28. Пошуки і знахідки.

Ліарін

Після того, як ми попрощалися із Пітером, всі ще деякий час сиділи у гнітючій тиші, перетравлюючи нову інформацію.

Виходило, що втручання є і в Еріана і в Єларейн, але їх вплив на них обох, чомусь різний.

Раптово мені в голову прийшла здогадка.

— Еріане, а що як гіпотеза про божественну складову, яку ми обговорювали з тобою вчора, насправді відповідає дійсності? І тоді були б дуже логічними спостереження Пітера. Можливо, він бачить її саме так, тому що через зміну потоку на скелях, божественна складова в носіях теж зазнала значних змін, і перестала працювати правильно?

— А може повпливала і на самих носіїв? — замислено підтримав мою думку Еріан.

— Це варто якось перевірити, — Рікові, схоже теж ця здогадка видалася цілком логічною.

— Добре. — Еріан підвівся, — Пропоную вам двом трохи відпочити зараз, Лей явно це не завадить після усіх потрясінь, — Рік переглянувся з Єларейн, і вони кивнули погоджуючись. — А ми з Ліарін вирушаємо на скелі в пошуку печери і відповідей. Сподіваюсь, що там нам вдасться зрозуміти, чи в правильному напрямку ми думаємо.

Ми швидко зібралися та вирушили з Еріаном в сторону скель, згідно з нашим планом. Він склав нам з собою трохи їжі, та закинув у просторове сховище теплі речі, і різні дрібниці, які можуть знадобитися.

Йти нам було близько, тож вже за кілька хвилин ми були на місці. 

— Як думаєш, звідки нам варто почати? — Еріан краще за будь-кого знав це місце. А я поки взагалі не уявляла що саме ми будемо тут робити.

— Я пропоную спуститися вниз, і дослідити усе там. Можливо... — він зам'явся, явно не бажаючи пропонувати свою ідею, та все ж продовжив, — хочеш спробувати вийти на місток, і перевірити як відчувається взаємодія з потоком тепер, після розширення твоїх каналів?

Я злегка смикнулась, згадавши свої відчуття при кожній такій взаємодії. Але Еріан був правий. Для нас це, мабуть, найшвидший спосіб віднайти печеру а заразом з нею — і всі необхідні відповіді.

— Думаю так і слід вчинити. Але варто бути обережними, бо якщо мене знову вимкне зараз — ми втратимо один день пошуків, — у мене вирвався нервовий сміх. 

Еріан взяв мене за руку та повернув до себе. 

— Я тебе підстрахую, — пообіцяв він, дивлячись мені в очі. — Але навіть якщо раптом щось піде не так, найголовніше — аби ти була в порядку. А пошуки завжди можна продовжити в інший день.

Я на мить пригорнулась до Еріана, обійнявши його , та ткнувшись носом в шию. Його присутність та безумовна підтримка надавали мені сил. І тепер мені хотілося ще швидше з усім розібратися, аби ми могли побути лише вдвох та насолодитись цією близькістю.

— Ходімо.

Я взяла Еріана за руку, і ми покрокували до містка між скелями.

Ще не дійшовши до нього, я вже почала відчувати божественну енергію. Але цього разу — вона не била по скронях, а лагідно, хоч і дещо нав'язливо, огортала усе тіло.

— Стій. — Я зупинилась в кроці від містка, затримавши рукою Еріана. — Немає потреби йти далі. Зачекай.

Богиня сказала, що підзарядка енергією допоможе мені відшукати печеру. Отже, варто прийняти в себе і цей потік, який зараз так і лащився до мене, та дати йому просто повести нас за собою.

Я заплющила очі, та дозволила цій енергії торкнутись моєї свідомості. На мить в мене запоморочилося в голові, і тіло, не втримавши рівноваги від наполегливого натиску потоку, злегка похитнулося в бік. Еріан втримав мене за плечі, не даючи впасти, але мені і самій вже вдалося повернути контроль над тілом. З подивом я зрозуміла, що тепер цілком можу керувати цим потоком, зменшуючи його, якщо він стає для мене занадто потужним.

Я зосередилась на своїх відчуттях, та спробувала відчути напрямок. Тоді, в печері біля озера, я не звернула особливої уваги, лише дещо помітила мимохідь. Але зараз я пригадала ту сліпучо-білу стіну, яка ніби прикривала собою щось. А що, якщо саме там могло знаходитись, власне, джерело цієї божественної сили, початок потоку? Отже саме туди нам і потрібно потрапити.

Спробувавши задати потоку чітке завдання, я із здивуванням відчула, як енергія відгукується на мій запит, і ніби протягує нитку від мене до того самого місця. Водночас, прийшло усвідомлення, що навіть якщо зараз розірву цей контакт з божественною енергією — все одно не згублю напрямок.

Я розплющила очі і повернулась до Еріана. 

— Нам необхідно спуститися нижче, тут є якісь сходинки? 

Еріан дивився на мене з тривогою і збентеженням.

— Я проведу. Але, Ліарін, як ти почуваєшся? І як зрозуміла, що нам потрібно саме туди? 

— Просто відчула, — я потиснула плечима. Зараз це видавалось мені таким очевидним, як і застосування звичайної магії. — Потік проклав нам нитку шляху, і вона не загубиться, але давай не гаятимемо часу.

Еріан кивнув і розвернувшись від містку, повів мене схилом пагорбу далі вниз. Тут не було зручних сходинок, адже головні місця, відвідувані туристами, це якраз таки місток між скелями, і власне, ущелина між ними. Але до неї всі добираються по воді човнами.

Йти схилом було доволі зручно, хоч зрідка ноги і зісковзували по глині та високій траві, але до самого низу ми дістались без пригод. Звірившись із своїм внутрішнім компасом, я відмітила що на разі — ми чітко тримаємо правильний курс. Отже, тепер потрібно розібратись, куди йти далі.

— Тут є може якісь ущелини, чи проходи? Щось, що може прокласти шлях до печер? — хто, як не Еріан мав би дослідити це місце вздовж і впоперек.

Він похитав головою, суплячись.

— Ні, в тому то і річ. Я багато разів обстежував ці скелі з обох боків, і ніколи не бачив нічого схожого.

Я роззирнулась. Ми стояли зараз у підніжжя однієї зі скель. Інша була від нас на відстані кількох середніх зростів. Між скелями спокійно плескалось море, зрідка роздаючи в усібіч бризки. Просто по центру, між скелями, із самої води пробивався потік божественної енергії. Його не було помітно звичайним оком, але якщо переналаштувати зір — можна було побачити слабке блідо-фіолетове мерехтіння, ніби скупчення дрібних мошок.