Розділ 14

У діагностичному центрі просили приходити за двадцять хвилин до запису, але черга починалася ще біля термінала самообслуговування. Літній чоловік не міг знайти в меню свою декларацію, дві жінки сперечалися, хто стояв першим до реєстратури, а кур’єр із лабораторії намагався провести в ліфт контейнер на коліщатах.

Ірина приїхала прямо з книгарні. Від неї пахло мокрим картоном і кавою. На шиї залишився шнурок із робочою перепусткою.

— У нас зранку не прийняли машину з підручниками, бо в накладній одна цифра не збіглася, — сказала вона, допомагаючи Яні заповнювати анкету. — Тепер склад забитий коробками, а я сиджу тут і пишу, чи були в тебе судоми.

— Можеш повернутися. Я впораюся.

— Олег забере Марту з танців. На роботі вирішать без мене одну накладну.

У графі «втрата свідомості» Яна поставила знак питання. Вона засинала, прокидалася й продовжувала функціонувати. Для лікарки це могло означати провал пам’яті, для Олени Аркадіївни — незакритий контакт. Жоден варіант не вміщав того, що в іншому Києві Сергій ходив на роботу й залишав свою обручку в чашці біля ключів.

Неврологиня приймала у вузькому кабінеті з плакатом про ознаки інсульту. Спочатку вислухала Яну, не перебиваючи, потім уточнила, чи були травми голови, різкі головні болі, алкоголь, снодійні, епізоди дезорієнтації в знайомому місці. Яна описала проміжки так, як радила Ольга Сергіївна: час до засинання, час після пробудження, дії, яких вона не пам’ятала. Про дві обручки сказала наприкінці.

Лікарка попросила повторити п’ять слів, перевірила рухи очей, силу в руках, рефлекси й рівновагу. Яна пройшла по прямій лінії, торкнулася пальцем кінчика носа, назвала дату та адресу центру. За кілька хвилин повторила чотири слова з п’яти, п’яте згадала після підказки.

— Грубих неврологічних порушень я не бачу, — сказала лікарка. — Але це не пояснює провалів і не виключає розладів сну або рідкісних нападів. Потрібні обстеження і бажано, щоб людина, яка бачила вас у ці проміжки, теж описала поведінку.

— Данило казав, що вона поводиться нормально, — сказала Ірина. — Пише повідомлення, їздить на роботу.

— Тоді нам особливо потрібні записи з точним часом. Якщо з’являться слабкість у руці чи нозі, порушення мовлення, травма або тривалий епізод, коли ви не впізнаєте людей, не чекайте планового прийому.

Лікарка не сперечалася з Яниним поясненням. У висновку написала «епізоди амнезії, етіологія уточнюється» й видала направлення. Найближчий вільний час на МРТ був через шість днів.

У коридорі Данило надіслав голосове повідомлення. Диктор запізнювався, у сусідній студії свердлили стіну, а режисер хотів послухати ще один варіант музики. Він запитав, що сказав лікар, і додав, що зможе приїхати після дев’ятої.

Яна набрала відповідь, але не надіслала. На екрані з’явилося повідомлення від Олени Аркадіївни.

Знайшла частину паперів. Повний архів заберу завтра. Надсилаю сторінку, яку ви маєте право бачити вже зараз.

На фотографії лежав аркуш із таблицею. У верхньому куті — її ім’я, дата й номер договору. Нижче рукою Олени Аркадіївни було записано: Етап II. Контрольований сон. Контакт встановлено. Після пробудження — гостра дезорієнтація, відмова від завершальної перевірки. Етап III не проведено.

Під таблицею стояв Янин підпис. Літери були розмашистіші, ніж тепер, але так само літера «Я» нахилялася вперед і з’єднувалася з прізвищем довгою нижньою рискою.

Ірина прочитала через плече.

— Що означає «контакт встановлено»?

— Вона поки не пояснила.

— А ти підписала, що все зрозуміла?

У нижній частині сторінки був рядок про добровільну участь і можливість припинити практику будь-коли. Формулювання стосувалося емоційного навантаження, порушень сну й небажаних спогадів. Про життя, де померлий чоловік виявиться живим, не було жодного слова.

— Я погодилася на сон, — сказала Яна. — Не на це.

Вони спустилися до лабораторії. Дорогою Ірина купила в автоматі воду й солоний крекер.

— Учорашнє більше не повторювалося? — запитала Яна.

— Ні. Я пам’ятаю лікарню, якщо думаю про неї, але це схоже на чуже відео. Похорон пам’ятаю нормально.

— Може, не треба думати.

— Коли тобі кажуть не думати про автомат без стаканчиків, ти бачиш тільки автомат без стаканчиків.

Ірина відкрутила кришку пляшки.

— Олегу я нічого не сказала. Не хочу, щоб він думав, ніби я через перевтому вигадую інше життя. У нас і так кредит на квартиру, у Марти виступ за два тижні, а в мене сезон поставок. Я не можу випасти на кілька днів, як ти.

Це прозвучало різко, однак Яна не образилася. Ірина мала право боятися не тільки за неї. Якщо межа торкнулася чужої пам’яті, вона могла зайти в будинки, де ніхто не зберігав обручок померлих чоловіків.

Після аналізів вони вийшли до зупинки. Ірина поїхала на Петрівку приймати машину з підручниками. Яна викликала таксі до Подолу, але на півдорозі змінила адресу на Лук’янівку. У студії чекали кошторис і два листи, проте Олеся написала: Працюй із дому. Роман сам довезе зразки. Я не хочу ще раз шукати тебе по переговорних.