Розділ 9: Слідство! (8)

*Новий світ. День 12. Опівдні*

– Навіщо ти повернувся?! Чи я тобі не казала, щоб ти тікав звідси?

Вперши руки в боки, Лайла дивилася на хлопця так, наче готова була прямо зараз придушити його, прямо перед батьком та подружжям аристократів. Її руді коси зараз були схожі не на два промені сонця, а на дві стрічки вогню, що от-от мали б піднятися й запалити хлопця. Айвін лише ніяково посміхався, подумки готуючись кудись ховатися.

– Куди? 

– Куди-небудь! Ти припхався сюди, знаючи, що тебе тут зустрінуть ножами? Тобі жити набридло? 

– В мене був план! Якщо так подумати, то усі ці події з пані Лів – шиті білими нитками. Якщо те, що ти говорила про пана Хромара, правда – то він мав би повірити мені!

– Що?! 

Дівчина підняла руку, яка аж тремтіла від бажання вхопити парубка за горлянку. Айвін, несвідомо, відхилився назад, також підіймаючи долоні щоб захиститися.

– Ти прийшов сюди тільки через це? Через дві слизькі історії про сестру пана Хромара? Ти на це робив ставку? Ти життям ризикуєш, невже не розумієш?! 

– Розумію! Розумію також і те, що мені нікуди бігти. Та й якби було – не хочу бігати! Я втомився! Усе, я обрав це село за свій дім і буду відстоювати своє право перебувати тут!

Хлопець награно гмикнув і відвернувся, а дівчина, наче розлючена фурія, тільки рикнула й тупнула своїм чобітком.

–  Та й до того ж... Тут я познайомився з усіма вами, тут я побачив до себе більше добра, ніж будь-де за ціле життя! Та й зрештою... Тут... Тут ти... А я не хочу... 

– Кхм-кхм! – награно і чітко покашляв Калеб, нагадуючи про свою присутність. Забувши про батька дівчини, Айвін раптом злякався і витягнувся струнко.

– Пане Калеб, – ніяково посміхався Айвін. – Я... Я вам усе потім поясню, добре! 

– Ну ти вже спробуй! – суворо відповів чоловік і хлопець відвернувся назад до Лайли. 

Але дівчина вже не бажала сперечатися. Вона, закотивши очі, й сама посміхнулася, радіючи тому, що хлопець позитивно відповів на її почуття. Втім, зараз залишалася лише одна проблема – і ця проблема... Айвін та Лайла підняли очі на стелю.  

Але варто було їм про це тільки подумати, як вони одразу почули голос аристократа. Той спускався з другого поверху один, без дружини. Але вигляд він мав вже зовсім протилежний. Це вже була не крижана злість та ненависть – чоловік мав вигляд, наче друг, що випадково завинив перед ними.

– Я прошу вибачення в усіх присутніх, – із широкою усмішкою промовив пан Хромар. – Сталася неймовірних розмірів помилка! 

*Нещодавно. Другий поверх крамниці*

– Як ти, любов моя? – запитав Хромар, влаштовуючи дружину в найбільше ліжко, що було тут. 

Калеб не вточнив, яке саме місце вільне, тому чоловік вирішив покласти рідну людину на найзручніше, на його думку, ліжко. Іда тільки й встигла, що скинути брудні черевики, коли Хромар вклав її на м'яку ковдру. 

– Усе добре...

Трохи перевівши подих, жінці полегшало. Тепер вона просто махала на себе долонею, наче то було маленьке віяло. Хромар, побачивши стан дружини, пошукав очима щось, чим можна було помахати на жінку, та нічого гідного не знайшлося. Тримаючи долоню Іди обома своїми, Хромар тільки легенько дув на кохану, що викликало в неї щиру посмішку.

– Просто втомилася... Спека, я неслася сюди, наче божевільна... Хоч кінь і ніс мене швидко, але вітер аж ніяк не охолоджував, він був не менш палким. 

– А нащо ти взагалі сюди їхала? Тільки не кажи, що щось сталося з Лів! 

– З нею усе добре... Відпусти того Айвіна і зніми з нього усі звинувачення. Він невинний! 

– Звідки ти знаєш? – здивувався такому проханню Хромар. 

– Лів так сказала, вона пояснила мені, чому збрехала!

– І чому ж?! – запитав Хромар і тут же продовжив: – Стоп, як це "збрехала"? Таким не брешуть! Я був готовий хлопця на ремені пустити! Вона збожеволіла... Ти точно впевнена?

– Любий, – поклала жінка долоню на коліно чоловікові. – Я впевнена. Я не скажу тобі, що змусило твою сестру так вчинити, але тут ти маєш мені повірити. А ще – в нас буде дуже багато роботи, коли ми повернемося! 

– Чому ти не говориш мені? Я її брат, я маю знати! 

– Ні! Це наш з нею дівочий секрет, і ми самі потім тобі розкажемо те, що потрібно буде знати. До цього – не смій примушувати її до розмови на цю тему!

– Люба, – промовив суворо чоловік, натякаючи на тон розмови. 

– Пробач, – втомлено усміхнулася жінка. – Але це справді серйозна річ. Покладися тут на мене – я розберуся з усім сама. 

– Але чому? Ми ж завжди з нею ділилися секретами, чого вона раптом стала приховувати щось від мене? 

– Бо ця справа стосується не тільки вас двох! 

– А кого ще? 

– Любий, – промовила Іда серйозно. – Я тебе дуже прошу, просто повір мені. Я не поставлюся до цього легковажно і ми з Лів усе владнаємо самі. Не хвилюйся, все одно – останнє рішення буде за тобою.