14. Перший контакт

Ліарін

Я чула, ніби через товщу води, як мене хтось кличе.

— Ліарін... Ліарін... Ліарін... — я не могла розрізнити кому належав цей голос, він був глухим і ледве - ледве чутним.

— Ліарін, ти мусиш мене почути, Ліарін...

Голова боліла так сильно... Я ніяк не могла зрозуміти де я, що зі мною відбувається, хто мене кличе?..

Мабуть, треба зосередитись на цьому голосі. Та щойно я намагалась концентрувати усю увагу на ньому — в голові ніби вибухали сотні пекучих іскор, які приносили нову, сильнішу хвилю болю.

— Ліарін... Ти маєш знайти вхід... — товща води, через яку я, здавалось, все це чула — ставала ще плотнішою, — допоможи їй... — кому їй?... образ, до болю знайоме обличчя, — допоможи... інакше... буде...

Біль в голові став настільки нестерпним, що схоже, моя свідомість вирішила відключити мене самостійно, аби зберегти її цілою.

Перед тим, як темрява повністю мене поглинула, я зрозуміла що так і не дочула останніх слів... що? що буде?

Єларейн

Ліарін була непритомна і майже лежала у Еріана в руках, а я стояла біля неї і з жахом намагалась привести її до тями. Що трапилось? Чому така дивна реакція? Невже в неї якась особиста "непереносимість божественної енергії" ? Чи може поглинула забагато?

— Еріане! — брат, схоже був переляканий не менше ніж я, бо не звернув уваги на мій оклик. — Еріане!!! Треба забрати її звідси, чуєш? — сказала я, коли нарешті він підняв на мене погляд. Інтуїтивно мені відчувалось, що перебування поряд із потоком божественної енергії зараз буде для неї не на користь. — Бери Ліарін на руки, і ходімо до пагорбів. Швидше.

Еріан, ніби в якійсь прострації підняв її на руки, і повільно та обережно почав просуватися містком в бік пагорбу. Ми відійшли у затишне, закрите розлогим деревом місце, і опустилися на траву.

— Клади її на землю, я спробую подивитись що з нею, можливо магічні канали пошкоджені.

Еріан замотав головою:

— Я потримаю, роби так.

— Еріане, заради всього святого! Зараз для цього не час! — я втрачала терпіння, — будь ласка, поклади Ліарін на траву, ти мені заважатимеш нормально її оглянути.

Я знала основи цілительства, хоч моя магія і не мала конкретно цього спрямування. Але в поєднанні із родовим даром, я могла, принаймні, продіагностувати чи не пошкоджені магічні канали, чи немає суттєвих змін у їх схемі.

Тож я зібрала усі свої можливі сили, зосередженість та спокій, зробила кілька вдихів - видихів і взялася за роботу.

Коли я спілкуюся з кимось, і не звертаюсь до родового дару, він ніби працює "на фоні" — я просто відчуваю загальну картину індивідуальних магічних особливостей. 

А ось цілеспрямоване втручання в магічне тло живої особи завжди давалося мені і так не надто просто, але з Ліарін це було настільки важко, що з мене, здається, зійшло сім потів, поки я змогла отримати хоч якесь розуміння її стану.

І схема її магічних каналів була зовсім не такою, як буквально — ще сьогодні зранку. Це мене спантеличило. 

— Еріане, ти її відчуваєш так само як і в перший день? — брат мовчав, втупившись в обличчя Ліарін, — Еріане! — я схопила його за плече, і змусила подивитись на мене, — зберися, морські чорти б тебе побрали! Відчуваєш її так само, чи ні?

Еріан мотнув головою, а потім відповів:

— Ні. Вона ніби поглинула в себе забагато божественної енергії, і тепер буквально нею відлунює.

Я кивнула. Це збігалося з моїми відчуттями.

— Її магічне тло майже повністю перекроїлося. Я ніколи з таким не стикалась раніше. Але при першій нашій зустрічі я помітила що магія Ліарін не повністю розкрита, і вона сама підтвердила, що досі не має визначеної спрямованості дару.

Я подумала, як це можливо скласти в щось логічне і взаємопов'язане. 

— Можливо, божественна енергія спровокувала повне розкриття її магії, але щось пішло не зовсім так як треба, і тепер в неї щось не зрозуміле з цілим магічним тлом... Я не знаю...

Я втомлено опустила голову на зігнуті коліна, і обійняла їх руками.

Після діагностики я пробувала повернути Ліарін в свідомість, але в мене нічого не вийшло. Вона не прокидалась...

І в цьому були винні ми. Чому потягнули її на це місце сили? Можна ж було не поспішати... А я ще й вмовляла спробувати, бо ж "безпечно", "всі роблять"... Гарна ж подруга...

Я відчувала що ось-ось в мене почнеться істерика, а це у даній ситуації зовсім не кращий помічник. 

— Це я в усьому винен, — тихо промовив Еріан. Я хмикнула. Що ж, братику, вітаю в клубі самобичувальців. — Треба було спочатку поцікавитись її станом, самопочуттям...

— Годі тобі, Еріане. Ніхто з нас ніколи з таким не стикався, ні ти ні я не знали, що може трапитися щось подібне, — я намагалась заспокоїти брата, бо мені зараз потрібен був увесь його здоровий глузд.

— Є варіанти, що робити? — після недовгого мовчання, спитала я у Еріана, — До шпиталю далеко, і невідомо як вплине на Ліарін дорога.

— Я можу спробувати витягнути з неї надлишок енергії, — задумливо промовив Еріан, — спробую налаштуватись саме на неї, але підстрахуй. Можливо, коли зайва енергія не буде так сильно на неї тиснути, вона зможе прийти до тями.

 Я кивнула, і стала позаду Еріана, який нахилився над Ліарін, поклавши руку їй на сонячне сплетіння.

Я бачила, як енергія, ледь-ледь помітна, перетікає від Ліарін до Еріана. Він був страшенно зосереджений та напружений. 

Спостерігаючи сьогодні за ними двома весь час, я зрозуміла те, що вони обидва, мабуть досі не усвідомлювали. Особливо Ліарін... Але всьому свій час. Зараз головне привести її до тями.

Через якийсь час Еріан забрав руку, сперся на стовбур дерева, і витер чоло. 

— Все. Я витяг все зайве, але зараз мушу сам трохи прийти в норму, — його обличчя було настільки серйозним та напруженим, а я не розуміла чому — адже все добре? Чи ні?

— І?.. — я сподівалась що він сам зрозуміє що я маю на увазі.