Розділ 9: Слідство! (7)

*Новий світ. День 12. Майже опівдні*

– Пане Хромаре, – увірвався збентежений солдат до крамниці. 

Раптова поява сторонньої людини розігнала гнітючу атмосферу трауру та суму. Усі присутні підняли погляд на невисокого чоловіка в шкіряному обладунку, що, захекавшись, шукав очима аристократа. Тільки Калеб, якому було байдуже до цілого світу, навіть оком не повів.

– Чого тобі? 

– Пане Хромаре! Там хлопець прийшов, назвався Айвіном. Сказав, що в нього є до вас розмова, але нам відмовився говорити хоча б щось! 

Почувши це, в усіх присутніх очі на лоба полізли. Навіть Калеб підняв погляд. Усі миттєво кинулися за цим солдатом і тільки Лайла, залишившись біля батька, перелякано дивилася їм вслід.

«Як? Чому? Навіщо він повернувся? Я ж йому усе сказала!»

– Батьку?

– Йди, доню! Якщо пан Хромар погодиться – клич їх сюди на розмову. Надійніше місця не буде. 

І Лайла пішла! Побігла так, наче від цього залежало її життя. Скоро в усіх мусив бути обід – люди вже поверталися додому. Та дівчина бігла так, наче в селі, окрім неї та Айвіна не було жодної живої душі. В голові билося безліч думок – одна страшніша за іншу. 

Лайла уявляла усе, що тільки можна: страту, вирок, побиття, торги, взаємні звинувачення. Втім, коли вона прибігла у центр села, то на власний подив побачила, що Айвін стоїть в оточенні кількох солдатів, піднявши руки. Та попри його мирні жести, погляд у хлопця був такий, наче він прийшов на війну. 

Дівчина бачила, як до нього наближався пан Хромар, та юнак, який жодного разу ще не зустрічався з аристократом, навіть не підозрював це. Сама не розуміючи навіщо, але Лайла, задихаючись, покликала пана Хромара. Той інстинктивно озирнувся, і Айвін миттєво зрозумів, хто є хто. 

– Мене запевнили, що ви, пане Хромаре, людина справедлива! Тож перевіримо вашу справедливість на ділі! – заявив хлопець так, наче мав запасне життя. 

– Що ти собі дозволяєш? – випалив солдат, що був до парубка ближче, після чого сильно вдарив його в живіт. – Знай, з ким розмовляєш! 

– Ти маєш рацію... – хрипло погодився хлопець, підіймаючись з колін. – Я справді вперше його бачу! Але, якщо те, що про нього говорять – правда, то я в безпеці! Звичайно, ви можете мене й вбити, але тоді, пане Хромаре, – Айвін перевів погляд на аристократа, – можете більше не ставити поруч із собою слово "справедливість" в одному реченні! 

– Та я тобі зараз! – обурився солдат, що бив хлопця. Та цього разу ставки зросли. Чоловік витягнув меч і підняв його над хлопцем. 

"Не треба!", – одночасно крикнула Лайла та пан Хромар. 

Дівчина стрибнула на хлопця, закриваючи його від удару своєю спиною, а пан Хромар, тим часом, перехопив руку солдата, в якій він тримав зброю. 

– Чому я маю тобі вірити?

Аристократ також вхопив Лайлу, наче та була легким маленьким кошеням. Забравши її від хлопця, чоловік продовжив:

– Ти знаєш, в чому тебе звинувачують? 

– Так, але я цього не робив! Навпаки, вам варто було б заарештовувати не мене, а ту, через кого ви відправили Яшму сюди!

Айвін помітив, як погляд чоловіка змінювався. Подив, після якого пішло обурення. Хромар хотів вдарити парубка, дати тому ляпас, аби той не смів розбалакувати соромну таємницю його сестри. Але потім, на зміну обуренню, прийшов крижаний спокій та розрахунок. Пропалюючи в хлопцеві дірку, аристократ озирнувся й владно промовив:

– Ходімо!

– Еєм, пане Хромаре, – пискнула дівчина, яку він досі тримав у своїй руці. – Батько наказав мені запропонувати вам крамницю для цієї розмови. Ви казали щось про закритий суд – можна у нас в крамниці, якщо ви не проти, звичайно. 

– Не проти, – легко відповів чоловік. – Туди й підемо.

***

Коли вони зайшли до крамниці, аристократ зачинив двері та віконниці, виставивши власних солдатів по периметру – тепер ніхто не зможе їх підслуховувати. У крамниці залишилося лише четверо людей: Калеб, Айвін, пан Хромар та Лайла – дівчину не прогнали тільки тому, що вона пообіцяла мовчати й не відкривати рота без дозволу. Її це цілком влаштовувало. 

– Кажи! Нащо ти взагалі приїхав до моєї сестри? Коли ми повернулися з дружиною – вона лежала у власній кімнаті п’яна та непритомна! Це ти накачав мою сестру? Навіщо? Хотів скористатися нею, поки вона була безпорадна?

Пан Хромар, поставивши свій кулак на стіл, вказував пальцем іншої руки на хлопця, що сидів навпроти нього. Голос у чоловіка був такий, наче йому тільки стіл та виховання не дозволяли начистити Айвіну пику просто зараз. Проте погляд був крижаним.

– Зовсім ні! Усе було навпаки!

Айвін же напроти, був спокійним, наче риба у льоді. Більше того, Лайла, що сиділа поруч, відчувала неабиякий спокій, що йшов від парубка. Наче його звинуватили не в страшному злочині проти родини аристократа, а в тому, що він ложку не туди поклав після обіду.

– Насправді, щоб розповісти цю історію, мені потрібно зайти з подій, що йшли раніше, ніж та зустріч.