14

Ліарін

Я чула, ніби через товщу води, як мене хтось кличе.

— Ліарін... Ліарін... Ліарін... — я не могла розрізнити кому належав цей голос, він був глухим і ледве - ледве чутним.

— Ліарін, ти мусиш мене почути, Ліарін...

Голова боліла так сильно... Я ніяк не могла зрозуміти де я, що зі мною відбувається, хто мене кличе?..

Мабуть, треба зосередитись на цьому голосі. Та щойно я намагалась концентрувати усю увагу на ньому — в голові ніби вибухали сотні пекучих іскор, які приносили нову, сильнішу хвилю болю.

— Ліарін... Ти маєш знайти вхід... — товща води, через яку я, здавалось, все це чула — ставала ще плотнішою, — допоможи їй... — кому їй?... образ, до болю знайоме обличчя, — допоможи... інакше... буде...

Біль в голові став настільки нестерпним, що схоже, моя свідомість вирішила відключити мене самостійно, аби зберегти її цілою.

Перед тим, як темрява повністю мене поглинула, я зрозуміла що так і не дочула останніх слів... що? що буде?

Єларейн

Ліарін була непритомна і майже лежала у Еріана в руках, а я стояла біля неї і з жахом намагалась привести її до тями. Що трапилось? Чому така дивна реакція? Невже в неї якась особиста "непереносимість божественної енергії" ? Чи може поглинула забагато?

— Еріане! — брат, схоже був переляканий не менше ніж я, бо не звернув уваги на мій оклик. — Еріане!!! Треба забрати її звідси, чуєш? — сказала я, коли нарешті він підняв на мене погляд. Інтуїтивно мені відчувалось, що перебування поряд із потоком божественної енергії зараз буде для неї не на користь. — Бери Ліарін на руки, і ходімо до пагорбів. Швидше.

Еріан, ніби в якійсь прострації підняв її на руки, і повільно та обережно почав просуватися містком в бік пагорбу. Ми відійшли у затишне, закрите розлогим деревом місце, і опустилися на траву.

— Клади її на землю, я спробую подивитись що з нею, можливо магічні канали пошкоджені.

Еріан замотав головою:

— Я потримаю, роби так.

— Еріане, заради всього святого! Зараз для цього не час! — я втрачала терпіння, — будь ласка, поклади Ліарін на траву, ти мені заважатимеш нормально її оглянути.

Я знала основи цілительства, хоч моя магія і не мала конкретно цього спрямування. Але в поєднанні із родовим даром, я могла, принаймні, продіагностувати чи не пошкоджені магічні канали, чи немає суттєвих змін у їх схемі.

Тож я зібрала усі свої можливі сили, зосередженість та спокій, зробила кілька вдихів - видихів і взялася за роботу.

Коли я спілкуюся з кимось, і не звертаюсь до родового дару, він ніби працює "на фоні" — я просто відчуваю загальну картину індивідуальних магічних особливостей. 

А ось цілеспрямоване втручання в магічне тло живої особи завжди давалося мені і так не надто просто, але з Ліарін це було настільки важко, що з мене, здається, зійшло сім потів, поки я змогла отримати хоч якесь розуміння її стану.

І схема її магічних каналів була зовсім не такою, як буквально — ще сьогодні зранку. Це мене спантеличило. 

— Еріане, ти її відчуваєш так само як і в перший день? — брат мовчав, втупившись в обличчя Ліарін, — Еріане! — я схопила його за плече, і змусила подивитись на мене, — зберися, морські чорти б тебе побрали! Відчуваєш її так само, чи ні?

Еріан мотнув головою, а потім відповів:

— Ні. Вона ніби поглинула в себе забагато божественної енергії, і тепер буквально нею відлунює.

Я кивнула. Це збігалося з моїми відчуттями.

— Її магічне тло майже повністю перекроїлося. Я ніколи з таким не стикалась раніше. Але при першій нашій зустрічі я помітила що магія Ліарін не повністю розкрита, і вона сама підтвердила, що досі не має визначеної спрямованості дару.

Я подумала, як це можливо скласти в щось логічне і взаємопов'язане. 

— Можливо, божественна енергія спровокувала повне розкриття її магії, але щось пішло не зовсім так як треба, і тепер в неї щось не зрозуміле з цілим магічним тлом... Я не знаю...

Я втомлено опустила голову на зігнуті коліна, і обійняла їх руками.

Після діагностики я пробувала повернути Ліарін в свідомість, але в мене нічого не вийшло. Вона не прокидалась...

І в цьому були винні ми. Чому потягнули її на це місце сили? Можна ж було не поспішати... А я ще й вмовляла спробувати, бо ж "безпечно", "всі роблять"... Гарна ж подруга...

Я відчувала що ось-ось в мене почнеться істерика, а це у даній ситуації зовсім не кращий помічник. 

— Це я в усьому винен, — тихо промовив Еріан. Я хмикнула. Що ж, братику, вітаю в клубі самобичувальців. — Треба було спочатку поцікавитись її станом, самопочуттям...

— Годі тобі, Еріане. Ніхто з нас ніколи з таким не стикався, ні ти ні я не знали, що може трапитися щось подібне, — я намагалась заспокоїти брата, бо мені зараз потрібен був увесь його здоровий глузд.

— Є варіанти, що робити? — після недовгого мовчання, спитала я у Еріана, — До шпиталю далеко, і невідомо як вплине на Ліарін дорога.

— Я можу спробувати витягнути з неї надлишок енергії, — задумливо промовив Еріан, — спробую налаштуватись саме на неї, але підстрахуй. Можливо, коли зайва енергія не буде так сильно на неї тиснути, вона зможе прийти до тями.

 Я кивнула, і стала позаду Еріана, який нахилився над Ліарін, поклавши руку їй на сонячне сплетіння.

Я бачила, як енергія, ледь-ледь помітна, перетікає від Ліарін до Еріана. Він був страшенно зосереджений та напружений. 

Спостерігаючи сьогодні за ними двома весь час, я зрозуміла те, що вони обидва, мабуть досі не усвідомлювали. Особливо Ліарін... Але всьому свій час. Зараз головне привести її до тями.