17

Ліарін

Чудово. Просто чудово.

 Я — клятий артефакт. Мені хотілося одночасно істерично сміятися і покласти себе десь на поличку для підзарядки.

Поки я сиділа, втупившись у вікно і перемовляючись на побутові теми з Єларейн — паралельно обмірковувала подумки усе, що сталося від самого початку.

Виявляється, все було занадто дивним, просто я не дивилась на нього впритул. Моє власне нестримне бажання відвідати скелі, заохочення від мами на цю поїздку, те що Єларейн їздила саме до неї а потім сіла біля мене в паротязі, послання, дивний лист...

І ось тепер — я артефакт.

Виходить, що від самого початку нас ніби смикали за нитки, скеровуючи один до одного, перетинаючи наші шляхи, розкидаючи підказки.

Єларейн поїхала в пошуках артефакту, який думала що не знайшла, але насправді — всю дорогу додому сиділа поруч із ним.

Я почала здогадуватись, чому медальйон тоді відреагував не так, як зараз. Схоже, що божественна енергія чи то пробудила, чи то підзарядила мене на тому містку, не знаю.

Але в будь-якому випадку — Єларейн знайшла, що шукала, хоч і не знала про це. 

А ось я, виходить, весь цей час грала повністю всліпу. І найбільше мене дратували якраз таки не події останніх днів, а те, що всі навколо мали більше інформації ніж я. 

А ще було зрозуміло, що найбільше за всіх — знає моя мама. Проте, незрозуміло як так вийшло і чи дасть вона мені відповіді?

— Е-е...Ліарін? — Еріан забрав в мене медальйон, і потормошив за плече, — Ти в порядку?

Я перевела на нього погляд.

— Ти довго мовчала, і не відгукувалась. Ти в нормі?

Я нервово засміялась. Та ж де там? Моя норма лишилась в Астренії. Я абсолютно точно більше не в нормі.

— Важко бути в нормі, коли все життя вважала себе ельфійкою, а виявилась артефактом, — в мене пробивався істеричний сміх.

— Е-е-м, власне, необов'язково... Еріане! — Єларейн зашипіла на брата та штурхонула його ліктем.

— Так, — Еріан взявся пояснювати, — древня мова не надто насичена мовними зворотами, і власне, там не було прямо сказано "артефакт", скоріше щось більш подібне до "ключа"... Це вже я для зручності так став називати. Думаю ці записи вказували саме на провідника, здатного пропустити через себе потік божественної енергії.

Я кивала.

Треба зв'язатися з мамою. Але не зараз.

— Гаразд. Ми з'ясували, що ви весь час шукали мене, і знайшли. Хоч і дізнались про це щойно. І це добра новина. Я нічого не розумію — і це не надто добре.

Я замовкла на мить, а тоді продовжила.

— Думаю зараз усім нам варто відпочити, а завтра на свіжу голову влаштовувати активну мозкову діяльність. 

Я подивилась по черзі на Еріана та Єларейн. Вони обидва виглядали втомленими, тож злагоджено кивнули, приймаючи мою думку за слушну.

Схоже, ми самі не до кінця усвідомлювали, наскільки був виснажливим для нас всіх цей день, раз навіть Еріан погодився розлучитись із своїми книжками і теками, і відправився спати без зеперечнь.

Добре, що він нарешті закінчується.

☆☆☆

Ніч була сповнена тривожних снів, і періодичного відчуття падіння в прірву.

Я ніби знову проживала ту подію на містку, а потім летіла з нього в безодню, верталась, і так по колу.

Прокинулась я, здається, ще більш втомлена, ніж лягала. Схоже, інформації та пережитих подій за останні дні настільки забагато для мого бідного мозку, що він просто не встигає це все обробляти.

Я вирішила, що варто скористатись цілительським плетінням — якраз поекспериментую з резервом, враховуючи, що магічне тло моє тепер повністю перебудоване. Можливо вдасться хоча б трохи підправити самопочуття. 

Цього разу цілительське плетіння взагалі не відчулося резервом. Невже в мене відкрилась мамина спрямованість? Мені треба було перевірити мою магію спеціальним артефактом, щоб дізнатись усі подробиці, але поки що це не першочергове завдання.

Самопочуття значно покращилось, хоча нормальний сон все одно не завадив би. Але на це вже немає часу. Я вирішила перш за все спробувати зв'язатись із мамою, та розпитати її що, в ім'я печерних тролів, відбувається.

Діставши свій артефакт зв'язку, я відправила сигнал мамі, але підключення не відбувалося. Коли зв'язок остаточно розірвався, мій магкристал блимнув, показуючи повідомлення.

"З вами на зв'язку Теалін Рільє. Я вирушила на щорічний збір трав до Каланійського лісу. Артефакти зв'язку там заборонені, тож з усіма бажаючими зв'яжуся вже після повернення".

Повідомлення обірвалося. Ну... мамо! До Каланійського лісу вона вирушила. Дуже зручна втеча від незручних питань. Ну, гаразд. Спробуємо розплутати цей клубок самотужки. 

Але розмова у нас з мамою по її поверненню буде дуже серйозна.

Прийнявши душ, і переодягнувшись у свій костюм — я спустилася вниз. З кухні долинав запах кави, яєчні і випічки. 

Я роззирнулась, і побачила тільки Еріана, який стояв біля плити. 

— Боюсь звикнути до наявності особистого кухаря.

Еріан хмикнув і всміхнувся.

— Можеш звикнути десь на тиждень, якщо вирішимо тут затриматися.

— Я теж про це думала, — я зітхнула і сіла за стіл. — Я дуже полюбила свій будиночок з причалом, але мені здається, краще нам займатись справою звідси, ніж їздити туди-сюди.

— Радий, що ми дійшли до одного висновку. — Еріан поставив переді мною чашку з кавою. — Ти можеш написати в свій гостьовий комплекс, вони поки запечатають будиночок до твого повернення. Або можемо з'їздити по твої речі, якщо хочеш.

Я задумалась. Мені хотілося, звісно, мати свої гігієнічні засоби, гроші, і у що перевдягнутись, але і зі справою теж хотілося розібратись пошвидше.