Хвороба Срібного Сонця

1. Початок

̶  Ельвіра, досить плавати. Іди сюди, підемо їсти морозиво.  ̶  каже мама Ельвіри.
̶  Добре, іду
Дівчина вийшла з води, але раптом знепритомніла, і впала на пісок.
̶  ЕЛЬВІРА!!  ̶  крикнули папа і мама, і підбігли до неї. Вони швидко викликали швидку допомогу, і поїхали в лікарню. В лікарні дівчинка лежала лікарняному ліжку, і була під наглядом лікарів, а батьки були в коридорі, і чекали коли до них хтось вийде, і пояснить що сталося. До батьків вийшов їх головний лікар. Батько швидко підійшов до нього.
̶  Що з нею лікарю?  ̶  питає тато.
̶  Я не можу зрозуміти що з нею. Вона в вас не перегрілась на сонці?
̶  Ельвіра була в кепці, тому я не знаю, чи могла перегрітися.  ̶  каже тато.
̶  Ну… тепер вашій дитині краще не виходити на двір коли світло, і краще не дивитися на сонце. В нас є підозри, але вони можуть бути хибними. Іще якщо вона подивися на сонце, то осліпне. А якщо вийде… її не стане.
̶  Це жах.. А вона отямилась?  ̶  питає мама.
̶  Ще ні. Але коли отямиться, ми вам скажемо, і відвеземо її додому у машині швидкої допомоги. Вікна обов'язково закриємо, щоб сонце не проходило.
̶  Добре.
Через кілька хвилин Ельвіра повільно розплющила очі. Вона лежала на лікарняному ліжко, а поруч стояли декілька лікарів. В палаті було напівтемрява, вона ледве бачила обличчя лікарів.
̶  Де.. я?..  ̶  ледве чутно спитала вона.
̶  О, ти швидко отямилася. Зараз ми відвеземо тебе додому. ̶  спокійно сказала медсестра, щось записуючи в документи.
̶  У тебе виявили невідому хворобу, яку ми поки не здатні вилікувати.
̶  А як я в школу ходитиму?
̶  Я не знаю, це вже вирішуватимуть твої батьки. Зараз я їх покличу.
Медсестра вийшла з палати, як і інші лікарі що теж були там. Але Ельвіра не могла заспокоїтися. В її думках тільки були такі питання: «Невиліковна хвороба? У мене випускний в тому році… Я так хотіла піти на нього…»
В палату зайшла мама Ельвіри, і обняла її, а на її очах були сльози.
̶  Ти отямилась… Ми так боялися что ти не відкриєш очі…  ̶  тихо сказала мама,  ̶  ну все, дома побалакаємо. Тебе зараз відвезуть додому, а ми будемо їхати попереду.
Коли вони їхали Ельвіра не могла перестати думати про те, що більше ніколи не вийде на двір, не побігає літом з друзями. І через це вони трохи і плакала. Біля будинку машина швидкої допомоги підїхала аж до навісу над ґанком. Обережно перемістили дівчину в будинок, і дивилися, щоб не було сонячного світла. І поїхали назад в лікарню. Ельвіра одразу ж закотила істерику.
̶  Мені завтра в школу! Як я піду?!  ̶  кричала дівчина.
̶  Ми не знаємо! Будеш дистанційно навчатися. А потім щось придумаємо.  ̶  сказав тато голосно, щоб Ельвіра перестала кричати та істерити, бо вони теж переживають через це.
̶  Я піду в свою кімнату!
̶  Підожди, я вікно там закрию,  ̶  сказала мама, пішла в її кімнату, і закрила всі вікна, щоб ніяке світло сонця не нашкодило їй,  ̶  все, іди.
̶  Дякую!  ̶  крикнула дівчина, і голосно закрила двері сврєї кімнати.
Коли Ельвіра тихо лежала на ліжку, і не знала що робити до неї позвонила її подруга Марина.
̶  Ель, привіт!  ̶  дівчина була рада що почула голос подруги.
̶  Привіт, Мар! Як справи?
̶  Все прекрасно, не хочешь погуляти зі мною і Настиком?
̶  Ні… Мені неможна..
̶  Опа.. чому?
̶  Я була в лікарні, і мені сказали що в мене невиліковна хвороба.. І мені тепер не можна виходити на двір під сонце. І дивитися на нього не можна..
̶  Ого.. жди, ми з Настой скоро будемо!
̶  Добре..




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше