Розділ 13

Уранці дві каблучки лежали в різних кімнатах.

Данилову каблучку з білого золота Яна залишила в синій коробочці на кухонній полиці, за банками з крупами. Обручку Сергія шукала довше. Після переходу та кількох ночей у чужому для неї шлюбі вона вже не була певна, що побачить у шафі.

Коробка з документами стояла на місці. Під свідоцтвом про смерть лежав ланцюжок, а на ньому — тепле від її пальців жовте кільце з діагональною подряпиною. Яна не пам’ятала, як повернула його сюди після короткої появи в іншому житті. Місцева Яна могла торкатися цих речей, поки фокусна пам’ять була відсутня, однак коробка знову виглядала так, як до досліду.

Яна сфотографувала обручку поруч із ранковою датою на екрані телефона, поклала все назад і зачинила шафу. Данило спав у вітальні. Він приїхав із Русанівки разом із нею, розклав диван і не сперечався, коли вона попросила не заходити до спальні.

Адреса від Олени Аркадіївни прийшла о сьомій сорок. Не Гоголівська. Старий адміністративний будинок біля Шулявської, четвертий поверх, кабінет 417. У повідомленні було окреме речення: Приходьте без прикрас. Людина, яка вас супроводжує, може чекати в коридорі.

До полудня Яна встигла відповісти на робочі листи й переслати Олесі виправлену таблицю витрат. У Лінії А музейний проєкт ішов на два тижні пізніше, ніж у Лінії Б, тому та сама навігація ще чекала погодження пожежної служби. Роман написав, що підрядник знову змінив ціну на латунні таблички. Це вимагало відповіді від тієї Яни, яка не знала нічого про подвійні обручки, і на пів години її життя стало звичайним.

Данило прокинувся від дзвінка монтажерки. Поки варив каву, обговорював заміну музики у фінальній сцені документального фільму. Говорив тихо, але не міг сховати роздратування: режисер погодив попередню версію два тижні тому, а ліцензію вже оплатили.

— Я залишу тебе біля входу й поїду на студію, якщо вона затягне, — сказав він після дзвінка. — О пів на третю маю запис диктора.

— Вона написала, що ти можеш чекати в коридорі.

— Отже, знає, що хтось буде.

Яна не відповіла. Данило побачив безіменний палець без каблучки, але нічого не запитав.

Будинок біля Шулявської був колишнім проєктним інститутом.

У коридорі потрібного їм поверху висіли пластикові таблички: бухгалтерські послуги, логопедка, сімейна медіаторка, курси кошторисної справи. Адміністраторка за скляною перегородкою попросила не притуляти велосипеди до батареї й показала на два зелені стільці. Пахло розчинною кавою та свіжою фарбою.

Олена Аркадіївна прийшла без п’яти дванадцять. Невисока, у темно-сірому пальті, з коротким сивим волоссям і полотняною сумкою для документів. Яна раптово зрозуміла, що пам’ятала її руки: широкі долоні, короткі нігті і тонка біла смуга від старого опіку біля великого пальця. А от саме обличчя не викликало жодного спогаду.

Жінка привіталася з Данилом і відчинила кабінет карткою, яку взяла в адміністраторки.

— Я орендую кімнату на годину, — сказала вона Яні. — Тут ніхто не працює зі снами. Це просто приміщення.

Данило підвівся разом із ними.

— Я чекатиму зовні.

— Так буде краще.

У кабінеті стояли стіл, два різні офісні крісла й шафа з папером для принтера. За вікном проходила колія швидкісного трамвая. Коли вагони наближалися до зупинки, скло ледь помітно тремтіло.

Олена Аркадіївна не запропонувала Яні лягти чи заплющити очі. Дістала звичайний блокнот, увімкнула на телефоні авіарежим і поклала його екраном донизу.

— Ви пам’ятаєте наші зустрічі?

— Ні. Тільки два повідомлення й платіж.

— А те, що сталося після другої?

— Я прокидаюся в житті, де Сергій вижив.

Олена Аркадіївна довго дивилася на неї. З вулиці долинув дзвінок трамвая.

— Ви вже тоді там прокидалися, — сказала вона. — Один раз. Можливо, двічі, але про другий епізод ви говорили непослідовно.

Яна сперлася спиною на крісло.

— Ви знали, що це можливо.

— Я знала, що ви пережили досвід, який не вміщувався у звичайне пояснення. Не знала, чи повториться він і що з побаченого можна перевірити поза вашою пам’яттю.

— Сергій був живий?

— Ви сказали, що прокинулися поряд із ним. У нього боліла нога, на кухні стояли ліки. Ви торкнулися його шраму й вирішили, що це не ваш чоловік, бо ваш чоловік загинув.

Від пам’яті не залишилося навіть тілесного відгуку. Яна могла уявити себе після похорону, виснажену й недовірливу, але жінка в кабінеті розповідала про неї як про незнайому клієнтку.

— Що ви зі мною зробили?

Олена Аркадіївна не образилася.

— Ми домовилися про три зустрічі. Я називала їх етапами: контакт, контрольований сон і завершення. — Олена Аркадіївна загнула палець, потім прибрала руку, ніби сама помітила надто лекційний жест. — Спочатку я мала відділити ваше бажання від спогаду. Потім ви засинали за протоколом: час, свідок, перевірка після пробудження. На третю зустріч мусили повернутися свідомо й закрити контакт.