16

Еріан

Ліарін була сповнена несподіванок. Я не встигав дивуватися усім її новим граням. Ось вона виявляється гарним провідником божественної енергії, за мить, не вагаючись, погоджується допомогти Лей, потім розповідає про власний дивний дар, не усвідомлюючи усієї вагомості цього факту... А тепер з'ясовується, що вона донька найкращої в Астренії цілительки! 

Ліарін із зосередженим виглядом вишукувала щось у просторовому сховищі. Лей сиділа ошелешена новиною. Тим часом, шестерні в моїй голові продовжували крутитися, співставляючи усі нові і вже відомі факти один із одним.

— Знайшла! —Ліарін витягнула зі сховища малесенький запечатаний конверт і передала його Лей.

— Що там? — Єларейн взяла конверт так обережно, ніби він міг її вкусити.

— Я не знаю. Мама прислала мені його разом з листом, і звеліла не відкривати, а віддати, коли я зрозумію, кому саме.

Я бачив, що Лей сильно нервує, тому посміхнувся їй і впевнено сказав:

— Відкривай, Лей. — Ліарін підтримала кивком. — Можливо, це щось, що зможе допомогти нам.

Лей відкрила конверт, і дістала невеличку картку з однією лише фразою:

"Ubi amor, ibi veritas"

Вона перегорнула її на зворот, але там нічого не було.

— Еріане? 

— Де любов, там істина, — відповів я на запитання Лей. — Не здивований, що твоя мама знає древню мову, Ліарін. Цілителі часто мусять її вчити в обов'язковому порядку. Але саму суть цього послання, і до чого нам можна це пристосувати, я поки що не розумію... — я задумався, а тоді перевів погляд на сестру, — Але ми розберемося, Лей, я обіцяю. Чим більше підказок — тим краще.

Єларейн кивнула, теж явно збентежена цим листом. Ліарін же сиділа задумливо втупившись у напис на папері.

— Еріане, — звернулась вона до мене, — ти кажеш що це древня мова?

Я кивнув, а тоді вона продовжила:

— Можеш дещо перекласти для мене?

— Звісно, що саме?

Ліарін знову полізла у сховище і витягла той самий малюнок з постаментом Богині, який я вже колись бачив.

— Не кажи, що його ти теж намалювала до того, як вперше побачила постамент... — я вже був абсолютно впевнений, що дар Ліарін надзвичайно важливий, і ми не можемо його ігнорувати та залишити його дослідження на пізніше.

Вона відвела погляд 

— Не казала би, але не хочу брехати. Цьому малюнку 20 років. І зараз я виїхала за межі Астренії вперше.

Я шумно видихнув. Вже і так зрозуміло, що Ліарін тут абсолютно не випадково. Але невже тільки тому, аби допомогти Лей?

— Добре, давай, що там перекласти треба?

Вона повністю розкрила малюнок, і вказала на фразу на постаменті :

"Justitia ex amore nascitur" 

— Справедливість народжується з любові, — тихо промовив я. — Мені потрібно буде знову переглянути архіви, можливо щось знайду. Наскільки мені відомо, поки мешканці Таміеля не зробили ту табличку, яка там зараз — постамент був просто пустий. Але ж недарма ти це написала. Можливо, я щось упустив.

Лей та Ліарін сиділи мовчки, слухаючи та спостерігаючи за моїми хаотичним рухами. Я мав дві нові підказки, і моє тіло буквально вимагало почати активно їх досліджувати.

— Ти збираєшся робити це просто зараз? — Лей добре мене знала, і вже сиділа з обличчям мучениці. Так, коли я в своїх дослідах — я відсутній для цього світу. Нічого не можу вдіяти.

— Звісно, а коли ще? — Я глянув на неї з щирим здивуванням, адже не бачив нічого, що могло мені завадити сісти за роботу просто зараз.

Лей закотила очі, а Ліарін дивилась то на неї, то на мене.

— Я не розумію, ти казав "архіви". Ти їдеш? Чи... вони десь тут знаходяться? — вона розгублено озирнулась.

Я задоволено всміхнувся

— О, вони завжди зі мною. Принаймні, найважливіші, — я витягнув з просторового сховища першу теку. Брови Ліарін поповзли вгору. — Що? Не тільки ти в нас багатійка з власним сховищем, — мене веселила її реакція.

— Та власне, не така я вже і багатійка, і сховище мені подарували. Просто ніколи не використовувала його для таких... об'ємних і важких речей, — ось відчуваю, вона хотіла щось інше сказати.

— Ого, Ліарін, — втрутилася в розмову Лей, — я і не знала що ти дістала його в дарунок! Розповіси, хто це так розщедрився? — Лей хитро примружилась, а я відчував, що кам'янію. Якщо вона зараз скаже....

— Наречений, — наречений. В неї є наречений. І про що я думав? Звісно ж вона не може бути сама. — Колишній, щоправда. Але ми з ним лишились у добрих стосунках, — додала з посмішкою Ліарін, а я видихнув так шумно, що вони обидві аж обернулась до мене, і мені довелося замаскувати це під кашель.

— Добре, шановні тері, ви поки можете собі відпочивати, розмовляти, а я засяду у вітальні за свої документи, можливо помічу щось, чого не помічав раніше, — я попрямував до дивану у вітальні. Серце досі скажено калатало, і ніяк не хотіло заспокоїтись.

— Можливо тобі допомогти? — гукнула мене Ліарін. Я похитав головою.

— Дякую, поки що я сам, але якщо буде треба — я погукаю. 

Всівшись, я почав витягати зі сховища книги, теки, блокноти, зшиті аркуші паперу, і викладав це все навколо себе. В мене була своя система, тож я в цьому хаосі точно не заплутаюсь. Краєм ока побачив, що до мене йде Лей. Точно, я ж забув там теку на столі. Вона віддала мені її в руки, і тихо промовила:

— Бачив би ти своє обличчя, Муерно.* 

І пішла, тихо посміюючись. Ось тобі і сестричка... Іноді я хочу щоб вона трохи гірше мене розуміла.

Єларейн