19

Ліарін

Наша розмова з Еріаном дорогою до Таміеля створила між нами щось дуже важливе. Я не можу поки що дати цьому визначення, але я розуміла, що вже ніколи не зможу дивитись на Еріана так, як ще буквально — сьогодні зранку.

Він відкрився мені так щиро та легко, і це насправді здавалось чимось дуже правильним. Ніби наше спіклування з кожним днем і мало ставати таким — довірливішим, глибшим, чеснішим.

Я не бачила в ньому пихатого аристократа, яким він, по суті, мав би бути через своє походження. Скинута династія, чи ні, але вони мають величезний спадок, а це — завжди накладає свій відбиток.

Та і по Єларейн цього не скажеш. 

Але ж це треба — високості!

Я пирхнула. Ця ситуація мене насправді трохи розважала, хоч я і не розуміла конкретно чому. 

В будиночку я вирішила надовго не затримуватись, адже ми домовились ввечері зустрітись на площі, щоб повертатись на скелі. Отже, швидко зібравши речі, і поскладавши їх у просторове сховище, я рушила до їдальні — перекус би мені не завадив. 

Увесь цей час мій мозок посилено працював, обробляючи усю інформацію, отриману за останні дні. 

Для себе я змогла зрозуміти усе так:

Я мала при народженні (або отримала пізніше в дар, але про це не знаю) здатність пропускати через себе великі об'єми божественної енергії.

Про мене конкретно, або про таких як я, написано у певних документах... з божественними підказками, чи що. Треба попросити Еріана показати де він знайшов згадку про це.

Виходить, теоретично, я можу розмовляти з Богинею, або, принаймні отримувати від неї послання.

А чому тоді там, на містку, все було так жахливо?

Скоріше за все через те, що раніше я з цією самою божественною енергією не контактувала, адже жила в іншому королівстві, де її просто немає. І, мабуть, вона собі таким чином "пробила" короткий шлях. Спрацювала, як занадто сильний натиск води. Тому і магічне тло перебудувалось. Логічно.

Добре. Але тепер потрібно зрозуміти, чи це моє припущення вірне. Якщо так — наступного разу все має пройти набагато легше. А якщо ні?

Тоді ні горгульї не зрозуміло.

Я доїдала свій обід, повільно пережовуючи, та дивлячись на тюлі, які танцювали на вітру.

Стоп.

В перший день, біля постаменту Богині я відчула гул в голові, і страшенний тиск на скроні. 

Ельф, який розповідав мені про статую, сказав, що під нею знаходиться місце сили. Отже, там теж проходить потік божественної енергії. Просто, імовірно, слабший ніж на скелях.

А це означає, що енергія впливала на мене вже тоді, але її "натиск" був слабшим, тому вона не змогла пробитись. Але щось там таки колупала...

Це треба перевірити.

Я встала зі столу і покрокувала до будиночку.

Дістала магкристал, і почала підключитись до Еріана. Він відповів майже одразу.

— Ліарін? Все в порядку?

— Так, все добре. Вибач, я знаю що ще зарано, але можливо, ти вже впорався зі своїми справами?

— Так, в принципі, я зробив усе що хотів, а що?

— Тоді маємо зустрітись біля постаменту Богині якомога швидше. Я вже виходжу. 

— Гаразд. — Еріан серйозно кивнув, і поспішив завершити розмову. — Буду за п'ятнадцять хвилин.

☆☆☆

Коли я підійшла до постаменту, Еріан вже був на місці, сидів на лавці неподалік. Побачивши мене, він піднявся і покрокував в мій бік.

— Ліарін, що трапилось? — Еріан виглядав стривоженим. 

— Не турбуйся, нічого, — так перемовляючись, ми все ближче підходили до постаменту. — Просто в мене з'явилась здогадка, і я хочу її перевірити.

Очі Еріана зблиснули азартом.

— Цікаво, розкажеш подробиці?

Я трохи помовчала, збираючись з думками і кивнула.

— В перший мій день в Таміелі я стояла на цьому самому місці, і бачила як один ельф заряджав артефакт на постаменті. Мене це так зацікавило, що я не дуже виховано витріщалась на нього, аж поки він не помітив мій погляд і не пояснив що він робить. Цей же ельф розповів мені про те, звідки тече вода в постаменті... ну, я тобі розповідала це, коли ми були в кав’ярні. — Мені хотілося швидше дійти до справи, тому я прискорилась, а Еріан кивнув. — Це була вражаюча інформація, проте не це приголомшило мене найбільше, а розуміння того, що я намалювала цю статую, хоч і з деякими змінами, в далекому дитинстві. І в мене тоді тут, біля постаменту, настільки сильно розболілася і гуділа голова, що я мусила задіяти цілительське плетіння. Ось я і подумала, що...

— На тебе так могла вплинути в той момент божественна енергія, просто вона тут в меншій концентрації, — договорив за мене Еріан. — Геніальна здогадка. Хочеш перевірити як відреагуєш зараз?

— Так, тут має бути для мене більш менш безпечно, адже потік божественної енергії не такий сильний. — підтвердила я здогадку Еріана.

— Що ж, гаразд. Якщо ти готова — пробуй. Я буду поруч, в разі чого. — Еріан поклав мені руку на плече.

Я зробила глибокий вдих і підійшла впритул до постаменту. Вирівняла дихання, закрила очі, і, прислухаючись до власних відчуттів — занурила руку у воду. 

Спочатку нічого не відбувалось взагалі, а потім у вухах почало тихо дзижчати, і гул поступово наростав. Проте, він не перетворювався на нестерпний , і голова не боліла так сильно, як минулі рази. Зовнішні звуки ніби відрізало. Було відчутно легкий дискомфорт та закладені вуха. А потім крізь це все починав долунати вже знайомий голос, спочатку глухо, а потім все чіткіше:

— Ліарін... Ліарін... ти прийшла... прийми свою силу, розкрий її...

— Але як?.. — я промовила це подумки, маючи впевненість, що Богиня мене почує.