6. На причалі

3561 рік від В.Р. Таміель

Еріан

Я ніяк не міг зрозуміти, що ми упускаємо. Я вздовж і впоперек вивчив усі архівні документи, які мені вдалося зібрати за усі ці роки.

Але цього всього було недостатньо. Я не міг допомогти сестрі, і це вибивало мене із рівноваги. Плетіння сіток зазвичай допомагало мені хоча б трохи впорядкувати думки, але цього разу хаос в голові брав гору.

— Як успіхи? — голос сестри пролунав за моєю спиною так несподівано, що я впустив нитки.

— Залежить, про що саме ти питаєш. З сіткою набагато кращі, ніж з пошуком вирішення нашої проблеми.

— Моєї проблеми, Еріане, — вона поклала руку мені на плече та м'яко подивилась в очі. — У тебе і так вистачає турбот, аби перейматися ще й цим.

— Ні, Лей. Я хочу, аби ти була щаслива, і я знайду вихід, обіцяю, — я зазирнув сестрі в очі твердо і рішуче, щоб вона нарешті зрозуміла, що суперечки марні. Я не залишу її на цьому шляху. Не залишу їх обох. — Що сказала цілителька?

Сестра сумно посміхнулась.

— Нічого з того, чого б я вже не чула раніше. 

— Ти впевнена, що тобі треба було саме до неї? — я насупився, бо сподівався, що цей візит чимось допоможе, дасть хоча б краплинку надії.

— Мені сказали, що саме вона найкраща...

Було видно, що Лей і сама дуже засмучена тим, що знову ми вперлись у глуху стіну. Я обійняв її за плечі і промовив впевнено:

— Ми вирішимо це разом, добре? Віриш мені? — я зазирнув їй в очі, а вона посміхнулась мені крізь сльози та кивнула. – Ось і добре. Тепер розкажи, чи вдалося вийти на слід артефакту? 

— На жаль... Той пошуковий медальйон, який ти мені дав, ніби зловив слабке відлуння, але в якому напрямку би я його не активувала — він так і не вказав ні на що конкретне...

Я підбадьорливо покивав головою.

— Нічого, Лей, це нічого. Те, що медальйон щось зловив, хоч і слабо — вже дає нам знак, що ми рухаємося у вірному напрямку.

Ліарін

— Каменепади вам на голову! – я підскочила на ліжку, усвідомивши, що за вікном вже світанок, а я проспала всю ніч навіть не переодягнувшись і не прийнявши душ. Та ще й з Єларейн так і не зв'язалася, а вона, мабуть, чекала.

Я підхопилась, трохи привела до ладу волосся і швидко активувала магкристал, який дала мені Єларейн, поклавши його поруч із моїм постійним, аби одразу записати на нього її контактні дані.

— Ліарін! Я думала, тебе морський диявол зжер! Чому не зв'язалась зі мною вчора?! — миловидне обличчя Єларейн виражало крайній ступінь обурення, але й так не втратило своєї чарівності.

Я не стрималась від смішку, а Єларейн насупилась ще більше, хоча вже більш з удаваним обуренням, ніж справжнім.

— Смішно їй! Я ж сама не могла з тобою зв'язатись, ти пропала на цілу добу, а для тебе тут все нове і незнайоме. Звідки я могла знати чи не встрягла ти в якусь халепу? — це стихійне лихо, схоже, вже неможливо було зупинити. — І взагалі, я вже зібралась йти у твій гостьовий комплекс на пошуки!

Слухаючи монолог Єларейн, я відчувала, як від її такої безпосередньої та щирої турботи моя посмішка стає все ширшою. Та варто все ж її заспокоїти і вставити хоч кілька тренів на свій захист.

— Єларейн, вибач, я не навмисно! — промовила я, підіймаючи руки вгору. — Зі мною все добре, правда. Але вчорашній день виявився таким виснажливим, що я заснула, навіть сама не помітивши як. Бачиш, навіть не переодяглась від учора, – я вказала їй на своє вбрання.

Єларейн уважніше мене роздивилась. 

— Тобі пасує, — нарешті обурення зникло з її обличчя, поступившись посмішці. — Оновила гардероб місцевим вбранням?

— Була вчора в салоні тері Алейріни, — повідомила я з хитрою посмішкою. Здається, я вже знала, що буде далі.

— Ну хто ходить в такі місця наодинці? Ліарін! — я вгадала щодо бурхливої реакції Єларейн. — Не могла трошки зачекати? Сходили б разом, я би допомогла тобі з підбором одягу! 

Стиха розсміявшись, я пояснила:

— Я просто була неподалік, а мій одяг занадто паркий для вашої погоди. Не переймайся! Ми ще обов'язково сходимо з тобою разом. 

Єларейн зітхнула, щось пробуркотівши про дівчат, які не розуміють основ жіночої дружби, і запропонувала мені зустрітись сьогодні після обіду.

— Посидимо в неймовірно гарному ресторані на набережній, поговоримо про все, а пізніше познайомлю тебе зі своїм чоловіком і прогуляємось усі разом, — вона виклала мені вже готовий план на день, на що я лише похитала головою. Неймовірна дівчина!

— Ти заміжня? — цей факт мене трохи здивував, адже вона ще доволі юна, хоч, певно, і досягла повноліття. 

— Так, — її обличчя осяяла ніжна посмішка, а очі ніби світились любов'ю. — Ми з ним разом ще зі школи, а по закінченню Академії вирішили одружитись. — Її мрійливий вигляд свідчив про те, що вона дійсно закохана в свого чоловіка. — Але ця розповідь потребує більше часу та гарної обстановки. Тому давай, приводь себе в порядок, снідай і за три години по полудню зустрінемося на виході із гостьового комплексу.