13. На містку

Еріан

Я був на скелях вже із самого ранку, як і в будь-який інший робочий день. В самому розпалі саміру завжди багато туристів, охочих послухати гарну легенду та відчути енергію місця, просоченого божественною енергією.

Мабуть, більшість з них все ж вважає це красивою казкою, міфом, а не частиною справжньої історії.

І я не можу їх засуджувати, адже, на відміну від корінних таміельців, та й решти мешканців Тарієлі — вони не виросли, оповиті божественною енергією. Не відчували її доторку, не мали особливих родових здібностей, не бачили самірських зорепадів — щорічного Благословення Богині Темі.

Я ж, окрім того, що народився і виріс в Таміелі — був завзятим дослідником. За багато років я зібрав величезну бібліотеку зі старовинних книг, архівних сувоїв та рукописів. Навіть вивчив древню мову, яку, мабуть, більшість з тих, хто нині живе, і не впізнає. А з того часу, як у сестри з'явилась певна проблема — я почав із подвоєним азартом шукати ще більше інформації.

Лише останніми днями мої дослідження відійшли на другий план, бо я все ніяк не міг зосередитись ні на чому через одну приїжджу ельфійку. Щось в ній було... загадкове, таємниче і водночас ніби щось дуже знайоме. Я то втрачав поряд з нею увесь свій здоровий глузд, то почувався так, ніби ми знайомі цілу вічність... І ця загадка хвилювала мене так само, як і та, що допомогла би розв'язати проблему Лей.

Можливо, саме сьогодні мені вдасться зрозуміти, що ж в ній такого, що вона приховує? З якою метою приїхала в Таміель?

Я бачив, що на станцію почали прибувати повітряні вози, які рушили з центру Таміеля в обід, отже, маю вже йти зустрічати Ліарін з її подругою.

Я якраз спускався пагорбом, коли побачив Ліарін. Вона була сьогодні вдягнена не в наш традиційний одяг, а в чорно-фіолетовий костюм, який їй надзвичайно пасував — мабуть, привезла з собою з дому. Краєм вуха я почув «печерний йолоп», при чому якимось знайомим голосом, але не звернув уваги на цю деталь. 

Всю мою увагу зараз займала Ліарін. І, звісно ж, вона теж мене побачила, щось прошипіла своїй подрузі, а мій внутрішній комедіант знову виліз назовні:

— Я бачу, ти вже заочно познайомила свою подругу зі мною, — промовив я якомога спокійніше.

Тоді боковим зором помітив, що її подруга різко розвертається до мене обличчям, і, коли я перевів погляд на неї, ледь не впустив щелепу від здивування.

— Еріан?!

Що в морського чорта відбувається?!

— Лей?! Ти що тут робиш?

— Лей? — Ліарін, схоже, була збентежена не менше за нас з сестрою. Аж раптом погляди нас усіх трьох пробіглися один по одному, і ми гаркнули одночасно в три голоси:

— ВИ ЗНАЙОМІ?!

Ми перезирались, поступово усвідомлюючи той факт, що — так, ми усі між собою знайомі і заочно один про одного чули. А Лей про мене — мабуть, ще й не найприємніші речі. В принципі, заслужено.

Я криво посміхнувся:

— Бачу, знайомство буде зайвим. Хоча, Ліарін, я думаю, все ж таки мушу представити тобі мою сестру — Єларейн.

Ліарін, схоже, була настільки приголомшена, що ніяк не могла перестати бігати очима від мене до Лей.

— Т-так, Єларейн. Саме під таким іменем я її і знаю, — промовила вона спокійно, ледве затинаючись. — Єларейн, думаю, твого брата тобі представляти не потрібно, — вона нервово хихикнула.

Ліарін так мило ніяковіла. Вона явно була розгублена і, схоже — трохи присоромлена — вочевидь, через усвідомлення, кому саме вона в усіх фарбах мене описувала після нашої першої зустрічі.

— О так. Його представляти не треба, хоча ти і так постаралась, — Лей натомість, відійшовши від ошелешення, схоже, розважалась цією ситуацією. Злегка нахилившись в мій бік, вона голосно прошепотіла:— Знав би ти, брате, під якими іменами знаю тебе я!

Лей дзвінко розсміялась, а Ліарін лише знову нервово хихикнула. Я, натомість — обмежився кривою посмішкою, хоча, зізнаюсь, від абсурдності ситуації хотілося сміятись істерично. 

— Що ж, мені цікаво буде послухати, сестричко. Впевнений, там були присутні неймовірні мовні звороти в стилі астренійської лайки.

Щоки Ліарін почали набирати червоного відтінку.

— Так і є. — Лей перестала сміятись і подивилась на мене з прищуром, — І, між іншим, цілком заслужено! Я б ще й тобі ті самі ящики на голову понадягала! — Вона насупилась і ткнула мене пальцем в груди.— Як ти міг бути таким грубим, Еріане?! Чому мені має бути за тебе соромно?

Я відчував, що і моє обличчя починає вкриватись червоними плямами, бо розумів, що слова Лей були цілком справедливими. Я дійсно в той вечір повівся як бовдур. 

— Я знаю, що був йолопом, Лей. Це був той самий жахливий день з сотнею неприємних дрібниць, і я просто зірвався, — я побачив, що вона ще більше супиться і ось-ось видасть мені нові гнівні репліки, тому я підняв руки догори і швидко промовив: — Це мене не виправдовує! Але я вибачився і постарався згладити свою провину. Так, Ліарін? — Я повернувся до ельфійки, яка з розширеними очима і червоними щоками спостерігала за нашою емоційною бесідою: — Чи ти все ще ображаєшся?

— Н-ні, — сказала вона дещо розгублено, потім вдихнула на повні груди, видихнула, прикривши очі, і продовжила: — Єларейн, справді, все добре. Ми вже залагодили усі непорозуміння. Я не тримаю на Еріана зла... Хоча тепер мені трохи соромно, що я його описувала найбарвистішою лайкою саме тобі...— Ліарін винувато посміхнулась, подивившись на нас обох, і відвела очі.