31. Все пішло не за планом

Теалін

Ох і дістану я від мами! І як я могла допустити таку прогалину у знаннях Ліарін?

Добре, що хоч її хлопець згодився допомогти, хоча зізнаюсь, від цього рішення у мені почалось якесь недобре передчуття...

Але це, мабуть, через загальну напруженість обстановки. Не час дозволяти знерованості брати гору, зараз я потрібна своїм близьким з усією своєю зібраністю та тверезим розумом.

Поки молоді читали слова, я бачила як сигіли потроху наповнювалися силою. Отже, все йде за планом. Тепер Ліарін почала наповнювати центральний кристал силою, і в цей момент тривожне передчуття раптово забило мені по скронях. Я бачила, що вона дуже зблідла, але лишалась незаповненою ще одна грань. Еріан підтримував її ззаду під лікті, і в ту саму мить, коли кристал нарешті отримав усю енергію і вибухнув світлом — Ліарін скрикнула, і разом із ним впала на підлогу. Я бачила як в останній момент Еріан крутнувся так, аби втримати Ліарін на собі, але опинившись на підлозі, вони лежали незворушно, а я стояла стовпом, не маючи змоги зайти в коло активованого ритуалу.

Я спостерігала, як від мами відділилась частина божественної іскри, і попрямувала до батька, після чого мама виключилась. Я ж стояла, відчуваючи жах, від усвідомлення того, що щось пішло не за планом, а що саме — я не розуміла.

І від того, що на даний момент — я єдина притомна особа в цьому приміщенні.

...Я міряла приміщення кроками, а моя тривожність все більше наростала. Пройшло вже чимало часу, і досі ніхто не прийшов до тями. Сигіли на малюнку ще світились, а це означає — коло ритуалу досі активне.

Мене розривало зсередини, від відчуття того, що я абсолютно безпорадна в цю мить. Все що і можу — ходити із боку в бік, та періодично кидати погляди на чотири тіла всередині кола, чекаючи миті, коли зможу зайти всередину, або коли хтось нарешті прокинеться.

Проминаючи в черговий раз коло з непритомними, я боковим зором учепила якийсь рух. Різко обернулась, і усвідомила, що мій попередній жах був лише легким переляком.

— Ні-ні-ні! Цього не може бути! Ліарін! Ні!

Я кинулася до межі кола, якомога ближче до доньки, але я не могла до неї ні торкнутися, ні влити енергію, нічого.

Мене з головою накривала паніка та розпач...

Божественна іскра вилетіла з грудей Ліарін, і віддалялась все далі і далі від неї.

Я втрачала свою доньку, і нічого не могла вдіяти.

Еріан

Я перебував десь за межами своєї свідомості... Останнє, що пам'ятаю — сліпучий вибух, і Ліарін, яку встиг підхопити на себе, перед тим, як впасти на підлогу. Далі — суцільна темрява.

Я вдихнув, і закашлявся. Схоже, я починаю повертатися у реальний світ. У вухах настирливо гуділо, і я не розумів — це йде із зовнішнього світу, чи відбувається в моїй голові.

Поступово гул стихав, і я почав розрізняти чийсь крик. Спочатку приглушено, а потім все нав'язливіше і голосніше він вривався у мою свідомість. Я повів головою, повертаючи її в сторону крику. Повіки були такі важкі, що я ледве зміг розтулити очі. Ніби крізь напівпрозору завісу, я побачив викривлене в стражданнях обличчя Теалін. Вона сиділа на межі ритуального кола, не в змозі в нього зайти, і з її горла раз за разом зривався крик разом з риданнями. Я перевів погляд в ту сторону, куди дивилась Теалін, і сам ледве не захлинувся криком. 

Від грудей Ліарін повільно, але впевнено, відлітав невеликий прозорий кристалик. Я підхопився, сівши і поклавши голову Ліарін собі на коліна.

В голові паморочилось, перед очима пливло, але мені було байдуже. Я гукнув Теалін, та вона почула мене лише з третього разу.

— Теалін! Теалін, що відбувається?! Що це таке? Це її магія, енергія, що?

Я мусив щось зробити, допомогти... Те, що відбувалось — явно не входило в план, і в мене було враження, що я можу втратити Ліарін просто зараз, якщо нічого не вдію.

— Божественна іскра... — крізь ридання промовила Теалін. — Ліарін віддала забагато, — вона знову зайшлася плачем, а я квапливо ловив думки та ідеї, як мені виправити цю ситуацію.

— Ліарін, люба, ти чуєш мене? — Я притиснувся вухом до її грудей, і почув тихе, приглушене биття серця. Це добре, шанси є. — Тільки протримайся, прошу тебе.

Я поклав руку їй на сонячне сплетіння, і почав перекачувати в неї усю божественну енергію, яку мав. Вона всотувалась в Ліарін так швидко і жадібно, що я почав не на жарт хвилюватися, чи буде в мене її достатньо, аби їй допомогти.

Кристалик, який висів над нами завмер, і на кілька волосин опустився вниз.

— Працює! — крикнула заплакана Теалін, —Продовжуй, прошу тебе! Не зупиняйся!

Я з ще більшим завзяттям продовжив віддавати Ліарін енергію, спостерігаючи, як кристалик опускається все нижче і нижче...

Та за мить він зупинився на місці, так і не досягнувши її грудей, а я з розпачем усвідомив, що мій резерв повністю порожній.

Мені не вистачило якихось кілька крапель. Теалін сиділа нерухомо, і дивилася на все це скляним поглядом. 

Я згріб Ліарін в обійми, і почав благати, відчуваючи, що мені більше нічого втрачати...

— Ліарін, кохана моя Ліарін, ти маєш зараз мене почути. Ти маєш боротися, ти маєш тримати свою божественну іскру, не дати їй піти. Клич її назад, будь ласка. Ти зможеш, Ліарін. Не йди від мене, благаю тебе... — мені було важко говорити, але я бачив, що кристалик на мить смикнувся, але тримався на місці.

Отже, я маю продовжувати.

— Коли я вперше побачив тебе, на пляжі, усю в слизові і лусці ти була схожа на величезну медузу з неймовірно гарними очима, — я посміхався, але відчував як по щоках течуть сльози, — Ти так сміливо відстоювала себе, а в один момент стала настільки сумна і розгублена, що я хотів згрести тебе у свої обійми, і захистити від усього світу. Вже тоді я закохався в тебе, ще навіть не усвідомлюючи цього. І ти можеш називати мене кам'яним йолопом і печерним тролем хоч до кінця життя, але благаю, Ліарін! Прошу тебе, повернись до мене...