̶ Ельвіра, досить плавати. Іди сюди, підемо їсти морозиво. ̶ каже мама Ельвіри.
̶ Добре, іду
Дівчина вийшла з води, але раптом знепритомніла, і впала на пісок.
̶ ЕЛЬВІРА!! ̶ крикнули папа і мама, і підбігли до неї. Вони швидко викликали швидку допомогу, і поїхали в лікарню. В лікарні дівчинка лежала лікарняному ліжку, і була під наглядом лікарів, а батьки були в коридорі, і чекали коли до них хтось вийде, і пояснить що сталося. До батьків вийшов їх головний лікар. Батько швидко підійшов до нього.
̶ Що з нею лікарю? ̶ питає тато.
̶ Я не можу зрозуміти що з нею. Вона в вас не перегрілась на сонці?
̶ Ельвіра була в кепці, тому я не знаю, чи могла перегрітися. ̶ каже тато.
̶ Ну… тепер вашій дитині краще не виходити на двір коли світло, і краще не дивитися на сонце. В нас є підозри, але вони можуть бути хибними. Іще якщо вона подивися на сонце, то осліпне. А якщо вийде… її не стане.
̶ Це жах.. А вона отямилась? ̶ питає мама.
̶ Ще ні. Але коли отямиться, ми вам скажемо, і відвеземо її додому у машині швидкої допомоги. Вікна обов'язково закриємо, щоб сонце не проходило.
̶ Добре.
Через кілька хвилин Ельвіра повільно розплющила очі. Вона лежала на лікарняному ліжко, а поруч стояли декілька лікарів. В палаті було напівтемрява, вона ледве бачила обличчя лікарів.
̶ Де.. я?.. ̶ ледве чутно спитала вона.
̶ О, ти швидко отямилася. Зараз ми відвеземо тебе додому. ̶ спокійно сказала медсестра, щось записуючи в документи.
̶ У тебе виявили невідому хворобу, яку ми поки не здатні вилікувати.
̶ А як я в школу ходитиму?
̶ Я не знаю, це вже вирішуватимуть твої батьки. Зараз я їх покличу.
Медсестра вийшла з палати, як і інші лікарі що теж були там. Але Ельвіра не могла заспокоїтися. В її думках тільки були такі питання: «Невиліковна хвороба? У мене випускний в тому році… Я так хотіла піти на нього…»
В палату зайшла мама Ельвіри, і обняла її, а на її очах були сльози.
̶ Ти отямилась… Ми так боялися что ти не відкриєш очі… ̶ тихо сказала мама, ̶ ну все, дома побалакаємо. Тебе зараз відвезуть додому, а ми будемо їхати попереду.
Коли вони їхали Ельвіра не могла перестати думати про те, що більше ніколи не вийде на двір, не побігає літом з друзями. І через це вони трохи і плакала. Біля будинку машина швидкої допомоги підїхала аж до навісу над ґанком. Обережно перемістили дівчину в будинок, і дивилися, щоб не було сонячного світла. І поїхали назад в лікарню. Ельвіра одразу ж закотила істерику.
̶ Мені завтра в школу! Як я піду?! ̶ кричала дівчина.
̶ Ми не знаємо! Будеш дистанційно навчатися. А потім щось придумаємо. ̶ сказав тато голосно, щоб Ельвіра перестала кричати та істерити, бо вони теж переживають через це.
̶ Я піду в свою кімнату!
̶ Підожди, я вікно там закрию, ̶ сказала мама, пішла в її кімнату, і закрила всі вікна, щоб ніяке світло сонця не нашкодило їй, ̶ все, іди.
̶ Дякую! ̶ крикнула дівчина, і голосно закрила двері сврєї кімнати.
Коли Ельвіра тихо лежала на ліжку, і не знала що робити до неї позвонила її подруга Марина.
̶ Ель, привіт! ̶ дівчина була рада що почула голос подруги.
̶ Привіт, Мар! Як справи?
̶ Все прекрасно, не хочешь погуляти зі мною і Настиком?
̶ Ні… Мені неможна..
̶ Опа.. чому?
̶ Я була в лікарні, і мені сказали що в мене невиліковна хвороба.. І мені тепер не можна виходити на двір під сонце. І дивитися на нього не можна..
̶ Ого.. жди, ми з Настой скоро будемо!
̶ Добре..