1.1. Сумніви

— Ліарін? – Тайр дивився на мене в очікуванні відповіді. За скельцями окулярів насмішкувато поблискували очі. 

 — Вибач, замислилась, – я потерла руками очі, намагаючись повернутись до реальності. Я ніколи не була схильною до пригод. Звичайна тиха домосідка, яка потай любила малювати незвичайні пейзажі. Але це місце мене притягувало всупереч усім адекватним аргументам. – Не впевнена, що вірю в цю легенду саме в тому вигляді, в якому її переказують Тарієлійці. Але щось цікаве, незвичайне в тому місці однозначно відчувається.

— Добре, бо я вже подумав, ти прагнеш зустрічі з Богинею, – посміхнувся Тайр. 

— Чому б і ні? Може, я хочу, аби вона благословила наш союз? – я склала руки на грудях і уважно дивилась за Тайром. Він лишався незворушним, тільки усмішка видавала увесь його скептицизм. Щиро кажучи, я сама не надто вірила в те, що Богиня справді колись могла втрутитись в долі двох звичайних смертних, хай навіть один з них був принцом. Для чого б це їй? Навіть якщо вона там справді була присутня і знудилась на тій скелі.

— Боги не ходять в гості до людей, і ти про це чудово знаєш. Можливо, в Тарієлі сотні років тому і справді якийсь час була присутня Богиня Темі. Але навряд чи вона стала б втручатись у чиїсь долі. В Богів свої порядки. — Тайр озвучив мої думки, але я сьогодні була не в тому настрої, аби просто з ним погодитись.

— А як же тоді скелі? Я бачила старі архівні атласи, — а ще намалювала це місце в його первозданному вигляді до того, як почала переривати архів. Але про це я змовчала. – Ще в 3154-му році це була одна суцільна скеля з величезним плато. Що могло розламати такий величезний камінь, та ще й так ювелірно? – мені справді було цікаво, бо я, хоч і не вірила до кінця в цю легенду, але була заінтригована нею і хотіла знайти відповіді.

— Ти ж знаєш, що майже чотири тисячі років тому стався Великий Розлом, що, до речі, лише підтверджує мою теорію, що Боги нами не особливо переймаються. І невідомо які наслідки для материків це принесло і коли саме вони ще проявляться. Можливо, зрушення скель сталося саме через те, що розлом щось порушив у гірській породі. А можливо, вода перемогла. В архівах написано, що в той день був надзвичайно сильний шторм, який в одну мить змінився штилем.

- І зорепад, – тихо додала я. І вже голосніше спитала: – І хіба такі різкі зміни погоди не свідчать про Божественне втручання?

— Як на мене — ні , — спокійно відповів Тайр. — Я не розумію, для чого комусь із Богів потрібно було би це робити. Зі стихіями не награлись?

— Не знаю. – чесно зізналась я. – Але з того часу, як ці скелі почали маячити мені перед очима на всіх можливих рекламних вивісках (і це в Астренії!) я не можу перестати про них думати.

— Ми можемо поїхати туди наступного року, якщо тобі так хочеться. Ти ж знаєш, я не хочу брати зайві вихідні дні — мені треба багато працювати, аби отримати достатньо стажу для підвищення до глави Кардійського архіву.

— Так, знаю...Просто..— я облизнула губи намагаючись підібрати слова, — у мене останнім часом таке враження, що я ніби застрягла. І якщо я туди не поїду зараз, вже не зможу викараскатись. Мені здається ця поїздка може піти на користь. Нам обом.

— Ліарін, – Тайр закрив теку з документами відклавши її на край столу і глянув на мене із втомою людини, яка всоте намагається щось пояснити нерозумній дитині. — Ти знову про це? Ми вже не один раз обговорювали ці питання!

— І нічого не змінилось.

— І не зміниться бо ти бачиш проблеми там, де їх немає, – я бачила, що Тайр починає втрачати терпіння. Йому такі емоційні відповіді були не притаманні, але щоразу коли ми починали цю розмову - його спокій тріщав по швах. – Мене влаштовує ця робота, влаштовують наші стосунки і життя загалом. Не розумію, що тобі не так?

— Я не кажу що мене все це не влаштовує. Просто я розумію, що може бути ще краще, що може бути по-іншому. Ми могли би знайти якусь цікавішу роботу або відкрити свою справу, зняти будиночок замість маленької квартири. Мені хочеться більше руху, повітря. Бо зараз таке враження ніби все моє життя перетворилось на запилюжену шафку з архівними папірцями, які ніхто навіть не дістав, аби почистити від пилу, — я подивилась на нього з благанням в погляді. Я так хотіла, щоб він мене зрозумів.