Розділ 15. Моя… здобич

   Ранок у королівських покоях почався не з ніжного співу пташок, а з того, що Міра виявила себе практично замурованою в живому, пульсуючому коконі з чорної та червоної луски. Кронос уві сні, ведений древніми інстинктами власника, які загострилися до межі після вчорашнього фіаско в бібліотеці, вирішив, що найкраща стратегія безпеки, це перетворити самого себе на гігантську, п’ятиметрову ковдру з функцією підігріву та захоплення.

   Його хвіст, могутній і важкий, дбайливо, але абсолютно непохитно обвивав її тіло від кісточок до самої талії, створюючи відчуття, що вона знаходиться всередині броньованого сейфа. Голова короля нагів покоїлася на сусідній подушці, причому його обличчя було повернуте до неї так близько, що його розмірне, глибоке дихання ворушило пасма її волосся. У цьому стані він виглядав майже мирним, якщо забути про те, що його руки навіть уві сні продовжували власницьки стискати її плечі.

 - Кронос... - прошепотіла Міра, намагаючись вивільнити бодай одну руку, щоб почухати ніс. - Кронос, прокинься. Якщо ти не послабиш хватку в найближчі тридцять секунд, я перетворюся на тюбик зубної пасти, з якого вичавили весь вміст.

   Наг прочинив одне око. Золотиста, з вертикальною зіницею райдужка миттєво сфокусувалася на обличчі дівчини. У його погляді не було ранкової сонливості, там одразу спалахнуло те саме темне, в’язке полум’я, яке Міра навчилася впізнавати як найвищий ступінь володіння. Замість того, щоб перепросити і звільнити її, він навпаки, посилив тиск кілець і притягнув її ще ближче, зариваючись носом в її шию.

 - Ти пахнеш як ранок, як тепло і... - він глибоко вдихнув її запах. - І як ті кляті черв’яки з архівних сувоїв. Більше жодної бібліотеки, Міра. Я прийму закон, що забороняє тобі читати що-небудь, старше десяти років. Сьогодні ти перебуватимеш тільки там, де мій погляд зможе торкатися твоєї шкіри кожну секунду.

 - У нас сьогодні велика рада десяти хвостів, забув? - Міра спробувала зберегти залишки серйозності, хоча його губи, що торкалися її чутливої шкіри за вухом, викликали в ній зрадницьке тремтіння. - Увесь двір, усі ці старійшини в дорогих халатах чекають на офіційне підтвердження твого указу про мій статус. Вони хочуть знати, хто я. Гостя, заручниця чи... твоя галюцинація.

 - Плювати на раду і плювати на їхні очікування, - прогарчав він прямо в її шкіру, і вібрація його голосу відгукнулася десь унизу її живота. - Я не збираюся оголошувати їм нудний статус. Сьогодні я оголошу свої права, які не наважиться оскаржити жоден живий наг у цій безодні.

   Тронна зала королівського замку нагадувала сьогодні вулик, якби бджоли в ньому були п’ятиметровими, озброєними до зубів і вкрай підозрілими рептиліями. Повітря тремтіло від колективного шепоту сотень нагів. Присутність Міри в палаці вже обросла такими легендами, що їх вистачило б на десяток томів фентезі. Одні казали, що вона замасковане божество з верхнього світу. Інші, що вона володіє магією, здатною позбавити нага луски одним поглядом. Треті й зовсім шепотілися, що король просто з’їхав із глузду від самотності.

   Старійшини, убрані в важкі парчеві шати, сиділи на своїх місцях із такими виразами обличь, ніби в кожного під хвостом був затиснутий шматок розпеченого вугілля. Вони чекали на ясність. Вони чекали, що король отямиться.

   Коли масивні двері зали, прикрашені різьбленням у вигляді змій, що сплітаються, розчинилися, шепіт обірвався миттєво. Запанувала тиша настільки абсолютна, що було чути, як шурхотить пісок у пісочному годиннику біля входу.

   Кронос вповзав не просто як правитель, він вповзав як первісний хижак на піку своєї могутності. На ньому не було довгих церемоніальних мантій, які зазвичай сковували його рухи. Замість цього він одягнув щільно облягаючий чорний шкіряний обладунок із золотим карбуванням, який підкреслював кожен рельєф його м’язів і міць його торса. Та сама смарагдова корона, через яку вчора ледь не почалася війна, тепер сиділа на його голові так ідеально, ніби була частиною його скелета.

   Міра йшла по праву руку від нього. Вона була в сукні з темно-червоного шовку, яка струменіла по її ногах, як рідкий вогонь. Але Кронос не дозволяв їй зберігати навіть формальну дистанцію в пів кроку. Його хвіст постійно ковзав по її подолу, а його рука лежала на її попереку так упевнено і жорстко, що в жодного спостерігача в залі не залишалося найменших сумнівів, що це не просто гостя. Це територія, захоплена і помічена.

   Вони піднялися на підвищення до трону безодні. Кронос не став сідати. Він встав перед троном, широко, майже загрозливо розправивши свій капюшон. Червоні та чорні плями на його лусці пульсували так інтенсивно, що здавалося, вони світяться власним магічним світлом.

 - Старійшини! Воїни! Народ безодні! - голос Кроноса ударив по стінах зали, змушуючи кришталеві підвіски на люстрах перелякано дзвеніти. - Я чую ваш шепіт уже не перший місячний цикл. Я відчуваю ваш сумнів, який отруює повітря мого палацу. Ви задаєте питання. Ви хочете знати, хто ця жінка, чому вона носить артефакт гніву і чому вона ділить зі мною мій стіл, мій замок і мій сон.

   Міра відчула, як сотні пар вертикальних зіниць уп’ялися в неї, наче невидимі голки. Вона максимально випрямила спину, намагаючись не видати тремтіння в колінах. У цей момент вона відчула, як браслет на її зап’ясті почав вібрувати, резонуючи з аурою Кроноса. Магія короля оповила її теплим, щільним коконом, відсікаючи чужу ворожість.

 - Тож слухайте ж мою відповідь, і нехай вона стане останнім словом у цій суперечці! - Кронос зробив різкий крок уперед, його зіниці розширилися, повністю заповнюючи золотисту райдужку. Тепер його очі здавалися двома провалами в саму нескінченність. - Я не витрачатиму час на розповіді про дипломатичні союзи чи високі місії. Я скажу мовою нашої крові, мовою інстинктів, яку ви всі розумієте краще, ніж закони!

   Він ривком притягнуг Міру до себе за талію, так що вона буквально впечаталася в його жорсткий обладунок. Його рука власницькі лягла їй на потилицю, а пальці заплуталися в її волоссі.