Епілог

3563 рік від В.Р

Таміель

Ліарін

— Пам'ятаєш наше знайомство? — задумливо спитав Еріан.

— Таке важко забути, — я всміхнулась. — Ти ледве не зіпсував мою улюблену сукню. Я дивом її врятувала.

— Вибач, той день справді був жахливим, і я теж. Я остаточно прийшов до тями, коли побачив, як ти плачеш. В той момент я усвідомив, наскільки огидною була моя поведінка і уся ця ситуація. — Еріан протягнув до мене руку і стиснув мої пальці.

— Коли це я плакала? — щось я не пригадувала, щоб плакала тоді на пляжі.

— Коли я ходив по шампунь і повернувся. Ти сиділа на піску і витирала сльози. Я ще тоді подумав, що ти напрочуд сильна і витривала, враховуючи ситуацію.

Мені знадобилась мить, аби зрозуміти, про що він, а потім я зайшлася сміхом, не в силах вимовити й слова. Еріан дивився на мене з нерозумінням.

— Що? Чому ти смієшся?

— Бо я тоді не плакала, в мене була істерика! Я уявила, як погоджуюсь на твою пропозицію попрацювати Русалчиною, і це мене розсмішило так сильно, що я ледве змогла заспокоїтись. Звідти і сльози! — я вже геть забула про ту істерику на пляжі. З того часу стільки всього сталося, що досі голова обертом йде. 

Еріан подивився на мене поглядом, повним глибокого здивування разом з образою, а потім розсміявся, підтримавши мій настрій, і похитав головою.

Ми сиділи на причалі мого будиночка у гостьовому комплексі і дивились на море. Мені вдалося домовитися про довготривалу оренду, і ми з Еріаном дуже любили проводити тут час.

 Сьогодні море було злегка схвильоване і до наших шезлонгів долітали дрібні бризки.

— Думаю, нам час одружитися, Ліарін, — після довготривалої паузи промовив Еріан, не відводячи погляду від моря.

Мої брови повільно поповзли вгору, а настрій різко став надмірно веселим.

— Це твоя пропозиція, Тієлю? — Еріан скривився. Я знала, що він не надто любить цю форму свого імені, але за таку жахливу пропозицію тепер має звикати. Бо я до самого весілля кликатиму його лише так.

— Мій промах, — він здійняв руки вгору, визнаючи поразку. — З мене організація весілля в якості компенсації, — він підморгнув мені, видавши свою найчарівнішу посмішку.

— Знаєш чим підкуповувати, — хмикнула і, знущаючись, промовила: — Але я ще не погодилась, Тієлю.

Еріан скривився ще дужче і подивився на мене з таким виразом, що якби я не вела цю гру навмисно, вже б давно все пробачила.

— Не вірю, що ти вчиниш зі мною так підло і залишиш жити самітником у вічних стражданнях. 

— Я подумаю, — всміхнулась і, різко підскочивши зі свого шезлонгу, штурхонула Еріана у воду, але не втримавшись, впала разом із ним.

Він випірнув, обіймаючи мене за талію, та подарував обурений погляд. 

— Яка непристойна поведінка! — ага, якби ти ще це сказав серйозно, я б повірила в твоє обурення.

Та замість відповіді я поклала руки йому на шию і подарувала довгий, пристрасний поцілунок.

☆☆☆

Усе, що я найменше хотіла бачити в день свого весілля — це плачущих жінок. А вони ніби зібрались усі разом і оточили мене навмисно: мама, бабуся, мама і бабуся Еріана і навіть Єларейн! Ось від кого я не очікувала! 

Але я була рада, що цього разу її сльози не від болю чи зради, а від щастя за нас з Еріаном. На мою превелику втіху, Єларейн нарешті за довгий час почала щиріше посміхатися — їхні стосунки з Ріком ще не були до кінця налагодженими, але рухались в цьому напрямку. 

Він теж сьогодні був, звісно. Еріан не відмовився від їхньої дружби, але повністю напруга все ще не зникла. Всім нам було з цим не надто легко, але ми розуміли, що потрібен час. Принаймні ми помічали, як Рік старався все виправити.

А ось у організації весілля, окрім плачущих жінок, виправляти точно не потрібно було нічого. Еріан стримав своє слово і організував воістину свято достойне Богів. 

Власне, так воно і було. 

Ми обрали місцем проведення, звісно ж, скелі Муерно-Áрі. Це вже ніби наша сімейна традиція — поєднувати долі на цьому місці. На пляжі біля скель облаштували величезне шатро, прикрашене білим тюлем із золотими і фіолетовими візерунками. Гості могли сидіти на м'яких кріслах та диванчиках, які були розставлені по периметру шатра. Офіціанти розносили закуски і напої, а музиканти грали спокійні, приємні мелодії. Деякі гості танцювали. Я задивилась на Єларейн, яка була неймовірно гарною, як, в принципі, і завжди. Вона стояла осторонь із келихом в руці і задумливо дивилась на скелі. Я побачила, як до неї несміливо підходить Рік і, зберігаючи досить велику дистанцію, мабуть, запрошує потанцювати.

— Давно пора, а він усе боїться, — Еріан поцілував мене у скроню. 

— Він багато зробив за останній час, але знову зблизитися з Єларейн дається йому найважче, — поділилася я своїми думками. — Досі собі не пробачив.

— Усьому свій час. Я впевнений, що в них зрештою все буде добре. 

Вже почало сутеніти, а це означало, що скоро розпочнеться церемонія. Її мала проводити бабуся як найстарша із нашої божественної родини.

Гори і озера! Якби ми тут все не замаскували ілюзією, боюся, на наше весілля збігся би весь Таміель подивитись, як Благословенна Богиня Темі власноруч поводить шлюбну церемонію.

— Перед зорями, морем і скелями чи присягаєтесь ви, що бажаєте провести вічність один з одним? – голосно вимовила бабуся.

— Присягаємось.

Ми з Еріаном стояли на містку між скелями, тримаючись за руки. Долоні наші були перев'язані золотистою стрічкою.

— Перед магією, джерелами та силами чи присягаєтесь ви, що ваше кохання — щире, чисте і безумовне?

— Присягаємось.

— Один перед одним чи присягаєтесь ви оберігати, дбати і кохати, поки битимуться ваші серця?

— Присягаємось, — промовили ми, дивлячись один одному в очі з усією можливою ніжністю.