13

Еріан

Я був на скелях вже із самого ранку, як і в будь-який інший робочий день. В самому розпалі саміру завжди багато туристів, бажаючих послухати гарну легенду та відчути енергію місця, просоченого божественною енергією.

Мабуть, більшість з них все ж вважає це красивою казкою, міфом, а не частиною справжньої історії.

І я не можу їх засуджувати, адже на відміну від корінних Таміельців, та і решти мешканців Тарієлі — вони не виросли оповиті божественною енергією. Не відчували її доторку, не мали особливих родових здібностей, не бачили самірських зорепадів — щорічного Благословення Богині Темі.

Я ж, окрім того, що народився і виріс в Таміелі — був завзятим дослідником. За багато років я зібрав величезну бібліотеку із старовинних книг, архівних сувоїв та рукописів. Навіть вивчив древню мову, яку мабуть, більшість з тих, хто нині живе, і не впізнає. А з того часу, як у сестри з'явилась певна проблема — я почав із подвоєним азартом шукати ще більше інформації,.

Лише останніми днями мої дослідження відійшли на другий план, бо я все ніяк не міг зосередитись ні на чому, через одну приїжджу ельфійку. Щось в ній було... загадкове, таємниче, і водночас ніби щось дуже знайоме. Я то втрачав поряд з нею увесь свій здоровий глузд, то почувався так, ніби ми знайомі цілу вічність... І ця загадка хвилювала мене так само, як і та, що допомогла би розв'язати проблему Лей.

Можливо, саме сьогодні мені вдасться зрозуміти що ж в ній такого, що вона приховує? З якою метою приїхала в Таміель?

Я бачив, що на станцію почали прибувати повітряні вози, які рушили з центру Таміеля в обід, отже маю вже йти зустрічати Ліарін з її подругою.

Я якраз спускався пагорбом, коли побачив Ліарін. Вона була сьогодні вдягнена не в наш традиційний одяг, а в чорно - фіолетовий костюм, який їй надзвичайно пасував — мабуть привезла з собою з дому. Краєм вуха я почув "печерний йолоп", при чому якимось знайомим голосом, але не звернув уваги на цю деталь. 

Всю мою увагу зараз займала Ліарін. І звісно ж, вона теж мене побачила, щось прошипіла своїй подрузі, а мій внутрішній комедіант знову виліз назовні:

— Я бачу, ти вже заочно познайомила свою подругу зі мною, — промовив я якомога спокійніше.

Тоді боковим зором помітив, що її подруга різко розвертається до мене обличчям, і коли я перевів погляд на неї, ледь не впустив щелепу від здивування.

— Еріан?!

Що, в морського чорта відбувається?!

— Лей?! Ти що тут робиш?

— Лей? — Ліарін схоже була збентежена не менше за нас з сестрою. Аж раптом погляди нас усіх трьох пробіглися один по одному, і ми гаркнули одночасно в три голоси:

— ВИ ЗНАЙОМІ?!

Ми перезирались, поступово усвідомлюючи той факт, що — так, ми усі між собою знайомі, і заочно один про одного чули. А Лей про мене — мабуть, ще й не найприємніші речі. В принципі, заслужено.

Я криво посміхнувся:

— Бачу, знайомство буде зайвим. Хоча, Ліарін, я думаю, все ж таки мушу представити тобі мою сестру — Єларейн.

Ліарін схоже була настільки приголомшена, що ніяк не могла перестати бігати очима від мене до Лей.

— Т-так, Єларейн. Саме під таким іменем я її і знаю. — промовила вона спокійно, ледве затинаючись. — Єларейн, думаю твого брата тобі преставляти не потрібно. — вона нервово хихикнула.

Ліарін так мило ніяковіла. Вона явно була розгублена, і схоже — трохи присоромлена, вочевидь, через усвідомлення кому саме вона в усіх фарбах мене описувала після нашої першої зустрічі.

— О так. Його представляти не треба, хоча ти і так постаралась, — Лей натомість, відійшовши від ошелешення, схоже розважалась цією ситуацію. Злегка нахилившись в мою сторону, вона голосно прошепотіла, — Знав би ти, брате, під якими іменами знаю тебе я!

Лей дзвінко росміялась, а Ліарін лише знову нервово хихикнула. Я, натомість — обмежився кривою посмішкою, хоча зізнаюсь, від абсурдності ситуації хотілося сміятись істерично. 

— Що ж, мені цікаво буде послухати, сестричко. Впевнений, там були присутні неймовірні мовні звороти в стилі астренійської лайки.

Щоки Ліарін почали набирати червоного відтінку.

— Так і є. — Лей перестала сміятись, і подивилась на мене з прищуром, — І між іншим, цілком заслужено! Я б ще й тобі ті самі ящики на голову понадягала! — вона насупилась, і ткнула мене пальцем в груди.— Як ти міг бути таким грубим Еріане?! Чому мені має бути за тебе соромно?

Я відчував, що і моє обличчя починає вкриватись червоними плямами, бо розумів, що слова Лей були цілком справедливими. Я дійсно в той вечір повівся як бовдур. 

— Я знаю, що був йолопом, Лей. Це був той самий жахливий день з сотнею неприємних дрібниць, і я просто зірвався, — я побачив що вона ще більше супиться і ось-ось видасть мені нові гнівні репліки, тому я підняв руки догори і швидко промовив, — Це мене не виправдовує! Але я вибачився і постарався згладити свою провину. Так, Ліарін? — Я повернувся до ельфійки, яка з розширеними очима і червоними щоками спостерігала за нашою емоційною бесідою, — Чи ти все ще ображаєшся?

— Н-ні, — сказала вона дещо розгублено, потім вдихнула на повні груди, видихнула прикривши очі, і продовжила. — Єларейн, справді, все добре. Ми вже залагодили усі непорозуміння. Я не тримаю на Еріана зла... Хоча тепер мені трохи соромно, що я його описувала найбарвистішою лайкою саме тобі....— Ліарін винувато посміхнулась, подивившись на нас обох, і відвела очі.

— Все в порядку, я заслужив. Правда. Я проявив неповагу до тебе не лише як до дівчини, але й як до гості. В Таміелі такі речі неприпустимі, тому гнів Лей цілком виправданий, — я м'яко всміхнувся Ліарін, і вона кивнула, що відповідь прийнята.

На якийсь час між нами запанувало мовчання, та я врешті, вирішив його перервати.

— Ну, якщо ми вже всі таки зібрались тут, то може чарівні тері погодяться на екскурсію скелями Муерно-Áрі? — Я сказав це легко і піднесено, в надії пом'якшити напругу, та налаштувати усіх на більш приємний лад.