Розділ 11. Танці на виживання

   Замок нагів сьогодні нагадував розбурханий мурашник, якби мурахи були п’ятиметровими лускатими істотами в шовках, литих обладунках і коштовностях, здатних викупити невелику земну державу. Привід був монументальний, історичний і, на думку багатьох старійшин, межував із блюзнірством. Офіційний прийом на честь визнання Міри особливим гостем корони.

   Для нагів це була рідкісна можливість оцінити лису мавпочку, яку їхній грізний, вічно холодний і неприступний король притягнув з іншого світу. Плітки в коридорах текли густіше, ніж отрута кобри. Говорили, що вона приручила його магією, що вона замасковане божество, або, що ще гірше, що вона просто вміє готувати щось під назвою борщ, від чого у Кроноса розм’як йорж.

   Для Міри ж цей вечір був особистим колом пекла, що включав у себе кістяний корсет, триметровий шлейф із луски примарного ската і перспективу публічної ганьби на очах у всієї зміїної еліти.

 - Кронос, я офіційно заявляю, якщо впаду, я не просто зганьблюся. Я утягну тебе за собою, вчеплюся в твій капюшон, і ми разом покотимося цими сходами, як два дуже дорогих і безтолкових роли, - прошипіла Міра, стоячи за масивними дверима тронної зали.

   Вона нервово поправила низ чорної сукні, яка важила стільки ж, скільки середній холодильник. Взуття, яке їй видали, було витвором мистецтва й знаряддям тортур одночасно. Шпильки з чорного кристала, які при кожному кроці видавали звук, що передвіщав швидку зустріч Міри з підлогою.

   Кронос, убраний у парадні обладунки з чорненого золота, виглядав лякаюче чудово. Його капюшон був злегка розгорнутий, демонструючи складний візерунок із червоних і вугільних лусочок. Це була ознака найвищого збудження та готовності до захисту. Він стояв нерухомо, як статуя, але його величезний хвіст нервово шкрябав підлогу позаду, вибиваючи дріб.

 - Просто довірся мені, - його голос вібрував біля її вуха, викликаючи хвилю мурашок, які пробрали до самих кінчиків пальців. - Наги не танцюють як люди. Ми не стрибаємо, не тупаємо і не робимо безглуздих рухів кінцівками. Ми ковзаємо. Наш танець, це течія річки. Ти центр мого світу. Просто будь цим центром, стій на місці, а я обертатимуся навколо тебе. Я твоя опора і твоя гравітація.

 - Звучить як лекція з фізики, а на ділі це буде схоже на масове ДТП за участю спецтехніки, - буркнула вона, але в цей момент труби з кісток мамонта завели, і двері розчинилися.

   Сотні очей, вертикальних, бурштинових, смарагдових і холодних як лід, уставилися на них. Тронна зала була залита світлом магічних кристалів, які відбивалися в полірованому камені підлоги, створюючи ілюзію бездонної прірви.

   Міра йшла, вчепившись у лікоть Кроноса так сильно, що її пальці побіліли. Вона відчувала на собі погляди придворних дам, чиї роздвоєні язики раз у раз миготіли в передчутті її провалу. Кронос вів її впевнено, його могутній хвіст плавно перекочувався за ними, займаючи половину проходу.

   Оркестр, що складався з нагів із довгими кістяними флейтами, лірами та барабанами, обтягнутими шкірою морських зміїв, заграв. Це була музика, позбавлена звичного земного ритму. Вона була тягучою, гіпнотичною, схожою на рух нафти чи густого меду.

   Кронос вивів її на середину зали. Придворні розступилися, утворюючи ідеальне коло. Повітря тут було просякнуте ароматом пахощів і феромонів.

 - Почали, - шепнув Кронос.

   Він поклав одну руку їй на талію, його долоня була гарячою і такою великою, що майже повністю закривала її спину. Другу руку він переплів із її пальцями. Його хвіст почав повільно, кільцями, описувати кола навколо її ніг. Він не торкався її, але Міра відчувала жар, що йшов від нього.

   Кронос почав рух. Він рухався плавно, як кобра у високій траві, що вистежує здобич. Його верхня частина тіла залишалася майже нерухомою, створюючи ілюзію спокою, тоді як нижня частина забезпечувала неймовірно м’яке переміщення. Для нього це було так само природно, як дихати. Для Міри це було спробою встояти на плоту під час шторму.

 - Лівою... ні, правою! Кронос, ти занадто швидко повертаєш! - Міра відчайдушно намагалася встигнути за його ковзанням, але її ноги в злощасних туфлях жили своїм життям.

   Міра заплющила очі. Вона відчула, як її гострий підборідь наткнувся на щось щільне, але при цьому підозріло м’яке.

 - Ой! - видихнула вона.

   Кронос навіть не здригнувся обличчям, роки королівської витримки дали про себе знати. Але його луска миттєво почала змінювати колір. Прямо на очах у здивованої публіки червоні плями на його грудях стали яскраво-пурпуровими, а хвіст судорожно смикнувся.

 - Міра... - прошипів він крізь зуби, продовжуючи тримати на обличчі маску незворушної величі. - Мій хвіст, це не килимок для витирання ніг у передпокої. У ньому зосереджені тисячі нервових закінчень. Те, що ти зараз зробила, за больовими відчуттями порівнянне з ударом молота по пальцю.

 - Вибач! Вибач, будь ласка! Я не навмисно, він просто... він скрізь! Ти його розклав на пів кілометра, як я маю вгадувати, де закінчуєшся ти і починається твоя кінцівка? - Міра спробувала зробити витончений пірует, щоб виправити ситуацію, але заплуталася у власному шлейфі.

   Намагаючись відновити рівновагу, вона зробила різкий крок назад і припечатала другим підбором його луску ще ближче до основи хвоста.

   По залу пронісся тихий шепіт. Старійшини в першому ряду почали переглядатися, їхні капюшони роздувалися від обурення. Сейш, що стояв біля колони з бокалом вина, повільно закрив обличчя долонею. Риан, молодший брат, ледь не поперхнувся напоєм, приснувши в кубок і намагаючись не засміятися в голос на весь зал.

 - Ситуація виходить з-під контролю, - пробурмотіла Міра, відчуваючи, як фарба сорому заливає її обличчя, шию і, здається, навіть спину. - Кронос, давай просто втечемо? Скажемо, що у мене почався напад раптового людського линяння?

   Кронос зрозумів, що якщо танець триватиме ще хвилину, до кінця його хвіст нагадуватиме друшляк. А його репутація грізного, непохитного короля, що вселяє жах ворогам, перетвориться на порох під її маленькими, але дуже небезпечними ніжками. Його очі спалахнули яскравим бурштиновим полум’ям.