25

Рікаєль

День сьогодні видався на диво складний. На роботі була ціла гора справ, ще й зустрічі із замовниками погоджені впритул до самого вечора, і я через це мусив добряче затриматися на роботі.

Виклик Еріана застав мене якраз під час однієї з них, але знаючи, з якої причини він може намагатись зв'язатись зі мною — я не міг не відповісти. Тож, перепросивши, і залишивши замовників на помічника, я відійшов в бік, і активував магкристал.

— Ріку, привіт. Вибач, що турбую на роботі, але це терміново, — Еріан був зібраний але злегка схвильований.

— Все в порядку. Що сталося?

— Я залишив дівчат перечитувати папери, і вони щось знайшли, та судячи з усього ця знахідка не надто приємна, бо Лей сильно розпереживалась, і було б добре, якби ти зараз був поруч, — якщо на початку відповіді Еріана я зрадів, то кінець — змусив мій настрій впасти вниз.

— Я ще маю кілька зустрічей, але спробую перекинути хоча б кілька останніх на помічника, і візьму вихідні до кінця тижня, — я одразу починав складати в голові план, що і як маю зробити, аби мати змогу бути при Єларейн в цей період.

Робота останніми тижнями забирала майже увесь мій вільний час, і я картав себе, що замало його проводжу з дружиною.

— Дякую, друже. Я вже теж прямую до будиночку. Зустрінемось ввечері, я чекатиму на тебе, — Еріан кивнув на прощання, і завершив розмову.

Я ж, повернувся до замовників, в надії впоратися якомога швидше, і також вирушити в напрямку будиночка на скелях.

☆☆☆

На передостанні повітряні вози я ледве встиг. Буквально заскочив у замикаючий віз, і лише тоді нормально видихнув.

Раніше ніяк не виходило звільнитись з праці. Хай як я її любив, та радів підвищенню, але уся ця бюрократична система — позбавляє привабливості навіть найбажанішу роботу.

Мені знадобилась прірва часу, і ще кілька проведених зустрічей, аби просто делегувати свої обов'язки помічникові, і ще приблизно стільки ж — щоб залагодити вихідні до кінця тижня. І це було-то, всього 5 днів. Але, я сподівався, що цього часу нам вистачить, аби нарешті наблизитися до розгадки, та до бажаної дитини.

Увесь час, поки я їхав у повітряному возі — думав про те, що ми ще не спробували, і що міг би зробити я особисто. Поки в голову не лізло нічого, але, можливо, те що знайшли Єларейн та Ліарін сьогодні — допоможе зрозуміти в якому напрямку рухатися.

На половині дороги почав падати дощ, і мене стало хилити в сон. Я і не помітив, наскільки виснажився за усі ці тижні, а може й роки.

Я сперся ліктями на коліна і з натиском провів руками по волоссю. Не час розкисати та здаватися. Вже стільки всього пройдено... Можливо, лишились останні кілька кроків?

Коли віз прибув на станцію, дощ лив так сильно, що важко було розгледіти щось далі, ніж на відстані витягнутої руки. Я задіяв плетіння, захищаюче від води, та швидким кроком рушив до будиночку. Плетіння створило ніби захисну плівку навколо мене, і я не міг намокнути, але краплі досить неприємно обстукували усе тіло, тож я не мав бажання затримуватися на вулиці довше необхідного.

Добігши нарешті до бажаних дверей, я постукав та, знаючи, що Еріан мав мене дочекатися, гукнув:

— Еріане, відкривай, друже, тут ллє як з водоспаду! 

За кілька митей я почув за дверима кроки, і нарешті двері мені відчинив, чимось збентежений, Еріан.

Еріан

Рік дивився на мене з підозрою, і я зрозумів, що не встиг підправити свій вираз обличчя, після того, як розпрощався з Ліарін.

А ну і чорти морські з ним! Уся моя сім'я вже і так в курсі моїх почуттів до Ліарін. Одним менше, одним більше...

— Ти чого? — насторожено поцікавився Рік, увійшовши всередину, і розвіюючи протидощове плетіння. 

— Що "чого"? — хай він сам собі про щось підозрює, але прямо я поки що нічого не скажу.

— Та припини, сам знаєш! — Рік хитро примружився, а потім його погляд ковзнув на стіл, де лишились дві чашки від кави, і в очах промайнуло розуміння. — О, то я трохи невчасно? — І ця широка, занадто весела посмішка на пів обличчя.

Що ж ви всі такі надміру проникливі!

— Чому ж, я чекав тебе, саме тому і каву пив. Аби не заснути, — я чесно намагався тримати обличчя. І я, насправді, був би не проти розповісти все Ріку, але я не знаю, як до цього поставиться Ліарін. Її і обізнаність Єларейн бентежить.

— Дві чашки? — Рік підняв брови і видав знущальницьку посмішку.

Е-е ні, друже. Цього я навчений. Навіть нащадки колишніх королівських династій, з пелюшок вивчають мистецтво словесних дуелей.

— Власне, їх було три, — я хитро всміхнувся. — Тримався, як міг, аби дочекатись тебе. 

Рік тихо розсміявся.

— Ти в своєму репертуарі, Еріане. Гаразд, твоє право, — Рік визнав власний відступ, а я полегшено видихнув. — Як там Єларейн?

— Спить. Я думаю, вона буде неймовірно щаслива побачити тебе зранку поруч з собою. 

Я жестом запропонував Ріку сісти до столу, та поставив кілька тостів, які відклав спеціально для нього.

— Вдалося владнати з роботою? — спитав я, поки Рік їв тости.

— Так, — він покивав, і віклавши в бік залишки їжі, з настороженістю поцікавився, — Що вдалося знайти?

Я зітхнув, з шумом випускаючи повітря, і склав руки на грудях.

— Мало конкретного, але кілька важливих деталей, які вдалося скласти у більш менш зрозумілий напрямок.

Я пересказав Ріку усе, що вдалося дізнатися від бабусі та Ліарін. Він уважно слухав, ставив уточнюючі запитання, місцями кивав, погоджуючись, або ж завмирав на деякий час, явно міркуючи над почутим.