Розділ 9: Слідство! (6)

*Новий світ. День 12. Ранок*

Айвін сидів на поваленому дереві, що лежало на якійсь галявині, десь посеред лісу. В руках хлопець тримав невелику шишку, яких було повно під цим деревом. Крутячи її в руках, парубок дивився кудись вдалечінь. День тільки почався, а вже стільки пригод, новин та раптових змін.

– От я дурень... Ну справді – круглий бовдур! І добре, якщо б просто бовдуром був – і не з таким люди живуть. Та я ще й не вчуся... Поліз вперше до тієї аристократки – приревнувала Яшма. Поліз вдруге – посварився з Яшмою. Поліз втретє – став для усіх злочинцем... 

Від напливу емоцій хлопець постукав собі в лоба власним кулаком! Настрій був зіпсований, хотілося їсти, але добре, що хоча б юнак напився з озера, що було в лісі. Втім, зараз, сидячи на цій галявині, до парубка раптом дійшло, що він знову опинився в ситуації, де не знає, що йому слід робити. 

– Як тоді, коли мене з трактиру викинули... І що тепер? Куди тепер йти? Шукати нове село? А де гарантії, що там не повториться сценарій цього? Та й пан Хромар може приїхати в будь-який момент... І що тоді? Знову тікати?

Важко зітхнувши, хлопець підняв погляд на небо. Вже зникли нічні хмари, з’явилося яскраве сонце. Ліс почав осяюватися зеленими та жовтими відтінками. Проте парубку було не до цього. В минулому житті він би радів літньому лісу, та тут...

– Після усього того, через що я пройшов... Після усіх тих місць, в яких я побував... Я тепер що? Маю залишити їх? Я маю залишити Лайлу з Калебом? Зараз, коли їм найбільш за все потрібна підтримка, коли... Коли...

Ці слова давалися з важкістю. Проковтнувши слину й стиснувши цю шишку в кулаці, хлопець зміг усе ж таки здолати в собі цю слабкість.

– Коли вбили Хельгу! Я що... Я втечу? Втечу, навіть не дізнавшись, хто вбивця жінки, яка стільки добра для мене зробила? Не допоможу її чоловіку, який залишився в цьому світі самотнім? Покину доньку, яка ледь не в коханні мені зізналася! Задовбало!

Шишуля полетіла в найближче дерево. Айвін кинув її з такою силою, що в нього аж заболіла кисть від цього. Сама ж шишка розлетілася вщент.

– Задовбало!

Чергова шишка, що лежала під ногами, знову полетіла в те саме дерево. На цей раз вийшло кинути навіть сильніше, але й відкат був більш болісним – рука боліла по самий лікоть.

– Задовбало це все мене!

Хлопець крикнув і, підлетівши зі стовбура, вхопив ще одну шишку й розбив її об те саме дерево. Рука боліла від плеча до кінчиків пальців. Спершись на власні коліна, юнак важко дихав, а з його обличчя стікали крапельки сліз та слини.

– До дупи ту Яшму! До дупи й ту аристократку! Я нікуди не побігу, дістало мене це! Чуєш, – крикнув хлопець в зелені крони, – це усе мені набридло! Я у тому світі біг, тікав і зараз! Та цього разу – дуля тобі з маком! З апельсином та абрикосом! Якщо Хромар вже такий справедливий, що про нього навіть повія добре говорила – тоді піду і викладу йому усе, що є! І хай тільки скаже, що я винний – я з кулаками кинуся!

*Тим часом*

В крамниці Калеба зібралося чимало людей. Окрім господаря та його названої доньки, на першому поверсі були ще присутні: дід Ларс та бабця Астрід, Якоб, а також пан Хромар. Вони сиділи в тиші, а неподалік від них було поставлено дві лави, що слугували ложем для Хельги. Жінка лежала на них, накрита білою тканиною, що тільки біля голови трохи заплямувалася червоним. 

– Пане Калебе, – промовив володар земель. – Розумію ваш біль, я також втрачав близьких людей. Я виставив людей біля місця злочину. Якщо вони побачать там когось підозрілого – вони приведуть його. Не можу обіцяти, що знайду винного, але... Як тільки впіймаю того Айвіна – одразу кину усі сили й ресурси на пошуки вбивці вашої дружини. 

– Маму це не поверне... 

Лайла сиділа поруч з батьком і, тримаючи в своїх малих тендітних дівочих долонях білу хустинку, витирала сльози, що рікою лилися з її очей.

– Не поверне...

Голос Калеба було позбавлено усіх емоцій. Чоловік сидів, склавши руки на столі й дивився кудись в порожнечу. Що там говорив йому пан Хромар чи що було чутно за вікном – усе це не цікавило його й нагадувало скоріше шум, що застилає вуха, коли пірнаєш у воду. 

– Не поверне, – погодився пан Хромар. – Але справедливість має бути відновлена! Яким правителем я буду, якщо на моїй землі буде ходити вбивця, що забрав життя такої неймовірної жінки! Визнаю, ми з родиною давно не заходили до вашої крамниці – не знаходжу часу останнім часом – але я завжди знав вас та пані Хельгу – як чемних та порядних людей! Смерть – я не забуду. А вбивство – не пробачу! Винні будуть покарані з усією суворістю! 

– А що вам хоч зробив Айвін? Чого ви, пане Хромаре, власноруч шукаєте його, та ще й із солдатами? – запитав Ларс.

– Я б не бажав занадто сильно розповідати про власні причини... Але повірте мені, що хлопець вчинив страшний злочин щодо моєї родини! Коли я впіймаю його – буде закритий суд. А потім – вирок. Якщо він винний – милості він не дочекається від мене! 

– Звичайно, – відступив Ларс. – Справа ваша. Я ж не збираюся чинити вам чи вашим людям опір! Просто... Айвін чемна людина, ну принаймні, як я знаю його! Так, він був помічений з тим намистом, та я, якщо чесно, вже сумніваюся, що це був він...