилася на коліні.

— Тут, у цій квартирі?

— Не знаю. Я тоді втекла до завершення й забула. У тій лінії Олена Савчук мене пам’ятає. Вона попросила перевірити, чи зверталася я до неї тут.

— Ім’я й номер є?

— Номер записаний у моєму блокноті, але блокнот лишився там. Я двічі повторила цифри Данилу, тому, здається, пам’ятаю.

Яна повторила цифри. Пам’ять зберігала їх поруч із тріщиною на старому екрані. Сергій записав номер у телефон і переслав їй повідомленням.

— Я мушу їхати в офіс, — сказав він. — О десятій технічна нарада. Власник об’єкта вже двічі переносив її, сьогодні не можна.

— Я поїду з тобою.

— Навіщо?

— Мені потрібні виписки з банку за травень того року. І хтось, хто бачив місцеву Яну, поки мене не було.

— Максим бачив її вчора. Вона приїжджала до нас.

— Тоді тим більше.

Сергій зітхнув.

— В офісі я працюватиму, а не доводитиму тобі існування дружини.

— Я розумію.

Він пішов збирати ноутбук. Яна відкрила зошит і написала під останнім записом:

13 жовтня, Лінія Б. Я прочитала. Більше не викликатиму перехід і не торкатимуся обручки. У Лінії А вона належить померлому Сергієві та зберігається разом із документами. Мені шкода, що ти дізналася про це від нього.

Вона перечитала й дописала:

Олена Савчук із Лінії А пам’ятає нашу зустріч три роки тому. Сьогодні перевірю цю лінію. Якщо ти повернешся раніше, не видаляй записи. Я теж маю їх прочитати.

Сніданок, який приготувала інша Яна, стояв у холодильнику в скляному контейнері. На кришці був стікер: Сергію, не забудь поїсти до пігулок. Яна поставила контейнер у його сумку, а собі взяла яблуко.