5. Характер Таміеля

Від гудіння в голові і моїх власних емоцій і почуттів, які я, схоже, не здатна була витримати – мені стало трохи зле. Голова починала страшенно боліти, і до гудіння почало додаватися дрібне стукання. Я вирішила відійти подалі від статуї і присісти десь на лавку, аби перепочити та задіяти цілительське плетіння, якого мене навчила мама. Воно було простим і не надто енерговитратним для ельфів із магією життя, але моя магія поки що була нейтральна – не мала чіткої спрямованості, тому на це плетіння піде близько третини мого резерву.

Я присіла на різьбленій лавці під якимось деревом із широченним листям – в Астренії такі не ростуть — і взялася за плетіння. Відкинувши голову назад та закривши очі, аби краще сконцентруватись, я відчувала, як мені з кожною секундою стає краще. Я тримала плетіння, аж поки гул у голові повністю не зник. Після цього видихнула із полегшенням і вирішила поки що не думати про це все, аби не провокувати ці незрозумілі симптоми і не спустошувати свій резерв зціленням. Проте з цим однозначно потрібно розібратись. Можливо, варто написати до мами або зв'язатись з нею по магкристалу? Не хочу змушувати її переживати, але ж хто, як не вона, зможе мені допомогти в таких питаннях. Втім, подумаю про це трохи пізніше.

– Люба, тобі зле? – жіночий голос висмикнув мене із роздумів. Я розплющила очі і побачила немолоду ельфійку, яка дивилась на мене із щирим занепокоєнням в очах. – Може, винести тобі води? Чи дати артефакт охолодження? Сонце в цю пору року буває нещадним.

Мене вразила її турбота. Сьогоднішній день продовжує стрімко перевертати мої уявлення про світ, ельфів, напівельфів, людей, про правильне і неправильне, реальне і неможливе. Я не могла звикнути до того, що мешканці тут настільки відкриті та щиросердні, що можуть запросто підійти, поцікавитись твоїм станом, запропонувати скористатись дорогим артефактом, без вагань потиснути руку у жесті підтримки, допомогти із влаштуванням чи подарувати разовий кристал зв'язку... 

Астренія зовсім, зовсім інша. Ми там ніби всі більш на дистанції один від одного, більш стримані, спокійні, виважені, раціональні... Я дійсно ніби потрапила «по той бік», де все кардинально протилежне до того, як я звикла.

– Дякую, я вже в порядку, – я щиро посміхнулась до жінки. – Мабуть, просто забагато вражень для першого дня.

– То ти тільки приїхала? Ходи в мою пекарню, мила, я тебе нагодую нашими фірмовими булочками. Трошки відпочинеш, відновишся...

Жінка продовжувала казати ще щось, але я почула лише «фірмові булочки». Невже мені могло так пощастити, що я, не шукаючи навмисно, – знайшла саме те, що так вподобала першого ж дня?

Ельфійка представилась Міравейлою і всадила мене за невеличкий столик у її пекарні. Саме приміщення виглядало досить скромно, але надзвичайно затишно. Відчувалась атмосфера дому, маминої кухні, мені здалось, що я навіть почула запах пирога із румбамбару... А ні, схоже, таки не здалось. 

– Тері Міравейло, це у вас пиріг із румбамбару? – запитала я з надією.

– Так, люба, тільки ми називаємо його"рабарбар". Покласти шматочок? – схоже, ельфійка зрозуміла, що знайшла моє слабке місце.

– Буду вдячна! Це мій улюблений пиріг, і він мені дуже нагадує дім і маму. 

Ельфійка виклала на мій стіл чашку із холодним лимонадом та кілька тарілок, на яких були вищезгаданий пиріг, фірмові булочки (ті самі!) і ще якесь печиво незвичайної закрученої форми.

– Це наші традиційні "мушлі", – вона вказала на печиво, – спробуй, тобі має сподобатись. 

Печиво виявилось хрумким, із насиченим ванільним ароматом та присмаком якихось кисло-солодких ягід. Я примружилась від задоволення. Схоже, солодощі Таміеля вже посіли своє законне місце у моєму серці.

– Дякую, це надзвичайно смачно! А ці булочки я пробувала сьогодні зранку, і вони мені так сподобались, що я одразу зібралась вирушати на пошуки виробника, – я засміялась. – Але, схоже, виробник сам мене знайшов. – Я хитро примружилась: – Скажіть, це ж ви постачаєте випічку до гостьового комплексу на першій лінії?

– Звісно, люба, а хто ж іще? – Міравейл жартівливо пирхнула. – Без зайвої пихи можу сказати, що моя пекарня – одна із найкращих в Таміелі.

– І це цілком заслужено, – я вже їла пиріг і відчувала як настрій все більше і більше поліпшується. – І я однозначно стану вашою постійною клієнткою протягом найближчого місяця.

– Завжди рада, дитино, – ельфійка тепло посміхнулась і спитала: – Як почуваєшся? Бачу, рабарбар тебе зцілив? – Жарт, насправді, потрапив у ціль.

– Це правда, мені вже набагато краще, – я подумала, що тері Міравейл може допомогти мені трохи зорієнтуватися на цій площі. – Скажіть, тері Міравейло, може, ви знаєте, де тут можна придбати місцевий одяг гарної якості? Боюсь, мої вбрання не зовсім підходять під клімат Таміеля.

– Звісно! Якщо перейдеш просто на інший бік площі, побачиш там «Салон тері Алейріни». В неї завжди гарний вибір якісних костюмів, суконь, накидок та ще й ціни помірні. 

– Дякую, тері Міравейло, за вашу доброту, допомогу і неймовірно смачну випічку! – я щиро посміхнулась ельфійці і витягла із кишені кілька місцевих монет.

– О, ні, люба! Сьогодні ти моя особиста гостя. Залиш це, в інший день купиш собі на кілька булочок більше, – вона мені підморгнула та, поки я стояла, розгублено кліпаючи очима, втиснула в руки паперовий пакет з тими самими булочками. – Біжи, дитино, хай Богиня буде до тебе прихильною.

Міравейл посміхнулась мені тепло і запросила заходити по випічку, махнувши рукою на мої заперечення щодо оплати. Я була приголомшена, але посмішка ставала дедалі ширшою від почуттів, які в мене викликали жителі Таміеля.

У салоні готового одягу тері Алейріни я придивалася собі брючний костюм ніжно-бузкового кольору, темно-синю сукню, кілька різних накидок та спідниць – все за місцевою модою. Я попросила дозволу одразу перевдягнутись в один із куплених комплектів, тому що в моєму одязі все ж було занадто спекотно.