18

Еріан

Ми виїхали якомога раніше, аби впоратись до вечора, і встигнути повернутись на скелі останнім рейсом.

Ліарін сиділа занурена у свої думки, а я почувався трохи ніяково. Мені хотілося весь час дивитись на неї, говорити, дізнаватись її краще. Проте, я не знав з чого почати, і чи варто взагалі відволікати її від власних роздумів?

Зрештою, я вирішив що найдоречніше буде поцікавитись її самопочуттям. Адже після усього пережитого вона явно і фізично, і морально виснажена.

— Ліарін, — гукнув я її тихо і вона перевела на мене погляд, — Як ти почуваєшся? З усім цим.

— Не знаю, — вона зітхнула, і продовжила повільно, ніби обережно добирала слова, — Моє життя так стрімко змінилося, а я навіть не знаю, що саме несуть із собою ці зміни. Не розумію, чи все це було кимось сплановано заздалегідь, чи я просто така народилася і потрапила у потрібні умови. Не розумію, як в усьому цьому замішана моя мама і ви з Єларейн... Нічого не знаю і не розумію, виходить, — вона гірко всміхнулась.

— Ліарін, я не знаю жодних ельфів, напівельфів чи людей, які будучи в твоїй ситуації, могли би так добре триматись. Ти маєш цілковите право почуватися розгубленою, обманутою чи нічого не розуміючою. Я теж не знаю усіх відповідей, але я обіцяю тобі, що допоможу їх знайти, — я намагався передати їй поглядом усю свою впевненість в тому, що ми обов'язково з цим впораємось. Я хотів щоб вона мені довірилась. — І не тому, що ти допомагаєш моїй сестрі. А просто тому що... Я не хочу, щоб ти несла все це сама, Ліарін. Я хочу, аби проходячи усі майбутні випробовування, якими б вони не були — ти знала, що маєш плече, на яке завжди можеш спертися.

Це було на межі. Майже зізнання, яке я ще не можу промовити вголос, але можу визнати, принаймні, сам для себе. Я розумів, наскільки Ліарін налякана усім, що відбувається, хоч і ховає це за підколами, жартами та самоіронією. Я не міг собі дозволити залишити її з цим наодинці. Просто не міг. 

Я дивувався сам собі, адже ще кілька днів тому, я навряд міг би поставити щось, або когось вище за мої дослідження та мету віднайти зв'язок з Богинею. 

А зараз мене найбільше хвилювало те, як з усім цим впорається Ліарін.

Вона подарувала мені довгий погляд, в якому зібралось і здивування, і розгубленість, і вдячність, і щось нове, поки що мені незрозуміле.

— Дякую, Еріане. Я це дуже ціную. І твоє плече, явно не буде зайвим, якщо кожен контакт з Богинею закінчуватиметься так само, як перший, — Ліарін дивилась на мене з іронічною посмішкою. 

А я, згадуючи ту мить на містку, раптом зрозумів, що готовий досліджувати це питання хоч цілодобово, якщо це дозволить уникнути повторення того, що сталося з Ліарін.

— Ми постараємось цього не допустити. Маємо добре все вивчити і підготуватись. Сама ж казала. — я одарував її такою самою посмішкою.

Ліарін кивнула, і я бачив, що вона стала вже не така напружена як була. 

Раптом, після хвилинного мовчання вона несподівано попросила:

— Розкажи мені про свої дослідження.

Я хмикнув. Зазвичай ніхто не прагне слухати про мої дослідження, усі вважають це занадто нудним.

— Що ж... любов до досліджень була в мені ще з дитинства. Мене захоплювала історія, стародавні артефакти, пам'ятки, древня мова. В Академії я зміг задовільнити свою цікавість сповна — ми мали доступ до найкращих бібліотек та архівів Тарієлі. Та коли переді мною постала проблема Лей, я зрозумів що цього замало. Тоді я і відчув, що таке справжня дослідницька робота. — Ліарін слухала мене з цікавістю, тож я продовжив. — Я шукав стародавні сувої та щоденники у закинутих храмах, найрізноманітніших місцях сили та старих архівах древніх аристократичних сімей. Усе, що я назбирав за ці роки — воістину унікальні знання, — я криво всміхнувся, — тому я і казав тобі тоді, що знаю Таміель краще за всіх.

— Це вражаюче! — Ліарін схвально посміхалась, — Але, скажи мені, як тобі вдавалось знаходити усі ці місця? Як вдавалося отримувати доступ до чиїхось бібліотек чи архівів?

Це було небезпечне запитання. Але ж як мені не хотілося ухилятись від відповіді, чи опускатися до брехні. Ліарін помітила що я на мить збентежився, тому додала:

— Ти можеш не відповідати, якщо не хочеш, або якщо це таємниця. Я зрозумію, правда.

А щоб вас сирени зацілували! 

— Я — нащадок колишньої королівської династії Тарієлі. — я промовив це спокійно і твердо, піднявши погляд на Ліарін. Я хотів, щоб вона розуміла, чому я відкриваюсь їй. 

Ліарін присвиснула.

— Оце так! То мені слід називати тебе ваша високість? — посмішка на її обличчі ставала ще ширшою.

— Думаю за шість поколінь, та ще й скинутої династії — звання високості явно вивітрилось, — підтримав я її веселощі. А тоді знову перемкнувся на серйозний тон, і додав, — Я не надто люблю світити і використовувати своє походження. Але кажу це тобі, тому що ми — одна команда. Я довіряю тобі, і хочу аби ти теж мені довіряла.

Ліарін серйозно кивнула і промовила:

— Я ціную це. Дякую, Еріане, — вона м'яко всміхнулась і торкнулась моєї руки. Ніби просто виражаючи ту саму довіру, але мені на мить перехопило подих. — Але тепер мені до неможливості цікаво послухати твою історію, і історію твого роду. Розповіси?

— Думаю для тебе буде мало нового з моєї розповіді, але звісно, розповім. — Я вмостився зручніше, і подумав з чого краще почати. Мабуть, все ж, з початку.

— 400 років тому, у 3160 році від Великого Розлому, Муерно — другий син тодішнього короля Остарнієля Іррітеля, вирішив разом із коханою просити благословення Богині або ж втекти вдвох в Рейсмір, через заборону батька продовжувати з нею стосунки. Король Остарнієль в свою чергу вже мав домовленості про династійний шлюб між Муерно та Каланійською принцесою — Ільмерією, яких довгі роки не міг досягти. Звісно ж, король вважав якісь там почуття цілковитою нісенітницею, а вчинок Муерно — юнацькими дурощами. — Ліарін пирхнула , а я кивнув і продовжив далі. — Тому вирішив, що має розв'язати це питання радикальним методом. Остарнієль не вважав, що Богиня втрутиться настільки прямо, та ще й в справи королівської сім'ї. Для нього важливими були політичні домовленості та гарні дипломатичні стосунки з Каланією. Перш за все, він прагнув отримати доступ до деяких їхніх знань та закритих архівів, двері до яких відчинив би шлюб Муерно з Ільмерією. Ну і чистота крові для короля Тарієлі була такою ж важливою, як і для короля Каланії. Якби Муерно закохався в якусь ельфійку, то батько ще згодився би залишити її в ролі коханки, але те, що це людина, ще й яку Муерно хотів взяти за дружину, наплювавши на свої зобов'язання перед родом та королівством — викликало в нього найвищу ступінь обурення.