11

Ліарін

Я сиділа настільки ошелешена та дезорієнтована, ніби мене вдарили по голові.

Те, що розповідав Еріан було чимось таким до неможливості людським, земним, чуттєвим, що я ніяк не могла поєднати це із образом недосяжної Богині.

Уявити тільки! Закохалась у смертного, захищала світ простих ельфів та продовжувала ними опікуватися. Я була вражена почутим, і точно потребувала трохи часу, аби все це вклалося в голові.

Еріан мене не підганяв, явно здогадуючись про мої відчуття, і даючи мені цей простір для усвідомлення, за що я була йому дуже вдячна.

Тепер я чітко розуміла, що він дійсно не вихвалявся, стверджуючи, що знає Таміель найкраще за всіх. Те, з яким натхненням та впевненістю він розповідав — свідчило про те, що дослідження історії свого міста, і її подальше оповідання іншим — було справою життя, яка робила його щасливим та повним.

Мене завжди захоплювали особистості, які горять своєю справою. Які знайшли для себе те, що дає їм змогу щодня відчувати себе дотичними до чогось більшого, відчувати себе справді живими.

— Ти в порядку? — тихо поцікавився Еріан через якийсь час.

— Так, вибач, просто це трохи... — я намагалась добратися слова, — важко для сприйняття.

— Розумію, — він спокійно всміхнувся, — коли ти народився і виховався у цій культурі — це сприймається природно і правильно. А ось коли опиняєшся в ній, після абсолютно іншого середовища — все це здається чимось занадто неможливим.

Я покивала головою, погоджуючись з його словами. Адже так і було. В Астренії, ми зазвичай все ставили під сумнів, аж поки це не доведемо, або не спростуємо. Божественну історію Таміеля ми сприймали радше як гарну легенду, міф, щось таке що "можливо колись і було, але вже давно стало казкою". Мешканці ж Таміеля, на відміну від нас — на власні очі бачили неспростовні докази, жили пліч-о-пліч зі справжньою історією. І поколіннями переказували від старших до молодших, аби зберегти цю щиру вдячність, любов та шану до своєї Богині.

Ця неймовірна відданість, вірність, дбайливе ставлення до спогадів та плекання правдивої історії — викликали щирий захват та мурашки на шкірі. 

— Мабуть решту історій я прибережу на пізніше, — всміхнувся Еріан, — а то ще втечеш назад в Астренію раніше часу, так і не насолодившись сповна Таміелем.

Я відповіла на його посмішку, та вже більш розслаблено відкинулась на спинку стільця.

— Не хвилюйся, не втечу. В мене занадто багато важливих питань до Таміеля, які я вже не можу лишити без відповідей, — я затримала погляд на постаменті Богині внизу, а потім знову подивилась на Еріана. — Проте, ти маєш рацію. Краще перетравлювати інформацію поступово.

— Згода. — Еріан серйозно кивнув, а тоді продовжив із посмішкою, — Як дивишся на те, щоб наступну історію з дрібкою романтики і жменькою божественного, послухати завтра на скелях Муерно-Áрі?

Я завмерла від такої пропозиції. Адже це така гарна можливість! Еріан — скарбниця стародавніх знань та історії, хто як не він може допомогти мені в пошуках відповідей? Але ж я домовилась на завтра з Єларейн, не хотілося її підводити, це було б дуже не гарно з мого боку.

— Щось не так? — стривожено спитав Еріан. Я схоже, задовго не відповідала, і він мабуть подумав, що мені не довподоби його пропозиція.

— Ні-ні, все так! Я просто вже домовилась з подругою на завтра. Вона теж збиралась мені показати скелі Муерно-Áрі та розповідати цікаві історії, — всміхнулась я, згадуючи запальну та непосидючу Єларейн. Уявляю, яку б вона мені влаштувала екскурсію.

— Тоді немає проблеми — приходь разом з подругою, розважу історіями вас обох. Якщо ви обидві, звісно, не проти моєї компанії, — він трохи ніяково усміхнувся.

— Це було б чудово! — я справді вважала, що цей варіант був би найкращим. — Я спитаю в подруги, але думаю що вона не буде проти!

На що Еріан лише кивнув, та запропонував мені ще трохи прогулятися набережною, поки ми не розійдемось по домам.

☆☆☆

Повернувшись до свого будиночка, я вирішила, що насамперед — мушу попередити Єларейн про невеличку зміну планів, тому одразу взялася за магкристал.

— Привіт, подруго! — від звернення Єларейн в мене потеплішало на душі. — Як минув вечір?

— Все чудово! Ти дарма переживала, схоже з головою в нього порядок, просто буває дещо чи то знервований чи то розгублений часами. — я хихикнула, — Виявився дуже цікавим співрозмовником.

— О-о! Я бачу іскри зацікавленості в твоїх очах? — Єларейн сказала це настільки грайливо, що мені аж ніяково стало, — Не починай ніяковіти, Ліарін! Розказуй! — схоже, настрій в Єларейн йшов в гору. А ще схоже, що вона мене читала як відкриту книгу.

— Особливо немає що розповідати... — я знітилась від такого прямого запитання в лоб, — Ми як завжди почали з якихось дурних жартів, потім він рознервувався, що мені вже відомо про постамент Богині. А потім ніби заспокоївся, пригостив фірмовим десертом кав’ярні, в якій ми були, і розповідав про вашу Богиню.

— Слухай, ну хіба я тебе питаю про те, що ви робили похвилинно? — Єларейн мала такий вираз обличчя, наче пів лимона з'їла. — Мені цікаво, чи він тобі сподобався! Чи ти відчула якусь симпатію, чи навпаки — він тебе дратує тепер ще більше?

Я посміхнулась. О ні, Еріан який був вночі на пляжі, і Еріан сьогодні, коли був у своїй стихії оповідача — це два абсолютно різні напівельфи.

— Він симпатичний. І доволі цікавий оповідач. А ще схоже дуже розумний. — я на мить замовкла, задумавшись. А й справді — чи відчуваю я до нього симпатію не як до "просто знайомого", а щось більше? Мабуть, я поки що сама не могла зрозуміти. Занадто багато зараз всього в голові, аби дозволити собі сконцентруватись на почуттях і виокремити серед них симпатію. — В будь-якому разі — зараз мені це не надто потрібно. Я приїхала сюди не в пошуках нових стосунків. Скоріше, в пошуках відповідей.