Розділ 10

На Глибочицькій затор починався від перехрестя. Таксі повзло між автобусом і фургоном доставки, водій двічі питав, чи не краще звернути до Верхнього Валу. Яна дивилася на час і перечитувала нотатки до презентації. Правки стосувалися висоти табличок, контрастності написів і маршруту для відвідувачів, які не могли користуватися сходами.

На останній сторінці її почерком було записано: не сперечатися щодо металу до відповіді реставраторки. Яна не знала ні реставраторки, ні причини суперечки.

Біля Житнього ринку таксі стало остаточно. Водій запропонував чекати або скасувати поїздку. Яна розрахувалася й пішла пішки. Кав’ярня, у якій вони з Данилом уперше вечеряли після роботи, була на місці, але тепер поруч працювала майстерня ремонту валіз. У Лінії А там два роки стояло порожнє приміщення з папером на вікнах.

Вона не зайшла перевіряти меню. На ходу зателефонувала Олесі.

— Я біля ринку. Де ви?

— Уже в музеї. Роман віз зразки окремо й застряг на Набережній. Ти пам’ятаєш, що першою говорить Ілона?

Ім’я нічого їй не дало.

— Нагадай прізвище.

На тому кінці запала коротка пауза.

— Яно, це Ілона Радченко. Вона веде проєкт від музею п’ятий місяць.

— Я не виспалася. Зараз буду.

Музей займав колишній адміністративний корпус заводу за кілька кварталів від студії. Частину першого поверху вже відкрили для відвідувачів, на другому тривали роботи: вздовж стін стояли рулони захисного картону, електрики тягнули кабель до майбутньої зали, у коридорі пахло пилом і свіжою фанерою. Біля гардероба сперечалися монтажник і охоронець — один хотів пронести драбину через головний вхід, другий вимагав чекати, доки вийде шкільна група.

Олеся чекала біля ліфта. Простягнула Яні бейдж і відразу пішла до сходів.

— Ілона вже двічі питала, чи ми врахували зауваження реставраторки. Врахували?

— У нотатках написано не сперечатися про метал.

— Чудово. А відповідь ти читала?

— Ні.

Олеся зупинилася на сходовому майданчику.

— Ти вчора сказала, що все закрила.

— Відкрий лист, поки йдемо.

— Що відбувається?

— Якщо поясню зараз, ми пропустимо зустріч.

Олеся подивилася на неї уважніше, та дістала телефон. Відповідь була вчорашня: реставраторка дозволяла пофарбований алюміній за умови, що кріплення не зачеплять історичну плитку. Яна прочитала лист один раз і вже знала, на якому слайді показати вузол. Професійна частина її пам’яті працювала, навіть коли конкретні люди випадали з неї.

У переговорній зібралися семеро. Ілона Радченко виявилася жінкою з короткою сивою стрижкою, яку Яна бачила на десятках фотографій у робочому чаті. Поряд сиділи реставраторка, завідувач фондів, представник підрядника й Данило.

Він підключав до ноутбука невеликі колонки. Побачивши Яну, затримав погляд на її правій руці. Каблучки Данила там не було.

— Ми чекали Романа зі зразками, — сказала Ілона. — Але почнімо з маршруту й звукових точок.

Яна встала біля екрана. Перші хвилини говорила, спираючись на слайди. Потім Ілона запитала, чому вони прибрали покажчик біля вантажного ліфта. У версії плану, яку Яна пам’ятала з Лінії А, покажчик залишався.

— Бо відвідувачі плутатимуть його з пасажирським, — відповіла вона після секундної затримки.

— Це ви й запропонували, — нагадала Ілона. — Після тесту з волонтерами.

Замість короткої відповіді Яна згадала весь той ранок. П’ятеро волонтерів заходили до порожнього холу, шукали залу без підказок і щоразу звертали до вантажного ліфта. Яна стояла біля колони з секундоміром, Сергій чекав у машині, бо після роботи вони їхали на контроль до ортопеда. Він написав їй: якщо музей не відпускає, я піду сам. Вона відповіла: ти три місяці збирався записатися сам, посидиш ще десять хвилин.

Яна знала, що волонтер у синій куртці запропонував перенести стрілку на протилежну стіну. Пам’ятала навіть, як Ілона сперечалася через отвори в плитці.

— Тому покажчик перенесли на окрему стійку біля входу, — продовжила Яна. — Кріплення лишаємо автономним. Історичну стіну не чіпаємо.

Реставраторка кивнула. Олеся перестала гортати листування й відклала телефон.

Після зустрічі Яна все ще пам’ятала шлях від входу до колони, холодний чай із музейного автомата й Сергієве повідомлення. Цілий робочий ранок Лінії Б тепер належав і їй.

Після презентації Ілона повела Олесю дивитися зразок плитки. Підрядник пішов шукати монтажника. Данило змотував кабелі, не поспішаючи виходити.

— Ліза вважає, що я розповів тобі про каблучку раніше, ніж освідчився їй, — сказав він.

— Я не знала про Лізу до того дня.

— Зате знала, де ми вечеряли й що я замовив.

— У моєму житті ти замовив те саме для мене.

Данило затягнув ремінець на сумці з апаратурою.

— У твоєму житті, якого ніхто, крім тебе, не пам’ятає.