12

Ліарін 

Пробудження вийшло лінивим і повільним, чимось нагадавши мені мій перший ранок в Таміелі.

Сьогодні я могла собі дозволити нікуди не поспішати і спокійно розпочати день.

Йти до їдальні знову не хотілося, проте було величезне бажання випити кави із булочками прямо на причалі. Тож, зробивши замовлення, я попрямувала в душ. На щастя, сьогодні вже я не мусила інтенсивно відмивати волосся чи тіло і гігієнічні процедури не зайняли в мене стільки часу, як вчора вночі і зранку. Тож, швидко впоравшись — я вдяглась в один із домашніх комплектів одягу та всілась у альтанці на причалі, прихопивши із собою сніданок, який вже чекав на мене.

Море сьогодні було настільки спокійним, що видавалось за суцільне дзеркало, яке відбивало сонячні промені та відображало на своїй поверхні небо.

Ця картина була така нереальна, ніби не з цього виміру. Сидячи на причалі і дивлячись на нерухому воду, яка простягалась далеко за обрій — мені здавалось, ніби я сиджу не в Таміелі, а десь на краю світу.

Насолодившись ще кілька хвилин цим незвичайним спокоєм — я вирішила збиратись на зустріч із Єларейн. Разом з нею ми мали доїхати до скель Муерно-Áрі, а там вже зустрітись із Еріаном. 

Єларейн вирішила що нам варто дістатись до місця призначення дуже популярним в Таміелі способом — повітряними повозками. В Астренії ми теж їх використовували, але здебільшого в горах, для зручності тих, хто там безпосередньо працює, або ж для проведення екскурсій над гірськими озерами та ущелинами.

Майже усі транспортні засоби Цилісеї, мабуть, не враховуючи лише Каланію — створені або ж покращені майстрами-атефакторами з Рейсміру.

І повітряні вози не виключення. Це взагалі дивовижний винахід, адже нитки, якими вони рухаються — прокладаються безпосередньо під час руху за допомогою артефактів, які заховані у самих возах. Після чого віз "тягне" нитку далі, тим самим роблячи її безперервно матеріальною, так як за один возом тягнуться інші, постійно піхоплюючи її та живлячи енергією.

В Астренії ж побудовані статичні нитки. З однієї сторони — це дуже вигідне єдиноразове вкладення, не враховуючи витрат на ремонт, а з іншої — є і свої недоліки. Наприклад, тутешні вози підлаштовуються під загальну вагу пасажирів, за необхідності — роблячи нитку більш товстою. В той час коли наші вози мають чітко визначені межі своєї вантажопідйомності.

Мені було надзвичайно цікаво побачити та проїхатись Таміельськими повітряними возами. Тож на умовлену зустріч я збиралась з великим натхненням. 

Для сьогоднішньої прогулянки я обрала свій брючний костюм в чорно-фіолетових кольорах, який привезла з Астренії. Зробила ледь помітний макіяж, злегка підправила волосся, та вдягнула кулон з аметисту — мій улюблений. 

Про всяк випадок прихопила свій малюнок, поклавши його в просторове сховище, та попрямувала назустріч пригодам.

☆☆☆

З Єларейн ми зустрілись біля пекарні тері Міравейл — купити в дорогу традиційних "мушель" і кілька фірмових булочок. Їхати нам було близько години, тож перекус зайвим не буде.

— О, вітаю, люба Ліарін! Єларейн, рада бачити! — тері Міравейл зустріла нас привітною посмішкою. — Прийшли за свіжими булочками?

— Благословенного дня, тері Міравейл! — Єларейн всміхнулась не менш щиро, — Звісно! Адже саме у вас можна купити найсмачніші! — тері Міравейл на ці неприкриті лестощі, хоч взагалі-то — на цілковиту правду, лише примружилась та махнула рукою. 

— Ми вирушаємо сьогодні в подорож на скелі Муерно-Áрі повітряними возами, тож хочемо насолоджуватись краєвидом під смачний перекус! — підтримала я Єларейн.

Тері Міравейл із задоволенням насипала нам у спеціальні конвертики печива, а булочки вклала у картонну коробочку. Під найкращі побажання ми покинули пекарню та рушили до станції, з якої курсували повітряні вози.

Станція являла собою велику скляну платформу, закріплену на вертикальних металевих конструкціях, яка їхала то вниз, то вгору — підіймаючи та спускаючи пасажирів. Самі вози теж вдалося роздивитись ще з землі — вони були формою схожі на пузаті бочонки, скляні зверху і дзеркальні знизу. Хоча, Єларейн сказала, що так вони сприймаються лише ззовні. Зсередини — вони повністю прозорі, тож вид з них відкривається приголомшливий.

З черги, яка зібралась на станції було зрозуміло, що цей спосіб пересування — дійсно дуже популярний серед Таміельців. Нарешті, дочекавшись нашої черги, ми піднялися і сіли у віз. Все було так, як і казала Єларейн, він був повністю прозорим, і від цього просто перехоплювало подих.

— Вперше подорожуєш повітряним возом? — звісно ж, від Єларейн не приховалась моя реакція.

— Саме таким — так. Ми в Астренії маємо металеві, на більш простих механізмах і не такі видовищні, — я з захватом озиралась навколо, намагаючись вхопити кожну деталь Таміеля. З цього ракурсу він виглядав ще більш неймовірним.

— Пам'ятаєш, що я сказала тобі в нашу першу зустріч, у паротязі? — Єларейн всміхнулась одним кутиком губ.

— Що мої уявлення про світ значно похитнуться, щойно я побачу, відчую та зрозумію Таміель? О так, пам'ятаю! — я весело покивала головою. — Ти ніби майбутнє передбачила.

— Та немає тут чого передбачати. — Єларейн потиснула плечиками, — кожен, хто приїздить в Таміель з інших королівств — вже ніколи не покине його таким, яким приїхав.

— Хм, — мені пригадався ельф, якого я зустріла біля постаменту в перший день. — Ти знаєш, те саме мені сказав один місцевий, коли розповідав про постамент Богині. Мені починає здаватись, що у вас тут колективний розум , — хихотнула я.

Єларейн тепло всміхнулась.

— Можливо так і є. Але, я думаю, що ми тут просто більш чітко усвідомлюємо прірву між нашими королівствами у світосприйнятті. Ну і ми більш гнучкі до співпраці з людьми, тому зазвичай найперші технологічні новинки дістаються саме нам.

— Це я вже помітила! Ніколи б не подумала, що засіб пересування може бути таким... вражаючим. — Я насолоджувалась краєвидами. Повітряний візок ніби навмисно їхав не надто швидко, аби пасажири встигли зібрати дорогою повні кишені вражень. Зараз ми просувались над смугою фруктових дерев, і здавалось — витягни руку, і можна зірвати собі яблуко прямо з гілки.