Розділ 12. Вино з місячних ягід

   Після танцювального марафону, який залишив на хвості Кроноса кілька мальовничих вм’ятин, Міра відчувала, що заслужила не просто відпочинок, а повноцінну психологічну реабілітацію. Свято в тронній залі тривало, але пафосні промови старійшин та тужливі флейти нагів викликали у неї стійке бажання або заснути в найближчій діжці з папороттю, або влаштувати революцію.

 - Тобі нудно, - констатував Кронос, виникаючи за її спиною. Його рука звично лягла на її талію, і Міра відчула, як по спині пробігло знайоме тепло. - Твій браслет світиться тьмяним сірим світлом. Ти хочеш піти?

 - Ні, я хочу вижити, - Міра обернулася до нього, поправляючи пасмо, що вибилося. - Кронос, твої придворні обговорюють податки на видобуток фосфору вже сорок хвилин. Якщо я почую ще бодай слово про коефіцієнт в’язкості підземних вод, я почну кусатися. Причому першою постраждає твоя корона.

   Кронос усміхнувся. У напівтемряві зали його ікла зблиснули, а очі звузилися до тонких щілинок.

 - Можливо, тобі варто спробувати нектар із місячних ягід. Наги п’ють його, щоб... скажімо так, пом’якшити сприйняття реальності під час затяжних прийомів.

   Він жестом підкликав слугу, на таці якого стояли витончені кубки з матового скла. Всередині колихалася рідина ніжно-фіолетового кольору, яка, здавалося, сама випромінювала слабке сяйво.

 - Це дуже м’який напій, - додав Кронос, подаючи кубок Мірі. - Його роблять із плодів, які ростуть тільки в повню біля берегів озера сліз. Він... розслабляє.

   Міра з підозрою принюхалася. Пахло малиною, свіжоскошеною травою і чимось невловимо знайомим, що нагадувало запах бабусиного варення, яке та випадково залишила на сонці на пару тижнів.

 - Ну, раз повня і озеро сліз... - вона зробила перший ковток.

   На смак нектар виявився божественним. Прохолодний, солодкий, з легкою кислинкою, він миттєво розійшовся по венах, перетворюючись на затишну, пухнасту хмаринку тепла. Міра зробила другий ковток, більший. Потім третій.

 - М-м-м, Кронос, це ж просто лимонад! - радісно вигукнула вона за п’ять хвилин. - Чому ти раніше мовчав, що у вас тут такі смаколики?

   Кронос спостерігав за нею з легким занепокоєнням. Він не встиг сказати, що для людського метаболізму м’який нектар нагів за силою впливу із міцним алкоголем.

 - Міра, можливо, тобі варто... - почав він, але було пізно.

   За десять хвилин світ для Міри змінився. Фосфорні податки раптом стали здаватися їй неймовірно захоплюючою темою, а Кронос... о, Кронос став виглядати просто приголомшливо.

 - Знаєш, що я тобі скажу, червоний мій... - Міра злегка похитнулася, і Кронос миттєво підхопив її під лікоть. Вона підвела на нього очі, які тепер сяяли не лише від магії, а й від чистого, незамутненого хмелю. - Ти от такий увесь із себе суровий. Грізний повелитель безодні. Капюшон роздуваєш, на людей шипиш... А насправді ти такий... такий гладенький!

   Вона протягнула руку і, перш ніж Кронос устиг зреагувати, провела долонею по його щоці, спускаючись до шиї.

 - І лусочка у тебе така... якісна. Прямо як дорогий італійський чобіт, тільки теплий.

   Кронос завмер, а в залі запанувала тиша. Старійшини, що стояли неподалік, перестали обговорювати воду і вставилися на людську жінку, яка щойно фамільярно погладила короля нагів по шиї, жесті, який у їхній культурі був або прелюдією до шлюбного ритуалу, або смертельною образою.

 - Міра, ти п’яна, - прошепотів Кронос, його голос вібрував від суміші збентеження і раптово спалахнулого бажання. - Нам треба йти.

 - Я не п’яна! Я просто... дегустатор! - Міра зробила крок уперед, і її рука ковзнула нижче, по його чорненому обладунку. - І взагалі, чому ти такий холодний зовні? Давай я тебе зігрію.

   Вона притислася до нього всім тілом, обхопивши його за шию. Її пальці зарилися в його волосся, а щока притислася до його грудей.

 - Ти такий затишний, Кронос. Прямо змій-антистрес. Хочеться тебе згорнути в клубочок і покласти під подушку. Або на подушку. Або замість подушки!

   Кронос відчув, як його хвалена самовладання рушиться зі швидкістю лавини. Червоний колір залив його луску до самих кінчиків хвоста. Через браслет він відчував її стан, і це був коктейль із безмежного обожнювання, дитячого захоплення і зовсім недитячої пристрасті.

 - Брате, здається, твоє м’яке вино зламало твою істинну, - пролунав за спиною голос Риана. Молодший принц стояв, спершись на колону, і з неприхованим задоволенням спостерігав за сценою. - Дивись, вона зараз почне чухати тобі за вушком. Якщо ти при цьому замурчиш, я офіційно піду у відставку від сміху.

 - Заткнись, Риан, - прошипів Кронос, але його руки вже самі собою обхопили Міру, захищаючи її від цікавих поглядів. - Вона просто... втомилася.

 - Я не втомилася! - Міра підняла голову і ткнула пальцем у груди Кроноса. - Я хочу заявити! Офіційно! Кронос наймиліший змій у світі! Подивіться, який у нього носик! А хвостик? Ви бачили його хвостик? Він же такий... такий функціональний!

   Вона спробувала впіймати кінчик його хвоста, який нервово метався по підлозі, а Кронос ледве встигав ухилитися.

 - Все, ми йдемо, - відрізав він.

   Він підхопив її на руки і стрімко попрямував до виходу. Міра не пручалася. Вона затишно влаштувалася на його руках, перебираючи пальцями ланки обладунку і щось тихо наспівуючи собі під ніс.

 - Кронос, - покликала вона, коли вони опинилися в порожньому коридорі.

 - Так, Міра?

 - А чому у тебе три голови? Ви, наги, що, брунькуєтесь після вина?

   Кронос зітхнув.

 - У мене одна голова. І вона зараз дуже сильно боїться за твій завтрашній ранок.

 - Ой, не занудствуй... - вона притягнулася до його вуха і жарко прошепотіла. - Ти такий гарний, коли злишся. Твоя луска стає такою яскраво-червоною... як стигла вишня. Хочеться укусити.

   Кронос зупинився як укопаний посеред коридору. Вібрація від її слів пройшла через усе тіло. Його хвіст мимоволі стиснувся, обвиваючи ноги Міри прямо через подол сукні.