Розділ 29. Королева нагів

   День найвеличнішого союзу в історії безодні настав. Якщо до цього підготовка нагадувала хаос, то ранок весілля перетворився на організоване божевілля вищої категорії. Палац гудів. Склепіння печери здригалися від неперервних репетицій оркестру, який намагався поєднати урочисті зміїні труби з чимось веселеньким, що в результаті видавало звуки, підозріло схожі на марш імперських штурмовиків у виконанні ансамблю народних інструментів.

   Міра стояла перед величезним дзеркалом в оточенні цілої армії служниць. Сукня, за яку вона воювала з такою люттю, була готова. Вона була сліпучо-білою, з довгим шлейфом, але варто було тканині спіймати світло магічних ламп, як наній проступав ледь помітний лускатий візерунок, що переливався перламутром. Кравці все ж таки вплели туди павутиння безодні, тож на дотик шовк був м’яким, але за міцністю не поступався кевлару.

 - Ваша величність, ви прекрасна! - прошипіла старша служниця, закріплюючи на волоссі Міри діадему з чорних діамантів. - Навіть для теплокровної ви виглядаєте… майже як наша.

 - Дякую. Вважаю це найвищим компліментом, - усміхнулася Міра, хоча руки в неї помітно тремтіли. - Де Кронос? Я не бачила його з світанку.

 - О, великий король зараз… скажімо так, проводить інструктаж зі священником, - відповіла служниця. - Здається, старець досі намагається довести, що обряд без крижаної води, це єресь, а його величність якраз наочно демонструє йому, як швидко плавиться камінь під впливом королівського гніву.

   У головному храмі каменя яблуку чи зміїному яйцю ніде було впасти. Уся знать імперії зібралася тут. Північні кобри в смарагдових мантіях кривили губи, дивлячись на людський куточок, де Риан установив той самий кенді-бар, і тепер із цікавістю спостерігав, як поважні лорди-удави намагаються елегантно з’їсти маршмелоу, не заплямувавши капюшони.

   Сейш стояв біля вівтаря, звіряючи час за трьома різними магічними годинниками.

 - За моїми розрахунками, якщо церемонія затягнеться довше ніж на сорок хвилин, рівень цукру в крові гостей досягне критичної позначки, і почнеться масова істерія, - пробурмотів він Риану, який підійшов поруч.

 - Спокійно, брате! - Риан поправив свій осліпливо яскравий жилет. - Я зарядив гармати. Як тільки вони скажуть «так», місто накриє хмара рожевих блискіток. Кронос мене вб’є, звісно, але воно того варте!

   Раптово труби взревіли, перекриваючи гул голосів. Натовп миттєво розступився. До вівтаря ковзав Кронос.

   Він виглядав… нищівно. У чорному парадному мундирі, розшитому золотом, із важкою короною на голові й розгорнутим у всю міць капюшоном, він утілював собою саму безодню. Але ті, хто стояв ближче, бачили його погляд прикутий до дверей. Великий король нервував. Його хвіст із такою силою ударяв по плитах, що священник, який стояв біля вівтаря, кожного разу мимоволі підстрибував.

   Двері розчинилися і зайшла Міра. Тиша стала абсолютною. Біла хмара її сукні на тлі чорного каменя храму виглядала як щось іншосвітнє, божественне. Вона йшла повільно, і кожен її крок віддавався в серці Кроноса гучним ударом. Коли вона нарешті дійшла до нього, він простягнув руку, величезну, покриту шрамами й лускою і обережно, ніби вона була зроблена з найтоншого кришталю, узяв її долоню у свою.

 - Ти… - Кронос запнувся, і його голос, що зазвичай гримів як обвал, став хрипким. - Ти неймовірна, Міра. Я ніколи не думав, що білий колір може бути настільки правильним.

 - А ти виглядаєш як чоловік, який збирається захопити світ, але чомусь вирішив спочатку зайти в РАЦС, - шепнула вона, і її очі заблищали від сліз.

   Священник, старий наг, чия шкіра нагадувала пергамент, почав обряд.

 - Перед обличчям споконвічного змія й серця каменя… - монотонно заспівав він. - Чи готовий ти, Кроносе, прийняти цю жінку, чия кров гаряча, а вік недовгий, у свою долю? Чи готовий ти ділити з нею тепло свого вогнища й отруту своєї помсти?

 - Я готовий, - голос Кроноса прогремів під склепінням, змушуючи люстри тремтіти. Він стиснув руку Міри трохи сильніше, передаючи їй свою впевненість.

 - Чи готова ти, Міро з роду… - священник запнувся, дивлячись у шпаргалку. - З роду смертних? Прийняти луску цього мужа, підкоритися його волі й стати його душею?

 - Щодо підкоритися ми ще посперечаємося, - Міра усміхнулася, викликавши приглушений смішок у рядах гвардійців і нервову гикавку Шш-Трака. - Але так, я готова. Усім серцем.

   Священник почав довгу молитву про плодючість і міцність ікол. Хвилини йшли. Кронос відчував, як його терпіння тоншає. Коли старець завів третє коло пісноспівів про священне линяння предків, король безодні не витримав. Він скоротив відстань між собою й священником, його капюшон зловісно затріпотів прямо перед обличчям старика.

 - Досить, - прогарчав Кронос. - Переходь до суті, поки я не вирішив, що твоє омивання в лаві, це чудова ідея для фіналу.

   Бідний священник зблід настільки, що злився зі своїм вбранням.

 - Оголошую вас… оголошую чоловіком і дружиною! Владою, даною мені… просто поцілуйте її вже!

   Кронос не змусив себе чекати. Він підхопив Міру, буквально відриваючи її від підлоги. Його поцілунок був не просто формальністю, це був тріумф. У ньому змішалися місяці очікування, боротьби, ревнощів і того самого всепоглинаючого почуття, яке вони обоє називали коханням. Весь зал вибухнув криками й шипінням схвалення. У цей момент Риан натиснув на кнопку.

   Склепіння храму здригнулися. Замість традиційного зміїного вогню зі стелі посипалися мільйони рожевих блискіток і маленьких, майстерно вирізаних із сяючого каменя качечок.

 - РИАН! - Кронос відірвався від губ Міри, дивлячись, як одна з качечок приземлилася прямо на його корону. - Я тебе вб’ю!

 - Пізніше, братику! Спочатку танці! - прокричав Риан, диригуючи оркестром, який раптово заграв щось підозріло схоже на весілля в обробці для мідних труб.

   Банкет у палаці став легендою. Міра бачила, як суворі лорди-наги, піддавшись магії моменту й дуже міцного кактусового вина Риана, намагалися танцювати кадриль. Сейш у кутку серйозно обговорював із групою старійшин переваги кенді-бару перед традиційним поїданням сирих сердець вепрів.