32. Привіт, Боже

Еріан

Я був у невагомості. Відчував себе пір'їнкою, яка пурхає повітрям, впевнена, що навіть якщо впаде на землю — вона цього не відчує.

Я не відчував тіла, а чи мав його взагалі? Можливо, я помер? Я намагався пригадати що сталося, як я опинився... Десь тут, де б це не було.

Йшло важко... А потім, я відчув, як спогади накочують на мене нещадно, немов хвиля, затоплюючи собою і не даючи вдихнути. 

Різко на мене навалились звуки, голоси, відчуття. О, то я все ж не помер, тіло моє при мені. І зараз хтось активно його лікує.

— Я вражена, Теалін.

— Мамо, говори тихіше.

— Він все одно нас не чує. Диво, що взагалі живий лишився. 

— Диво. Я йому винна до кінця свого вічного життя.

— О, я думаю він оцінить. Тепер не зможу називати його малим Іррітелем. Той, хто виявився достойним божественної іскри, заслуговує на те, щоб почуватися рівним усім нам.

— Мамо, не заважай мені, прошу.

— Іду. Він, до речі вже прокинувся. Очі поки не розтуляй... Тієлю. Вибач, повне ім'я задовге, а Еріан якось не пасує Богові.

Богові?..

— Що?!

Я різко сів, і так само різко ліг назад, знову відключившись.

Теалін

— Мамо!

— Якийсь занадто вразливий. Має ще трохи підучитися.

— Ти би теж на його місці була вразлива. Не щодня стають Богами.

— Ти права, доню, — промовила мама після короткого мовчання, а в мене від несподіванки аж плетіння з рук зірвалося. — Але відпочинок йому і так не завадить.

Я похитала головою. Мама не змінюється. Хоча, останні кілька годин все ж таки змогли дещо змінити, і я цим змінам була рада.

Тепер її очі не були повні смутку. вона нарешті була щаслива беззаперечно, не чекаючи з тривогою того моменту коли це щастя може розлетітись уламками.

Я завершила цілительский вплив на Еріана, і відкинувшись на спинку крісла, закрила очі, згадуючи усе, що відбулося в тому колі.

Коли я побачила, як Еріан вливає силу в Ліарін, змушуючи божественну іскру повертатись назад, я ледве не заплакала від щастя. Але сили його були обмежені, не вистачило буквально кількох краплин... І я вже була не межі того, аби почати усвідомлювати свою втрату. Кляті сигіли ніяк не згасали, і ритуал все продовжувався. Так довго...

Якби я тільки могла, я віддала би усю себе. Я була їй це винна, як мати, і як особа, яка відібрала у Ліарін можливість знати і відчувати свою істинну природу. Так, це було для її безпеки, але як же мені було боляче тоді, тримаючи її зовсім крихітну на руках, проводити ритуал блокування дару.

Я сама мусила приховувати свою природу, але принаймні не від себе. Я знала ким я є від самого народження. А Ліарін була цього позбавлена. І щойно пізнавши правду, могла би так і не відчути себе в повній силі взагалі... Якби не Еріан. 

Мені довелося добряче його підлатати, бо повна перебудова магічного тла не минула без наслідків для організму. А як же тоді було моїй бідолашний Ліарін, коли злітали її блоки...

Я подивилась на хлопця і хмикнула, похитавши головою. Нащадок Іррітелів, яка іронія.

Але тепер він не просто потомок старого роду. Тепер він частина нашої родини, навіть не через те, що раптово обожествився. А через те, що був готовий пожертвувати собою заради моєї доньки.

Я казала мамі правду — я тепер його вічна боржниця.

Тоді, в ритуальному колі, повному магії, коли він промовив ті слова зречення, я розуміла, що магія не може на це не відреагувати, але не очікувала такого результату.

Коли іскра, розділившись, увійшла у тіла Ліарін та Еріана — нарешті згасли сигіли, і я могла зайти в коло.

Зараз, озираючись на все, що відбулося, я маю таке враження, ніби ритуал і мав тривати до цього моменту. Ніби зайшовши всередину, Еріан вже не мав іншого вибору, окрім як довести що він гідний, і прийняти в себе божественну іскру.

Я була щаслива, до моя донька знайшла собі достойного чоловіка. І щаслива, що вони проведуть вічність разом, не страждаючи через різну тривалість життя.

Після завершення ритуалу, першою отямилась мама. Тато не приходив в свідомість ще довго, але коли нарешті прокинувся — це були неймовірно щемкі і чуттєві хвилини воз'єдннання.

Ліарін же прийшла до тями одразу, як в неї повернулась іскра, і насамперед — кинулася до Еріана. Я всміхнулась тоді, згадуючи, як він, кількома хвилинами раніше, робив те саме. Та я запевнила її що все добре, і вмовила занурити її в сон, аби генерація енергії пішла прискореним темпом. 

Ось вони, лежать один біля одного, майже тримаючись за руки. Майбутні засновники нового пантеону.

Посміхнувшись, я погладила Ліарін по голові, і вийшла, залишивши їх відпочивати та наповнюватись енергією.

Попереду в нас ще одна неприємна справа, яку варто би вирішити якнайшвидше.

Ліарін

— Привіт, Боже, — я погладила Еріана по щоці, не маючи сил стримувати посмішку. Я знала що він вже отямився, але вперто не розплющував очей.

— Ваше сімейство таки доведе мене до нервового зриву, — пробурмотів Еріан, і повернувшись до мене, повільно привідкрив очі. — Як ти, Ліарін?

— Якнайкраще, — я дійсно почувалася як ніколи добре, і відчувала себе дуже щасливою, — Завдяки тобі.

Мама розповіла мені що зробив Еріан там, у колі. І я зрозуміла, що вже просто неможливо любити його ще сильніше, ніж люблю зараз. Я була щаслива від того, що він поруч, і що наші життя тепер триватимуть однаково довго.

Еріан підніс мою руку до губ, і ніжно поцілував. А потім згріб в обійми, і ткнувшись носом в шию незв'язно пробурмотів:

— Я посивію з тобою, моя любове.

Я засміялась, і запустила руку у волосся Еріана.

— Жодної сивини! І взагалі, тобі не варто цим перейматись, Боги не старіють, — промовила я весело, а Еріан застогнав.

— Ти не знаєш, чому всі бабусі люблять називати мене Тієлем, га? — спитав він страждальницьким голосом, — Спочатку моя, тепер твоя. Чим їм Еріан не вгодив?