Хвилі кохання на березі Ловіф

Розділ 16

Кожен наступний день мені не давали сумувати  —  в кімнату ломилися все нові гості, з якими я встигла зав'язати...дружбу? І чому вони сповзлися до хворої без масок, наче вони тут всі мають еліксир безсмертя, а зі мною забули поділитися?!  

Найчастіше до мене застрибував Заха, наче набридлива реклама, що виникає при перегляді сайтів. Від нього я дізналася як про нових заселенців, так і про тих, хто від'їхав. Прослухала короткий екскурс по сваркам Міллерів-Острів'янців та перерозподілу ставок на цей рахунок. Наймасштабнішою темою наших останніх розмов став приїзд його матері  —  Реї. Про неї Заха відкликався з щирим захопленням, як і про брата, що змусило мене уявляти просто ще одного Джонатана, але в спідниці.  

Другим за частотою гостем, на диво, став Ендрю Хантвей. І якби у Артура була самовпевнена версія себе, то це точно був би Ендрю. Його промовисті розповіді про інтрижки та секрети шоу — бізу грозилися побитися за перше місце з балачками Захи в номінації "Абсурд вищого сорту".  

Але, попри амплуа такого собі багачика, виявилося, що Хантвей має щось спільне зі мною. А саме: сприймає Ловіф як величезний полігон спостережень. Саме тому і пройшов медкурси з пляжного порятунку та зависає під час відпусток на Ловіф. От тільки, якщо для мене, недошпигунство  —  природня забавка, він вбачає в цьому основу для своїх образів в кіноматографі. Ти диви, а в гарній голові, таки можуть бути мізки! 

Але це не змінювало факту, що кожні хвилин 20 актор відпускав з уст легкий флірт, що бився об стінку мого сарказму з огидним "шмяк". І хоч він натякав, що має фаворитку на Ловіф, я все ж вирішила, що це не я. Бо, по — перше, ця його стратегія з спостереженнями давала надію, що він не такий легко мислячий як здається, і не кинеться під купальник першій зустрічній. А, по — друге, до біса цих зірок екранів! Мені Артика з головою вистачає!!!  

На п’ятий день, хвороба почала повільно розтискати свою хватку, розуміючи, що моя персона ще хоче пожити. Щоб, наприклад, розправитися з Артом. А також, з'їздити у ту цікаву турпоїздку містечком Ловіф, на яку я вже купила квитки. І можливо, запросити з собою Алекса. Краще вже одразу двом інтровертам мучаться від прогулянок соціумом, ніж страждати поодинці!  

Тому сьогодні я програмували своє тіло на бадьорість, але всі мої мантри перебили найнесподіваніші з можливих людей  —  Богдан, Дарина й Ілля. Тріо Апокаліпсису юності. Стоп...у нас десь 7 років різниці! І відколи я записала себе в бабки? Ця думка змусила мене енергійно всістися в ліжко і посміхнутися: 

—  Салютики!  

Дар'я одразу ж замахала долонею, так активно, наче віяло. Її рожеве волосся змусило мене сковтнути слинку при миттєвій згадці солодкого і пухкенького зефіру.  

—  Вітаємо, Кері,  —  Кремезний звучав дорослим баритоном. Але я бачила як він пропускає жучків на дорозі, тому вже давно не боялася цю желейку у вигляді ведмедика.  

Ілля  —  єдиний екземпляр з яким я не знайомилася особисто, просто мовчки поклав на тумбу молочний коктейль і тістечко у вигляді лимона. Він не дивився прямо.  

Стримано киваю та неквапливо смакую піднесенням хворій мені.  

—  Джонатан доручив нам провести вас до лікаря Огюста, бо ви напевно не запам'ятали дорогу того разу...  —  Богдан без таїни розглядав мою кімнату. Ну так, не кожного дня побачиш славетну "Чорну діру".  

—  Насправді, я запам'ятала шлях. Ще не настільки стара... 

Дарина беззвучно хихотнула, але це було настільки виражено, що здавалося її сміх був чутний на якомусь підсвідомому рівні. Ілля трохи відійшов до кутка, але пильно слухав розмову, особливо те, як активно виправдовувався його друг: 

—  Ні-ні, я не те мав на увазі. Це просто... 

—  Та все окей. Я не проти супроводу вашої компашки. От тільки, як же обідній волейбол?  

—  На пляжі зараз майстер-клас з плавання,  —  о, то цей хлопець теж вміє розмовляти?! Але коли я метнулися поглядом до Іллі, то він знову вдавав хамелеона, який вдає стінку.  

—  Так, ваше недопотопельництво принесло свої плоди, і на Ловіф провели загальний інструктаж. А Хантвей і Заха вигадали провести тренінг для дітей!  —  рожева голівка активно кивала на кожне слово Дана.  —  Вони навіть затягли в цю авантюру вашого сусіда. Він виглядав так, наче його змусили з'їсти цілу тарілку устриць,  —  хлопець скривився, виказуючи явне незадоволення до цих морських соплей. І я була з ним солідарна. Але це хоча б пояснювало, чому Алекс більше не заходив. Певно, не мав сили на спілкування, після взаємодій з активними екстравертами.  

Ми неквапливо рушили в путь до лікарні. За словами Кремезного, це мали бути короткі пів години, на шляху до яких Дар'я активно жестикулювала і вказувала мені на різні цікавинки, а Ілля плентався з іншого боку, як сувора тінь. Здається, в нього справді депресія.  

—  І таким чином, наздоганяючи Іллю ми затоптали клумбу біля "Ловіф"!  —  поскаржився Богдан, мова якого часто переривалася на те, щоб вдаліше сформувати думку.  —  По ньому не скажеш, але він дуже класний бігун! 

Хлопець по-братському хлопнув друга по плечу. Але по тому як Іллю хитнуло, це могло зійти за чистий нокаут, якби прикласти трохи більше сил.  

—  Я не спеціально пробігся по ним...І ми ж все відпрацювали...  —  ліниво зауважив він.  

—  Ми тебе і не звинувачуємо! Тим паче старі Бейлуші, виявилися класними старими  —  тільки попросили засадити цілу клумбу по новій! 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше