5

Від гудіння в голові, і моїх власних емоцій і почуттів, які я, схоже не здатна була витримати – мені стало трохи зле. Голова починала страшенно боліти і до гудіння почало додаватися дрібне стукання. Я вирішила відійти подалі від статуї, і присісти десь на лавку, аби перепочити та задіяти цілительське плетіння, якого мене навчила мама. Воно було простим, і не надто енерговитратним для ельфів із магією життя, але моя магія поки що була нейтральна – не мала чіткої спрямованості, тому на це плетіння піде близько третини мого резерву.

Я присіла на різьбленій лавці під якимось деревом із широченним листям – в Астренії такі не ростуть, і прийнялась за плетіння. Відкинувши голову назад та закривши очі, аби краще сконцентруватись, я відчувала як мені з кожною секундою стає краще. Я тримала плетіння, аж поки гул у голові повністю не зник. Після цього видихнула із полегшенням, і вирішила поки що не думати про це все, аби не провокувати ці незрозумілі симптоми і не спустошувати свій резерв зцліенням. Проте, з цим однозначно потрібно розібратись. Можливо, варто написати до мами, або зв'язатись з нею по магкристалу? Не хочу змушувати її переживати, але ж хто як не вона зможе мені допомогти в таких питаннях. Втім, подумаю про це трохи пізніше.

– Люба, тобі зле? – жіночий голос висмикнув мене із роздумів. Я розплющила очі і побачила немолоду ельфійку, яка дивилась на мене із щирим занепокоєнням в очах. – Може винести тобі води? Чи дати артефакт охолодження? Сонце в цю пору року буває нещадним.

Мене вразила її турбота. Сьогоднішній день продовжує стрімко перевертати мої уявлення про світ, ельфів, напівельфів, людей, про правильне і неправильне, реальне і неможливе. Я не могла звикнути до того, що люди тут настільки відкриті та щиросердні, що можуть запросто підійти, поцікавитись твоїм станом, запропонувати скористатись дорогим артефактом, без вагань потиснути руку у жесті підтримки, допомогти із влаштуванням, чи подарувати разовий кристал зв'язку... 

Астренія зовсім, зовсім інша. Ми там ніби всі більш на дистанції один від одного, більш стримані, спокійні, виважені, раціональні...Я дійсно ніби потрапила "по ту сторону", де все кардинально протилежне до того, як я звикла.

– Дякую, я вже в порядку, – я щиро посміхнулась до жінки, – мабуть просто забагато вражень для першого дня.

– То ти тільки приїхала? Ходи в мою пекарню, мила, я тебе нагодую нашими фірмовим булочками. Трошки відпочинеш, відновишся...

Жінка продовжувала казати ще щось, але я почула лише "фірмові булочки". Невже мені могло так пощастити, що я, не шукаючи навмисно – знайшла саме те, що так вподобала першого ж дня?

Ельфійка представилась Міравейлою, і всадила мене за невеличкий столик у її пекарні. Саме приміщення виглядало досить скромно, але надзвичайно затишно. Відчувалась атмосфера дому, маминої кухні, мені здалось що я навіть почула запах пирога із румбамбару... А ні, схоже таки не здалось. 

– Тері Міравейло, це у вас пиріг із румбамбару? – запитала я з надією.

– Так, люба, тільки ми нназиваємо його"рабарбар". Покласти шматочок? – схоже ельфійка зрозуміла, що знайшла моє слабке місце.

– Буду вдячна! Це мій улюблений пиріг, і він мені дуже нагадує дім і маму. 

Ельфійка виклала на мій стіл чашку із холодним лимонадом та кілька тарілок, на яких були: вищезгаданий пиріг, фірмові булочки (ті самі!) і ще якесь печиво незвичайної закрученої форми.

– Це наші традиційні "мушлі", – вона вказала на печиво, – спробуй, тобі має сподобатись. 

Печиво виявилось хрумким, із насиченим ванільним ароматом та присмаком якихось кисло-солодких ягід. Я примружилась від задоволення. Схоже, солодощі Таміеля вже посіли своє законне місце у моєму серці.

– Дякую, це надзвичайно смачно! А ці булочки я пробувала сьогодні зранку, і вони мені так сподобались, що я одразу зібралась вирушати на пошуки виробника, – я засміялась, – Але схоже виробник сам мене знайшов, – я хитро примружилась, – скажіть, це ж ви постачаєте випічку до гостьового комплексу на першій лінії?

– Звісно люба, а хто ж іще? – Міравейл жартівливо пирхнула, – без зайвої пихи можу сказати, що моя пекарня – одна із найкращих в Таміелі.

– І це цілком заслужено, – я вже їла пиріг, і відчувала як настрій все більше і більше поліпшується, – І я однозначно стану вашою постійною клієнткою протягом найближчого місяця.

– Завжди рада, дитино. – ельфійка тепло посміхнулась, і спитала, – як почуваєшся? Бачу рабарбар тебе зцілив? – жарт, насправді, потрапив у ціль.

– Це правда, мені вже набагато краще, – я подумала, що тері Міравейл може допомогти мені трохи зорієнтуватися на цій площі, – Скажіть, тері Міравейло, може ви знаєте, де тут можна придбати місцевий одяг гарної якості? Боюсь, мої наряди не зовсім підходять під клімат Таміеля.

– Звісно! Якщо перейдеш просто на інший бік площі, побачиш там "Салон тері Алейріни". В неї завжди гарний вибір якісних костюмів, суконь, накидок, та ще й ціни помірні. 

– Дякую, тері Міравейло, за вашу доброту, допомогу і неймовірно смачну випічку! – я щиро посміхнулась ельфійці, і витягла із кишені кілька місцевих монет.

– О, ні, люба! Сьогодні ти моя особиста гостя. Залиш це, в інший день купиш собі на кілька булочок більше, – вона мені підморгнула, та, поки я стояла розгублено кліпаючи очима, втиснула в руки паперовий пакет з тими самими булочками. – Біжи дитино, хай Богиня буде до тебе прихильною.

Міравейл посміхнулась мені тепло, і запросила заходити по випічку, махнувши рукою на мої заперечення щодо оплати. Я була приголомшена, але посмішка так і ставала дедалі ширшою від почуттів, які в мене викликали жителі Таміеля.

У салоні готового одягу тері Алейріни, я придивалась собі брючний костюм ніжно-бузкового кольору, темно-синю сукню, кілька різних накидок та спідниць – все за місцевою модою. Я попросила дозволу одразу перевдягнутись в один із куплених комплектів, тому що в моєму одязі, все ж, було занадто спекотно.

Коли я вийшла з салону – було вже за полудень, і я вирішила, що варто піти прогулятись пляжем та повертатись до гостьового комплексу, аби трошки відпочити і зв'язатися із мамою та Єларейн, адже ми маємо ще домовитися з нею про зустріч.