30. Віддам, якщо потрібно

Ліарін

Стіна розвіялась, і я втупилась у побачене, ще не зовсім розуміючи, що відбувається. Ми всі разом підійшли ближче до озера. Я глянула на Темі, та її погляд був прикутий до схованки, яку ще мить тому прикривало сяйво. В очах її стояли сльози, але вона вправно тримала обличчя.

Еріан же, не втримавши емоцій, голосно прошепотів:

— Пресвяті восьминоги... — Темі глянула на нього з легким осудом, а я, поглядом сповненим розуміння, але натякаючим на недоречність зайвих висловлювань. — Перепрошую, — додав Еріан прокашлявшись.

Я знов повернула голову в сторону схованки. Перед нами, ніби у якійсь капсулі, зітканій з магії, знаходився високий, світловолосий ельф. Він був досить молодим на вигляд, хоча і Темі виглядала ледве старшою за мене, тож я не обманювалася щодо віку. Він у цій своїй капсулі, ніби висів у повітрі, повністю нерухомий, із закритими очима. Видавалося, що він просто спить міцним сном.

— То це... — несміливо спитала я в Темі, — Він?

— Так, — голос Богині був сумним і тихим. — Це мій Атель. Твій дідусь.

— Поясни, будь ласка, — м'яко попросила я Богиню.

Темі зітхнула, і повернувши назад сяючу завісу, знову сіла в крісло. 

— Незадовго після Великого Розлому, як ви його називаєте, ми з твоїм дідусем провели обряд розділення сили та злиття доль, аби він міг продовжити собі життя. Я знала, що це не буде вічно, адже і моя сила не безмежна, тим паче, що я відрізана від дому. Але я сподівалась знайти хоча би щось, що могло би вирівняти тривалість нашого життя. Три тисячі років пошуків не призвели ні до чого, на жаль, — Темі нервово стукала пальцями по підлокітнику крісла. — 500 років тому, ми разом з Ателем прийняли рішення занурити його в стазу, поки його тіло ще зберігає останні іскри моєї сили, аби я мала ще трохи часу для пошуку рішення. Усі ці роки я мусила підтримувати його в цьому стані, рештками своєї сили. Але, події 400 років тому, коли я розплавила Плато, та відкрила портал для принца Муерно і його коханої Арі — послабили мене ще більше. Я знала, що це витягне з мене сили, які були мені так потрібні, але не могла не відгукнутися на поклик двох, так щиро і чисто закоханих, відчуваючи їхній біль та чуючи молитви...

Темі на мить замовкла, мабуть, поринувши в спогади. Я ж, сиділа вражена почутим — скільки всього вона мусила пройти, будучи по суті, наодинці, цілих півтисячоліття?

Після тривалої паузи, Темі зітхнула і продовжила:

— Це окрема історія, і я її обов'язково ще розповім. Буде нагода. Але зараз — найголовніше. Близько 50 років тому, я знайшла древній сувій в одному із закинутих храмів Автесея...

— Автесея? — Еріан запитально глянув на Богиню, — Перепрошую, що перебиваю, але нам просто невідомо, хто такий Автесей.

— Мій... батько, — Темі скривилась, призирливо вигнувши губи. — Знаю, що невідомо. Жоден з нині живущих не знає, що по всій Цилісеї є сотні закинутих храмів найрізноманітнішим Богам. Але цих Богів вже давно тут немає. Окрім мене.

Еріан, поривався ще щось спитати, але я застережливо стиснула його пальці. Ми маємо почути оповідь Темі до кінця.

— Отже, я знайшла сувій з ритуалом, який допоможе Ателю набути божественної подоби. Бо те, що я розділила з ним силу — не зробило його Богом. Лише дало додаткові роки. Тут річ у походженні, розумієте. Якщо у особи, хоча б в далеких предках були Боги, то завдяки таким ритуалами можна отримати вічне життя. — Темі перевела подих, і продовжила далі, — Тож, цей ритуал, який я знайшла — дає змогу не просто розділити мою силу, як попередній, а розділити мою божественну іскру, і поселити її в тіло Ателя, а потім провести ще ряд необхідних дій. Завдяки цьому, і його і моя сила почне генеруватися із цієї іскри повноцінно, а не лише витрачатиметься, йдучи на підтримку життєвої енергії і продовження терміну життя, як у попередньому ритуалі. І цілком можливо, що ця сила знову зможе вирости до того рівня, який я мала три з половиною тисячі років тому.

Темі сиділа, усміхаючись, із надією та легким азартом в очах. І я теж мимоволі всміхнулась, проте, залишилось ще одне важливе питання.

— Це чудово. Проте, ти не розповіла як саме відбувається цей ритуал, і для чого тобі я?

Темі нервово смикнула куточком рота, і мить повагавшись промовила:

— Мені потрібна частина твоєї сили, Ліарін. Коли ти народилася, я зрозуміла, що якщо не ти — то вже ніхто не зможе допомогти.

— Чим мені це загрожує? — я була не проти допомогти Темі і Ателю, все ж, бабуся і дідусь, як-не-як. Хоча це і досі було важко вкласти в голові.

— Ти дуже схожа на свою матір, — пробурмотіла Темі. — Це ніяк не має на тебе вплинути. Я все тобі поясню, підстрахую, і в разі небезпеки — перерву ритуал. Я кохаю Ателя всім серцем, але єдиною своєю онукою ризикувати теж не стану.

Темі промовила це так щиро, чітко і впевнено, що в мене не лишилось сумнівів у тому, що вона говорить правду. Я кивнула, погоджуючись.

— Коли ми маємо це зробити?

— Якнайшвидше. В мене лишилось замало сил, а я знаю, що небезпека для тебе досі існує. І ближче, ніж тобі здається. Тому я не можу з цим тягнути. Якщо ти готова, проведемо його за кілька годин. 

Я переглянулася з Еріаном, і він погладив кісточки моїх пальців на знак підтримки. 

— Добре, я згодна.

Хай якою ошелешеною, ображеною та обманутою я почувалася, коли увійшла сьогодні в цю печеру, але пізнавши Темі ближче, і зрозумівши її мотиви — я просто не могла лишатись осторонь.

☆☆☆

Виявляється, бабуся, в цих печерах доволі непогано обжилася. Від тієї, де ми вели бесіду, відгалуджувались це кілька ходів, кожен з яких приводив до окремих приміщень, облаштованих під кімнати. 

Темі відправила нас поїсти та відпочити, а сама розпочала підготовку до ритуалу.

Ми з Еріаном сиділи на м'якому дивані, поглинаючи їжу, яку він прихопивши з собою з будиночку.