27. Здається, нарешті.

Ліарін

В мене було дежавю.

Я вже пам'ятаю подібне пробудження. Але цього разу, в мене ще й боліло горло, і тіло виламувало, ніби після виснажливих тренувань.

Не відкриваючи очей, я намагалась пригадати що ж сталося.

Я лягла спати. Потім Темі перенесла моє астральне тіло до якоїсь дивної печери. Ми розмовляли, вона торкнулась мене і... все. Далі був лише нестерпний біль, і відчуття, ніби мене розщепило на дрібні частинки, а потім зібрало назад. 

Ще пам'ятаю, що мене гойдало, ніби на хвилях, і саме тоді біль почав поступово вщухати. А потім, схоже, я заснула.

Я повела рукою, аби прикрити долонями очі, перед тим як їх розплющити — на випадок підвищеної світлочутливості. Але завмерла, бо мою руку хтось перехопив, і ніжно стиснув пальці.

— Як ти почуваєшся? — тихо спитав цей хтось, голосом Еріана. Я різко розплющила очі і одразу ж замружилась. — Гей, тихіше. Не потрібно так поспішати, все гаразд. Давай я закрию штори, щоб тобі було не так яскраво. 

Еріан встав з ліжка, і пішов у бік вікна. А мені раптом стало некомфортно, і я зрозуміла, що його присутність поруч давала мені набагато більше, ніж я могла уявити.

Його повернення я відчула, коли матрац на ліжку злегка прогнувся під його вагою, а мій бік перестало обдувати прохолодою, знову огорнувши теплом від дотику Еріана.

— Можеш поки не розплющувати очей, але я прибрав яскраве світло, наскільки зміг, тож, якщо надумаєш — має бути вже не так боляче.

— Гаразд. — мій голос був тихим та хрипким. — Дякую. 

Я на мить замовкла, намагаючись оцінити ситуацію і зрозуміти чому Еріан тут, в моєму ліжку зараз.

— Еріане, чому... — мені було важко договорити.

— Вчора, коли я вже ліг спати, почув крик із спалень. Коли піднявся, зрозумів що це із твоєї кімнати. Я влетів сюди, і побачив що ти сидиш на ліжку, тримаючись за голову і кричиш. Крім мене ніхто не міг підійти до тебе, бо від тебе розходилась настільки потужна божественна енергія, що вона відштовхувала усіх, не даючи ступити далі порогу. Не знаю, чому пропустило мене, але я навіть не помітив цього, поки Рік не продемонстрував.

Я лежала уважно слухаючи, і відчуваючи провину, через те, що вночі переполошила усіх. Еріан погладжував мої пальці, і продовжував розказувати.

— Я дуже злякався, і мабуть чи не вперше в житті, взагалі не знав що робити. І ніхто не міг допомогти. Тому я просто притиснув тебе до себе, і погойдував, поки ти не заснула. 

А потім залишився зі мною. Він це не доказав, але я і так зрозуміла. 

— Ось, що це були за хвилі, — промовила я тихо, розплющивши нарешті очі. Еріан не обманув, він дійсно затемнив кімнату настільки, наскільки це було можливо. Очі ще трохи пекло, але різкого болю вже не відчувалося.

— Хвилі? — Еріан дивися на мене, звівши брови.

— Так. Від болю в мене дещо розірвався контакт із реальністю, але в один момент я почала відчувати, що мене гойдає, ніби на хвилях, і тоді біль почав потроху відступати, аж поки геть не згас, і я не заснула.

Я дивилась в занепокоєне обличчя Еріана, і мені хотілося плакати. Не від суму чи пережитого болю. А від того, що емоцій всередині мене було забагато. Еріан робив для мене те, що навіть я сама для себе не завжди могла зробити. Він був поруч, забирав мій біль, завжди лишався для мене безпечним місцем, поважав мої рішення та діяв в моїх інтересах.

Мене нестерпно розчулювало його ставлення до мене, і я більше не хотіла стримувати свої почуття. Ми обов'язково з усім впораємося. Разом.

Сьогодні я нарешті зрозуміла, що наше "разом" — не відволікає і не послаблює нас. Воно навпаки, робить нас сильнішими.

Я провела пальцем по переніссю Еріана, змушуючи його розслабити м'язи, і стерти з себе цей тривожний вираз обличчя. Він дивився на мене поглядом, сповненим ніжності і туги. 

— Все добре, Еріане. Я в порядку, правда, — я говорила тихо, ледь не пошепки, не в силах розірвати цю інтимну атмосферу, яка сформувалась між нами в цю мить.

Він перехопив мою руку, та поцілував долоню.

— Мені було так страшно, Ліарін. В ту мить я зрозумів, що нікуди не піду, навіть якщо ти будеш проти. Ти стала для мене надто важливою, і я не хочу уявляти своє подальше життя без тебе, — він несміливо всміхнувся а тоді нервово і ніяково додав, — здається, я закохався в тебе.

Я тихо розсміялась разом із ним і відповіла:

— Здається, я теж.

І нарешті поцілувала його.

☆☆☆

Ми ще трохи дозволили собі побути просто звичайними закоханими, які нарешті визнали це перед собою та один перед одним. Я лежала на плечі Еріана, розглядаючи його обличчя, та перебираючи пальцями пасма волосся, а він обіймав мене за талію, час від часу погладжуючи та притискаючи міцніше до себе.

— Розкажеш мені, що трапилось вночі? — Еріан спитав це дуже тихо і обережно, даючи мені шанс відступити.

Я розуміла, що він і так дав мені вдосталь часу, аби прийти до тями, тож зітхнула і почала розповідати.

Еріан слухав уважно, не перебиваючи, лише в кінці моєї оповіді запитав:

— Тобто, нам необхідно знайти якусь печеру, розташовану в скелях, я правильно розумію?

— Схоже що так. До речі, — я пригадала нашу першу "розмову" з Богинею. — Тоді, на містку, вона казала мені "знайди вхід". Думаю, вона мала на увазі вхід до печер. Просто тоді я цього не розуміла.

Еріан замислено кивнув.

— Отже, Темі може підзаряджати тебе енергією, що в свою чергу, впливає на зміну схеми твого магічного тла, та розширення резерву...

— Схоже що так, і ще... В мене відкрилась цілительська спрямованість. Коли Єларейн плакала вчора, я її гладила по голові, і з мене почала виділятись магія, яка їй допомогла заспокоїтись.