10

Еріан

Богине, що я роблю?!

Поводжуся як підліток! Ліарін мабуть думає що я страшенно невихований зухвалець, але мене під час спілкування з цією ельфійкою ніби підміняють!

Можливо, я просто розучився спілкуватися з дівчатами, адже останні місяці у мене взагалі не було часу ні на знайомства ні на те, щоб навіть думати про створення стосунків. А ця ельфійка, схоже ще й сподобалась мені більше ніж мала б.

Поки я збирався на зустріч, то подумував розповісти їй щось цікаве про наше місто, про Богиню, торкнутися легенди скель Муерно-Áрі... Дівчата таке люблять. Не все ж лише на роботі свої знання використовувати.

Але, побачивши її здаля біля постаменту, і одразу впізнавши, завдяки своєму дару — з мене злетів увесь мій спокій та зібраність. Коли вона, тримаючи в руках малюнок розглядала статую — повітряна тканина її одягу розліталась на вітру ніби невагомі пір'їни, а сама вона виглядала такою ж величною та гарною, як і Богиня Темі.

Я остоловпіло завмер, спостерігаючи за нею ще якусь мить, а потім поправив свій костюм, і удавано впевненим кроком пішов до неї.

Звісно ж, замість нормально привітатись, я, з болотяного дива, вирішив продовжити мою вчорашню незрозумілу балаканину про Русалчин.

Хоча, дівчині, схоже подобались наші діалоги в такому жартівливому тоні, бо вона охоче підтримала розмову. Проте, я все одно почувався ніяково.

А коли ще й помітив наскільки пильно вона мене розглядає, в мене аж ком посеред горла став. А вона, схоже, отримувала задоволення від моєї реакції! Мабуть, досі злилась за вчорашнє, і таким чином мені відплачувала. Що ж, не скажу що вона дарма старалась. Я знову почав нервувати, і хоч на ще одну притомну відповідь мене вистачило, потім я ляпнув зовсім не те, що збирався:

— Чудово. Це економить нам час, — здається, я ще й вичавив якусь бовдурську посмішку, — І дозволяє одразу піти за обіцяною кавою.

І пішов так швидко, ніби за мною морські дияволи гналися. Мабуть, Ліарін точно думає, що я злегка не в собі. Хоча схоже, так воно і є.

— Зачекай! — вона в кілька кроків наздогнала мене, і сказала, — Якщо я тебе затримую, можемо домовитися на інший день. Я не хочу приносити тобі незручності чи проблеми.

Поки що, найбільша моя проблема — це я сам і мій здоровий глузд, який поруч із однією конкретною ельфійкою просто перестає працювати.

— Ні, все в порядку, я ж сам тебе запросив і маю цілком вільний вечір. Просто думав варто тобі невеличку екскурсію площею провести, з деякими цікавими фактами ознайомити, але раз ти вже знаєш найцікавіше...

— Ні, — перебила вона мене. — Мені дуже цікаво тебе послухати! У вас що, всі мешканці досконало знають історію Таміеля та різні цікавинки?

Розповідати про улюблене місто і його легенди — це те, що я вмію найкраще. А ще, тема Таміеля достатньо добре мене заземлює, тому я трохи сповільнив крок, і далі вже продовжив більш спокійно:

— Більшість так, — я широко всміхнувся. — Але я знаю найкраще.

— Звучить доволі зухвало! — ельфійка дивилась на мене з посмішкою та хитрим прищуром, — цьому є якась причина?

— Звісно. Я працюю гідом Таміеля, — я відповів їй вдоволенною посмішкою.

— О, то мені дістався справжній скарб, а я ще про це не знаю!

— Головне потім мене назад в море не викинь, якщо виявиться що скарб не той! — я нервово засміявся. 

—Це вже цілком залежатиме від тебе, — вона розсміялась, підтримавши мій жарт.

Далі ми йшли до кав’ярні, розмовляючи про дрібниці. Ліарін розповідала про свій перший день в Таміелі, про те, що дізналась про постамент — мушу визнати, що ельф якого вона зустріла, дав їй досить вичерпну інформацію з цього приводу. Проте, мені все одно ще було що розповісти.

Я привів Ліарін в затишну двоповерхову кав’ярню, на даху якої розкинулась величезна тераса із приголомшливим видом на площу та набережну.

— Неймовірно... — Ліарін підійшла до огорожі тераси та із захватом дивилась на краєвид.

Я самовдоволено посміхнувся. Схоже, мені вдалося її вразити. Я заздалегідь обрав найкращий столик, який знаходився у кутку, і з якого відкривався найбільш широкий огляд на місто.

— Радий, що тобі довподоби Таміель, — я всміхнувся, і відсунув для неї стілець, — Прошу. Я обрав для тебе найкраще місце, тож матимеш час насолоджуватись цим видом під час кавування.

Ліарін зайняла місце за столом, і ми взялися за кавову карту та меню десертів. 

— Кажеш вже куштувала наше фірмове печиво та булочки? — Я вже знав, що можна замовити, але варто було переконатись, що їй подобаються наші традиційні смакові поєднання.

— Так, мені надзвичайно сподобалось. А ще я їла якийсь молочний десерт з фруктами і пелюстками та квіткові тістечка.

— Добре. Тоді, можливо, довіриш вибір мені? — Я глянув просто в її очі. Надзвичайно блакитні із золотавими іскорками...

— Тільки якщо в десерті не буде луски і водоростей.

Я не одразу зрозумів, що вона сказала, а потім тихенько пирхнув, і попросив подавальщицю принести по фірмовому десерту і по каві з рожевим сиропом.

Ліарін тим часом дивилась кудись за обрій, і схоже, поринула у свої думки. Я не хотів її тривожити, хоч мені і було трохи ніяково сидіти і просто дивитись на неї. Та за мить вона сама звернулась до мене, не відводячи погляду від обрію:

— Еріане, чи ваша Богиня досі тут?

Я ледь не вдавився повітрям. Такого питання я точно не очікував, хоч не скажу, що воно не турбувало і мене.

— Не знаю. Ніхто з місцевих не знає, але ми віримо що вона нас не покинула.

Ліарін кивнула, а тоді продовжила:

— Це так дивно, знаєш. Ми в Астренії більше віримо в науку, факти, історію. В нас немає Богів і надто розповсюджених релігій чи культів. І я, щиро кажучи, ніяк не можу вкласти у себе в голові той факт, що ваша Богиня — дійсно справжня. Що вона колись ходила цим містом, роздавала благословення, і відстоювала справедливість. Яке взагалі діло Богам до нас?