Розділ 10: Наслідки! (1)

*Новий світ. День 12. Опівдні*

– Айвіне! Я маю вибачитися перед тобою. Моя дружина повідомила мені, що сталася жахлива помилка. 

Чоловік говорив вже серйозно. Так, він все ще посміхався, але погляд казав, що Хромар щиро вибачається перед юнаком. Він і справді звинуватив Айвіна в дуже тяжкому злочині, а Калеб та Лайла – свідки цього. Тому вони також мали б бути присутніми зараз.

– Ні!

Чоловік сам зупинив себе. Насупившись, він опустив голову й продовжив:

– Неправильно! Моя сестра, Лів, як виявилося, зробила наклеп на тебе. За законом, вона має отримати покарання, але я буду неймовірно вдячним тобі, якщо ти пробачиш її.

«Ого, а він справді людина честі!»

– Ви... Готові покарати власну сестру? – запитав з недовірою Айвін. 

– Якщо ти не погодишся владнати цю справу – в мене не буде іншого вибору! – суворо промовив чоловік, втім, у його очах парубок помітив надію. 

– Я... – невпевнено сказав хлопець. – Я не проти її пробачити, але я більше не хочу мати нічого спільного з цією жінкою. Сподіваюся, в мене не буде проблем, якщо я не виконуватиму її наказів? 

– Звичайно! Ти ж не селянин-втікач?

– Ні... – обережно промовив хлопець, згадуючи рідне село. 

– То ти міг й не виконувати її наказів взагалі... Ти ж вільна людина... Тобто ти згоден владнати цю історію?

– Так, звичайно. Я не бажаю зла вашій сестрі, що сталося – те сталося! 

Айвін кинув короткий погляд на Лайлу та посміхнувся.

– Я навіть... Якоюсь мірою задоволений... 

– Дякую тобі! – раптом випалив чоловік і поклонився хлопцю. – Ти зробив мені чималу послугу! На знак подяки – проси, що забажаєш. За можливісті – я спробую задовольнити й твоє бажання. 

– О, слухайте, – лукаво посміхнувся парубок. – Якщо ми вже заговорили про мене... То я б хотів попросити у вас право жити тут, у цьому селі. Мені подобаються люди, що мешкають тут. Та й втомився я вже блукати по світу, шукаючи своє місце в ньому. 

– Легко! – усміхнувся пан Хромар. – Як володар цієї землі, Айвіне, я дарую тобі право жити на моїй землі де завгодно – не тільки в цьому селі. Втім, разом з цим правом – я також не забираю твою свободу, якщо забажаєш піти кудись далі – зможеш робити це без проблем! Трохи пізніше я підготую документи, забереш, коли буде зручно! 

– Вітаю! – пискнула Лайла і тихо зааплодувала кулачками. Калеб також посміхнувся та поплескав хлопця по плечу.

– Так, – усміхнувся аристократ. – З цим розібралися... Тепер треба розібратися ще й з...

– Пане Хромаре! – увірвався до хати солдат. 

– Та що знову сталося? Я начебто сказав, щоб ніхто сюди не заходив! 

– Вибачте, пане Хромаре, але там... Повернувся мисливець! Ледь живий та весь у крові! 

– Веди! – миттєво змінився в обличчі Хромар. Усі присутні також побігли туди, куди повів їх солдат. 

А він привів їх на околицю села, туди, де закінчується останній двір та починається нескінченне зелене поле та ліс. Там вже встиг зібратися цілий натовп. Та коли пан Хромар наблизився – люди самі створили йому прохід до потерпілого.

На землі лежав Тіріон. Вище поясу він був повністю голий, а на його боці була брудна ганчірка темно-червоного кольору. Придивившись, можна було помітити, що то колись була його сорочка. Поруч з ним плакала Моллі, що намагалася хоча б якось допомогти чоловіку. Та той лише тихо стогнав і намагався пити воду, яку йому хтось приніс. Коли мисливець побачив пана Хромара – то відклав посуд. 

– Пане, – випалив Тіріон настільки швидко, що ніхто з присутніх навіть не встиг і рота розкрити. – Хельгу вбив Еміль! Він, разом з Яшмою та Гуннаром – напали на нас. Це вони! Я сам бачив, як хлопець вдарив її каменюкою по голові! А Гуннар з Яшмою напали на мене! Це вона мене вколола!

З цими словами Тіріон підняв тремтячу руку, в якій він тримав лезо, що завжди носив із собою Еміль.

– Не дайте їм сховатися! 

– Солдати, ви чули? – віддав наказ аристократ. – Затримайте цих трьох! 

– Дякую, – розслабився мисливець. – Тепер і помирати можна, – пожартував він, а Моллі ледь не впала в істерику від цієї заяви. Зрозумівши, що зараз не час для подібного, Тіріон вибачився і поцілував дружину в щоку. 

Калеб та Лайла, почувши про вбивць Хельги, завмерли, наче вкопані. От на кого, а на них – вони б ніколи не подумали. Так, після того, що сталося на весіллі мисливця, ставлення до Яшми та Еміля було не найліпшими. А після дивної крадіжки намиста – до цього ж додалися й непрямі підозри. Та вбивство – оце вже не вкладалося в їхніх головах. 

– Вб'ю гидот! – тихо, але дуже рішуче промовив Калеб, стискаючи кулаки. 

І дуже швидко, до них знову підійшов той самий солдат, що тепер звітував про успішний арешт усіх трьох. Їх зупинили біля іншої межі села, з ними також були величезні мішки з речами, а також припаси на кілька днів. Усім стало зрозуміло, що після появи Тіріона – чекати вони більше не могли.