10. Зароджене з любові

Еріан

Богине, що я роблю?!

Поводжуся як підліток! Ліарін, мабуть, думає що я страшенно невихований зухвалець, але мене під час спілкування з цією ельфійкою ніби підміняють!

Можливо, я просто розучився спілкуватися з дівчатами, адже останні місяці у мене взагалі не було часу ні на знайомства, ні на те, щоб навіть думати про створення стосунків. А ця ельфійка, схоже, ще й сподобалась мені більше, ніж мала б.

Поки я збирався на зустріч, то подумував розповісти їй щось цікаве про наше місто, про Богиню, торкнутися легенди скель Муерно-Áрі... Дівчата таке люблять. Не все ж лише на роботі свої знання використовувати.

Але, побачивши її здаля біля постаменту і одразу впізнавши завдяки своєму дару, — з мене злетів увесь мій спокій та зібраність. Коли вона, тримаючи в руках малюнок розглядала статую — повітряна тканина її одягу розліталась на вітрі, ніби невагомі пір'їни, а сама вона виглядала такою ж величною та гарною, як і Богиня Темі.

Я остовпіло завмер, спостерігаючи за нею ще якусь мить, а потім поправив свій костюм і удавано впевненим кроком пішов до неї.

Звісно ж, замість нормально привітатись, я, з болотяного дива, вирішив продовжити мою вчорашню незрозумілу балаканину про Русалчин.

Хоча дівчині, схоже подобались наші діалоги в такому жартівливому тоні, бо вона охоче підтримала розмову. Проте я все одно почувався ніяково.

А коли ще й помітив, наскільки пильно вона мене розглядає, в мене аж ком посеред горла став. А вона, схоже, отримувала задоволення від моєї реакції! Мабуть, досі злилась за вчорашнє і таким чином мені відплачувала. Що ж, не скажу, що вона дарма старалась. Я знову почав нервувати, і хоч на ще одну притомну відповідь мене вистачило, потім я ляпнув зовсім не те, що збирався:

— Чудово. Це економить нам час, — здається, я ще й вичавив якусь бовдурську посмішку, — і дозволяє одразу піти за обіцяною кавою.

І пішов так швидко, ніби за мною морські дияволи гналися. Мабуть, Ліарін точно думає, що я злегка не в собі. Хоча, схоже, так воно і є.

— Зачекай! — вона в кілька кроків наздогнала мене і сказала: — Якщо я тебе затримую, можемо домовитися на інший день. Я не хочу завдавати тобі незручностей чи проблем.

Поки що найбільша моя проблема — це я сам і мій здоровий глузд, який поруч із однією конкретною ельфійкою просто перестає працювати.

— Ні, все в порядку, я ж сам тебе запросив і маю цілком вільний вечір. Просто думав, що варто тобі невеличку екскурсію площею провести, з деякими цікавими фактами ознайомити, але раз ти вже знаєш найцікавіше...

— Ні, — перебила вона мене. — Мені дуже цікаво тебе послухати! У вас що, всі мешканці досконало знають історію Таміеля та різні цікавинки?

Розповідати про улюблене місто і його легенди — це те, що я вмію найкраще. А ще тема Таміеля достатньо добре мене заземлює, тому я трохи сповільнив крок і далі вже продовжив більш спокійно:

— Більшість так, — я широко всміхнувся. — Але я знаю найкраще.

— Звучить доволі зухвало! — ельфійка дивилась на мене з посмішкою та хитрим прищуром, — цьому є якась причина?

— Звісно. Я працюю гідом Таміеля, — я відповів їй вдоволеною посмішкою.

— О, то мені дістався справжній скарб, а я ще про це не знаю!

— Головне, потім мене назад в море не викинь, якщо виявиться, що скарб не той! — я нервово засміявся. 

— Це вже цілком залежатиме від тебе, — вона розсміялась, підтримавши мій жарт.

Далі ми йшли до кав’ярні, розмовляючи про дрібниці. Ліарін розповідала про свій перший день в Таміелі, про те, що дізналась про постамент — мушу визнати, що ельф, якого вона зустріла, дав їй досить вичерпну інформацію з цього приводу. Проте мені все одно ще було що розповісти.

Я привів Ліарін в затишну двоповерхову кав’ярню, на даху якої розкинулась величезна тераса із приголомшливим видом на площу та набережну.

— Неймовірно... — Ліарін підійшла до огорожі тераси та із захватом дивилась на краєвид.

Я самовдоволено посміхнувся. Схоже, мені вдалося її вразити. Я заздалегідь обрав найкращий столик, який знаходився у кутку і з якого відкривався найширший огляд на місто.

— Радий, що тобі до вподоби Таміель, — я всміхнувся і відсунув для неї стілець. — Прошу. Я обрав для тебе найкраще місце, тож матимеш час насолоджуватись цим видом під час кавування.

Ліарін зайняла місце за столом, і ми взялися за кавову карту та меню десертів. 

— Кажеш, вже куштувала наше фірмове печиво та булочки? — я вже знав, що можна замовити, але варто було переконатись, що їй подобаються наші традиційні смакові поєднання.

— Так, мені надзвичайно сподобалось. А ще я їла якийсь молочний десерт з фруктами і пелюстками та квіткові тістечка.

— Добре. Тоді, можливо, довіриш вибір мені? — я глянув просто в її очі. Надзвичайно блакитні із золотавими іскорками...

— Тільки якщо в десерті не буде луски і водоростей.

Я не одразу зрозумів, що вона сказала, а потім тихенько пирхнув і попросив подавальщицю принести по фірмовому десерту та по каві з рожевим сиропом.