7

За десять хвилин до третьої по полудню я вже була повністю зібрана і готова до нових пригод. Поглянувши на себе в дзеркало перед виходом, я лишилась задоволена своїм образом. Сьогодні я вирішила вдягнути мою улюблену фіолетову сукню, яку привезла з дому, зробити легку укладку волосся, додаючи йому трохи грайливості, та підкреслити очі чорним олівцем. Прямо-таки образ фатальної ельфійки вийшов.

Єларейн вже ччекала на мене, коли я підійшла до виходу із комплексу. Вона була вбрана у ніжно-персикову сукню за місцевою модою, і була схожою на казкову принцесу. Напівпрозора тканина опускалася багатошаровим шлейфом від шиї, талії, плечей і аж до землі, танцювала під ледве помітний подих вітерця, а її золотисте довге волосся спадало чарівними невагомими хвилями і викликало окремий захват.

— Маєш чудовий вигляд! – вигукнули ми з нею одночасно і розсміялись.

— Ходімо, — Єларейн взяла мене під руку і ми покрокували в бік набережної. — Треба встигнути зайняти столик, це місце дуже популярне, тобі сподобається. 

Ми йшли набережною переважно весь час у комфортному мовчанні. Зрідка Єларейн звертала мою увагу на певні будівлі, пам'ятки, незвичайні рослини та дерева, і казала якісь короткі цікаві факти про них.

Зрештою, йти було не надто довго. Десь за 15 хвилин ми прибули на місце, і я вражено витріщилася на цей витвір сучасного мистецтва.

Це була металево - скляна споруда, формою схожа на човен. Зверху над ним висів овальний металевий каркас, з якого на "борти" опускалися біло-прозорі тюлі, створюючи якусь подобу чи то шатра, чи то намету. Дно була повністю скляним, із металевою окантовкою по периметру, що створювало ефект прозорої підлоги. Борти теж були виконані в такому стилі, проте, вони були не просто суцільними — це були ніби витесані зі скла хвилі, окантовані закрученими металевими стрічками.

І ще більш приголомшливого ефекту додавав той факт, що уся ця споруда стояла просто на воді! Для того, щоб потрапити всередину потрібно було пройти по скляному містку, який тягнувся від берега. Єларейн дала мені оговтатися від першого шоку, і потягнула в бік містка.

— В тебе зараз такі круглі очі, як у риби-пухиря, — підколола мене Єларейн.

— Не знаю вашого пухиря, але я вражена настільки, що мені важко підібрати хоч якісь слова, — ми йшли по містку, а мені хотілося просто зупинитись і дивитись на море під ногами, я відчувала себе так, ніби все це якесь нереальне. 

— Розумію тебе, — хмикнула Єларейн, — високопрофесійна робота маготехів, яким власники цього закладу, за втілення їхньої ідеї відсипали гору грошей, — криво посміхнувшись, вона продовжила, — зате виконана настільки майстерно і якісно, що витрат на утримання потребує мінімальних.

Ми зайшли всередину, пройшовши між кількома шарами тканин, і я зрозуміла, що до того я, насправді, не була приголомшена.

По приміщенню були розставлені прозорі круглі столики , стільчики із ажурними спинками, подобу яких я вже бачила в їдальні, але найголовніше – це підлога. Крізь неї відкривався окремий світ. І в ньому можна було побачити піщане дно з морськими кристалами, мушлями, камінцями; зграї різнокольорових риб, які пливли по своїх справах, пухирчасті рифи, найрізноманітніші водорості; медуз, які світяться зеленим, синім та фіолетовим, і найголовніше — це не було просто зображення чи ілюзія. Там, в товщі води, прямо у нас під ногами — відбувалось окреме життя.

Єларейн, посміхаючись, потягнула мене за столик

— Сідай та розглядай собі скільки завгодно, тут звідусіль гарний вид, — вона всілась, взяла меню, та тихенько засміялась, — хоча я, мабуть, дарма розраховувала на притомну розмову, привівши тебе вперше в це місце.

Я підвела ошелешений погляд на Єларейн. Мене так захопив увесь цей ресторан та процес спогляданння життя всередині глибин моря, що я ніяк не могла прийти до тями.

— Вибач, я просто, — я зобразила руками щось не зрозуміле, але схоже Єларейн і так усвідомлювала що зі мною.

— Не переймайся, я розумію! Сама була така ж, коли вперше побачила це місце. Саме тут ми з чоловіком справляли весілля, — вона посміхнулась приємним спогадам, — До речі, він прийде за кілька годин, тож ми ще маємо час, аби поспілкуватися вдвох.

— Це місце дійсно неймовірне! Дякую, що привела мене сюди, це вже я точно ніколи не зможу забути! — уявляю, якими справді широкими були мої очі, які намагались увібрати в себе всю навколишню красу.

— Завжди рада послужити на славу Таміеля, — Єларейн щиро мені всміхнулась, та запропонувала обрати щось із меню.

— Що порадиш? Я вже пробувала якісь місцеві морепродукти, що подавали в їдальні, було незвично, але смачно. А сьогодні їла молочний десерт із фруктами і пелюстками квітів — мені дуже сподобалось!

— Хм-м. Можливо, тобі варто спробувати печену окти-рибу. До неї не додають надто специфічні спеції, і, зазвичай ця страва дуже подобається новоприбулим. На додачу я б радила овочевий гарнір із фірмовим соусом. А з десертом розберемося пізніше.

Я погодилась на пропозицію Єларейн — мені було неймовірно цікаво пізнавати нові смаки, продукти, поєднання. Ми взяли собі ще по келиху вина, і прийнялись за їжу, перемовляючичь в перервах.

— Як тобі загальне враження від Таміеля?, — Єларейн зробила ковток вина і розслаблено відкинулась на спинку стільця.

— "Занадто", — я розміялась. — Щиро кажучи, вражень справді забагато, як для другого дня повноцінного перебування тут, але я приємно вражена вашим суспільством. Всі настільки відкриті, привітні, щирі, і надзвичайно добрі, що мені хочеться від цього то плакати то усміхатись на всю широту обличчя. Я думала, що ти через любов до рідного міста — трохи перебільшуєш в своїх оповідях, — я винувато посміхнулась.

Єларейн лише махнула рукою

— Пусте, я зустрічала багато мандрівників, і з Рейсміра, і з Астренії, і навіть з Каланії — хоч вони і віддають перевагу більш закритому типу життя. І повір, я знаю як мешканців інших королівств може приголомшити Тарієль. Ми всі не схожі між собою, але Тарієль — занадто яскраво відрізняється, — вона говорила легко і з посмішкою, ніби цей факт був зрозумілий усім Тарієльцям, і вони вже втомились його розтлумачувати іншим.