33. Тільки не ти!

Еріан

Ми вийшли із приміщення, в якому відсипались, до основної печери, коли я почув знайомі голоси. Спочатку думав, що здалося, але копиця світлого волосся затулила мені обличчя, і я зрозумів, що все почув правильно. 

— Лей? Ріку? Ви як тут?

— Нас привела Теалін! — очі Лей блищали від захвату, та щасливого передчуття. За мить вона насупилась, а тоді очі її стали круглішими за целси, — Еріане! Що це з тобою? Твоя магія.... І, Ліарін! О Богине! Що відбувається?

Ми з Ліарін обмінялися посмішками, а я взяв Лей за плечі, і промовив м'яко дивлячись в очі. 

— Ми все розповімо пізніше. Бо ця історія потребує теплого вечора, і чогось міцнішого за каву.

Лей збентежено кивнула, а Рік замислено насупився.

— Що ж, я так розумію ви тут не просто так, Ліарін, ти не знаєш де ба... Богиня?

— Занадто часто згадуєте, аби вона могла посидіти в тиші і спокої, — до нас вийшла Темі. — Сідайте.

Під нами вже звично з'явилися крісла. Лей, здається, уся тремтіла від розуміння кого саме бачила перед собою. Рік теж був дуже схвильований, і підтримуючи її під лікоть, допоміг сісти в крісло, і всівся сам.

— Теалін сказала, що ви маєте прохання. Говоріть.

Я подивився на Темі. Вона зараз була якась занадто... Богиня. Можливо, це просто при сторонніх вона не розкриває свою "бабусину" натуру, але якось аж надто серйозно тримається. Чи я про щось не знаю?

— Ми... дуже хочемо дитину. Але вже багато років ніяк не виходить зачати і виносити, — я бачив як нервує Лей, перебираючи пальцями тканину сукні. Рік накрив її руки своїми.

— Ти з роду Іррітель, наскільки мені відомо. — Темі глянула на мене і я кивнув. — Що ж. Ти знаєш, що отримав старий віслюк Остарнієль, за свою впертість, пиху, і надмірне бажання влади?

Лей похитала головою, а я напружився. Щось мені зовсім не подобався напрямок розмови.

— Схоже, ніхто не знає, — Темі хмикнула, видаючи криву посмішку, — Цей самовпевнений йолоп вирішив забрати таємницю з собою. 

Темі перевела погляд на Ріка, і очі її дещо звузилися.

— Назвися, — Рік тільки почав відкривати рота, як вона перебила. — Справжнім ім'ям. 

Я перевів погляд на Ріка, не розуміючи про що йдеться. В сенсі справжнім ім'ям? А є ще несправжнє? Я відчував, як Ліарін засовалась на стільці, теж нічого не розуміючи, а Лей ошелешено глянула на чоловіка.

Всередині мене все більше зростала напруга, змішуючись із недобрим передчуттям.

— Ріку? — Лей дивилась на нього із подивом і благанням в погляді. — Що відбувається?

— Ми всі чекаємо, юначе, — Темі ніби натягнула на обличчя кам'яну маску, крізь яку не поступалася жодна емоція.

Рік глибоко зітхнув і стиснув щелепи.

— Рікандрієль Калантрієльський.

В печері запанувала тиша. Лей дивилась на чоловіка таким поглядом, що мені стало фізично боляче. В її очах була і недовіра, і надія, і розчарування, і така сильна любов, яка породжувала не менш сильний біль...

— Пояснися, Ріку, — сухо звернувся я до друга. Хоча вже не знаю, чи справді він колись ним був, — Чи варто звертатись до тебе Ваша Високість, принце Каланії?

Рік скривився, уникаючи мого погляду, і явно не розуміючи як далі себе поводити. Ділитися інформацією він не поспішав.

— Мабуть, поясню я, — промовила Темі. — Як щодо короткого екскурсу в історію?

Таміель, Королівство Тарієль

3160 рік від В.Р

Темі

Я була страшенно розлючена через цього старого телепня, адже казала йому облишити ту угоду з Каланією, і дати синові спокій. Але ж ні! Він захотів вічної молодості і беззаперечної влади, та сподівався, що Каланійці справді поділяться своїми секретами. Але навряд вони взагалі їх мали. Пихатий бовдур!

Я влетіла до королівського кабінету та помахом руки, занурила його в полог тиші.

Остарнієль сидів за столом, насуплений, тримав в руках склянку із випивкою і дивився на мене з-під лоба.

— Якого ти виробляєш? — гаркнула я на нього з пересердя.

— Я?! Це ти якого морського диявола взагалі втрутилася? Це тебе не стосується ніяким чином! — Король зі стукотом поставив на стіл склянку, і скочив на ноги, — Хіба тобі не треба сидіти біля свого смертного весь час? — І додав вже тихіше — Яке безглузде використання сили...

Я відчула, як починає ворушитися моє волосся, а очі наповнюються темрявою.

— Обережніше, королю. Твоя корона не важча за мій тягар, з нею я впораюсь, не витрачаючи занадто багато сил.

— Ти думаєш після всього в мене залишиться ця корона на голові? Ха! Домовленостям кінець! Щастя буде, якщо вдасться передати трон Ілларіелю. 

— Я тобі вже пояснювала, і не один раз. Домовленості з Каланією — це останнє, що потрібно Тарієлі! Невже ти цього не розумієш, не знаєш на що вони полюють?

— Та плювати! — гаркнув цей дурень, — Муерно мав одружитись з Ільмерією і зачати дитину! На цьому я би свої домовленості виконав! А вони — свої!

— Так, а потім з тієї дитини зробили би висохлу мумію витягнувши з неї магію! — через цього бовдура я втрачала увесь свій самоконтроль. — І ти не знаєш, як саме рід Калантрієльських хоче використати божественну силу. А я, в силу свого досвіду — знаю. Бо ті, хто сидять при владі і маніакально прагнуть величі — не мають на меті в майбутньому ставати комусь рівними партнерами, Остарнієлю.

— Ця дитина мала стати б запорукою і гарантом нашого союзу! Що б вони там не збирались з нею зробити. 

Як же огидно! Він дивився на мене нахиливши голову, так і не бажаючи приймати мою правоту.

— Пішовши на цю угоду, ти би просто власноруч знищив Тарієль! І якщо ти відкинеш свою кляту впертість, то ти це зрозумієш!