22

Еріан

Ліарін дивилась то на свій малюнок, то на щоденник, порівнюючи герб. А я знав, що там немає жодної відмінності. Помилки бути не може, Ліарін намалювала саме його.

— Це? — промовила вона розгублено, — Ваш герб?

— Так, — підтвердив я її здогадку. — Це герб роду Іррітель — колишньої королівської династії Тарієлі.

У вітальні запанувало важке мовчання.

Богиня сказала Ліарін шукати відповіді "тут", і показала наш сімейний герб. "Тут" — це де саме? Конкретно в нашій сім'ї, в маєтку, в старих королівських скарбницях, бібліотеках, архівах чи може взагалі в історії роду?!

Поки перший шок не влягся — голова йшла обертом. Але я розумів — щойно ми трохи заспокоймося та приймемо той факт, що чергова підказка заховалась десь в роду Іррітель — зможемо скласти план та зрозуміти, що робитимемо далі.

Лей та Ліарін сиділи, мовчки думаючи про щось своє і періодично поглядаючи на герб. Я ж, не міг всидіти на місці, тому ходив із кухні у вітальню і назад, ніби змушуючи мій мозок швидше працювати.

Зрештою, деяка користь від цього таки була.

Я зрозумів, що ми можемо зробити вже просто зараз.

— Лей, треба ще раз перевірити тебе на прокляття, але цього разу знайдемо когось сильнішого, — у мене в голові вже почав формуватись який не який план.

Лей кивнула, згоджуючись, і мабуть дійшовши схожих висновків.

— Ліарін, якщо я тобі залишу щоденники та інші рукописи, зможеш дещо в них пошукати?

— Звісно, тільки скажи що саме.

— Нам потрібні будь - які згадки про особливі здібності, якими одаровувала роди Богиня. Можливо щось про вплив божественної енергії на носія, або наслідки, які спостерігались у подальших поколінь. Звісно, насамперед мене цікавить рід Іррітель, хоча мені здається, шо тут я вже вивчив все від А до Я. Але завжди є ймовірність, що я щось міг упустити. Проте, будь-які згадки про це можуть бути нам корисними. Я знаю, що божественна складова, у вигляді додаткових здібностей, є ще у кількох древніх родів. Всі документи, які я маю — лишу тобі тут на столі.

— А ти?.. — Ліарін скочила на ноги, спостерігаючи за тим, як я збираюсь виходити із будиночка. 

— А мені зараз треба навідатися до родового маєтку, та поговорити з бабусею, — я мусив дізнатись, чому прадід так затято вів свій щоденник. Вона завжди говорила, що мала гарні стосунки з батьком, отже мусила досить добре його знати.

Я підійшов до Ліарін, взяв її руку, та поцілував тильну сторону долоні.

— Наш маєток знаходиться не так далеко звідси, я повернуся до вечора. Але раптом що — ти завжди можеш відправити сигнал на мій магкристал. 

Вона подивилась мені в очі, та кивнула.

— Лей, якщо я знайду когось сьогодні — дам тобі знати .

— Добре. Я допоможу Ліарін з документами. 

— Дякую, — я всміхнувся дівчатам та покрокував до виходу. — Не сумуйте тут.

— Яке жахливе побажання, враховуючи те, що ми збираємось провести час, колупаючись в папірцях. — пробурмотіла мені в спину Лей, коли я вже вийшов з дому.

Нічого, я впевнений, що якийсь пункт з мого плану обов'язково спрацює, і ми ще на крок наблизимося до вирішення цієї проблеми.

☆☆☆

Йшовши дорогою до маєтку я все крутив і крутив в голові всю отриману інформацію, і намагався зрозуміти, як і чому ми упускаємо відповідь, яка вочевидь, знаходиться у нас під носом.

Я сподівався, що відвідавши маєток і поговоривши з бабусею, я знайду хоч якусь ясність.

— Тере Еріантієлю, вітаємо вдома, — щойно я підійшов до дверей, вони відкрилися і назустріч мені вийшов керуючий. 

— Вітаю, Кайле, — я привітався з ним, потиснувши передпліччя, — тері Аландрієлла?

— В саду. Провести вас?

— Ні, дякую. Я прогуляюсь сам, — всміхнувся керуючому, і покрокував до саду.

Бабуся любила проводити тут час, особливо в цю пору. Я знав, в якій частині саду ростуть її улюблені квіти, тому знайшов її без складнощів.

— Тієлю, любий! — бабуся привітала мене міцними обіймами, і поцілувала в щоку. З усієї сім'ї, другою половиною мого повного імені називала мене лише вона, вважаючи першу занадто людською. Хай як добре вона ставилася до людей, але мабуть, чистокровне ельфійське коріння в ній все ж брало гору в такі миті. — Як твої справи? Як Єларейн? Давно вже не бачила вас обох, геть забули про свою бабусю!

Я тепло всміхнувся, та розцілував бабусю в обидві щоки.

Їй було вже 211 років, але здається, вона все така ж, якою я пам'ятаю її з дитинства. Аландрієлла Іррітель була високою, витонченою ельфійкою із воістину королівською поставою. Вона мала довге, золотаве волосся, завжди зібране в охайну зачіску, проникливі, світлі очі, та тонкі аристократичні риси обличчя. Уявляю, як за нею впадали юнаки в роки її молодості. Єларейн дуже схожа на неї.

— Ти знаєш, що ми ніколи не змогли би тебе забути! Просто забагато турбот, а в мене ще й насичений робочий сезон зараз.

Бабуся подивилась на мене уважно і промовила

— Що трапилось? — я зиркнув на неї з ледь помітною посмішкою та високо піднятими бровами. — Ой, не дивись так, Тієлю! Ніби я заскочила тебе своїм питанням! Сам же наголосив на своїй надмірній зайнятості, отже приїхав сюди з дуже вагомої причини. 

— Ти як завжди надто прониклива та прямолінійна, бабусю, — я розкуйовдив волосся, але зловивши суворий погляд , швидко упорядкував його назад. Бабуся постійно сварила мене за не належний спадкоємцю великого роду, вигляд. Хай навіть для мене той спадок не мав особливого значення. — Я хотів розпитати тебе про прадіда та ті щоденники, які він вів.

— Звісно, — я підставив бабусі лікоть, і ми разом попрямували садовими доріжками. — Питай любий. Хоча, мені здається, ти вже давно розпитав про все, що міг.