Розділ 9: Слідство! (4)

*Новий світ. День 11. Ніч*

– Лів... Що це таке? Це ти намалювала?! 

Голос Іди був чи то обуреним, чи то розгубленим. Вона тримала одну руку біля грудей, а іншою презирливо вказувала своїм довгим тендітним пальчиком на чорне полотнище. Вираз обличчя в неї був такий, наче ту картину Лів малювала собачим лайном.

– Це не для тебе малювалося!

Наблизившись, дівчина накрила малюнок чорною тканиною, що лежала на підлозі. Голос Лів був розгніваний, вона вже не стримувалася й не піклувалася про те, що подумає жінка.

«Я б тобі очі повиколювала б! Чого витріщаєшся, стара відьма! Не для тебе робилося усе це!»

– А для кого?! – запитала Іда, обережно підіймаючи край, щоб ще раз подивитися на малюнок. 

– Тобі яка різниця? – випалила дівчина, грубо прибираючи руку жінки. 

– Чому ти зі мною так розмовляєш, Лів? І мені є різниця, особливо у світлі останніх подій! 

«Ой, точно...» 

– Ну... Я малювала це... Хотіла зробити експеримент. Потрібна була стороння думка, от я... 

Але договорити вона не встигла. У сусідній кімнаті почувся глухий удар, а потім – металевий дзвін. Іда відволіклася на цей звук і Лів посміхнулася, радіючи виграному часу. Прокручуючи в голові різні варіанти відповіді, дівчина не одразу помітила, що Іда пішла перевіряти цей звук. А коли зрозуміла – жінки вже не було поруч. Лів, прикусивши губу, кинулася слідом. 

Увійшовши до кімнати, жінки побачили, що на підлозі, досі вкритий ковдрою, лежить охоронець. Чоловік, однією рукою тримаючи голову, іншою намагався заспокоїти відро, що дзвінко котилося по підлозі, створюючи жахливі незручності голові "потерпілого".

– Припини це негайно! 

Голос жінки був злий та розгніваний. Тримаючись однією рукою за голову, вона наблизилася до охоронця й відібрала в нього те відро.

– Пані Лів, – прохрипів той, – це ви? Прошу, дайте мені води! 

– Спершу розкажи нам, як ти докотився до такого свинячого стану? Мій чоловік, здається, платить тобі за охорону, а не за те, що ти п'яний валяєшся в кімнаті його сестри! 

З цими словами Іда показала чоловіку графин з водою, який принесли покоївки, коли мили Лів та чистили кімнату. Охоронець побачив, як крапелька води потекла вниз по склу карафки – вода була прохолодною та свіжою. Іда також це розуміла. Дивлячись на чоловіка зверхньо, вона лагідно постукала нігтиками по стінці посуду, приковуючи увагу охоронця.

Чоловік дивився на графин та облизував сухим язиком такі ж сухі губи. Але згадавши раптом про другу жінку – перевів на неї погляд. Дивлячись на пані Лів, наче цуценя, що завинило перед килимом, чоловік подумки посилав їй сигнали, випрошуючи води, яку тримала пані Іда. Лів лише дивилася на чоловіка так, наче готова була йому кісти з живого тіла видрати, якщо той розкриє свого рота. Але раптовий дзвін металу об скло, що божевільним відлунням болю пройшовся по головах їх обох, відволік усю увагу. Це пані Іда постукала невеличкою ложкою по стінці графину, з легкою усмішкою нагадуючи, що володарка зараз – вона. 

– Ти ж хочеш пити? То дивись на мене, а не на неї! Нагадаю, що слухатися треба мене, поки мого чоловіка немає. Лів тебе не врятує від мене. Та й води тобі дасть лише той, хто тримає графин. 

«Що ти собі думаєш, карга стара! Ти – нахлібниця, що прийшла до мого брата. Господар – мій Хромар, а я – його заступниця. Ти – лише жалюгідна нахабниця, що користується ім’ям чоловіка!»

– Пробачте, пані Лів, – промовив чоловік, схиливши голову. 

– Не смій! – зашипіла дівчина, забувши про решту етикету. 

– Тихіше, Лів, – холодно нагадала Іда. – Кажи мені, – зверталася вона вже до охоронця, – чому ви обоє такі п'яні. Хто вас так напоїв та з ким ви взагалі пили? 

– Ми пили утрьох... Пані Лів наказала мені привезти до неї Айвіна – хлопця з віддаленого села. Я спершу не хотів пити, чесно...

– Замовкни! 

– Чому тоді почав пити? Чому вчасно не зупинився? Це Айвін підбив вас пити? 

– Ні, пані Ідо... Мені наказала пити пані Лів! 

– Він бреше! – крикнула Лів і кинула в чоловіка відром, яке досі тримала. 

Влучивши охоронцю в голову, дівчина почула тихий стиснутий крик. Не стільки від фізичного болю, скільки від наслідків похмілля, охоронець тримався за голову, скрутившись на підлозі в клубок.

– Лів! – обурено вигукнула Іда. 

Наблизившись до чоловіка, жінка простягнула тому графин і той ледь не пірнув у посуд – настільки йому хотілося пити. 

– А тепер повтори, дивлячись мені в очі... Що з тобою сталося та чому ми знайшли тебе голою? 

Повільно розвернувшись, Іда подивилася на Лів так, як кат дивиться на приреченого до страти. Дівчина, відступивши на крок, нервово проковтнула слину. Озирнувшись, вона перевірила шлях до дверей. Але варто їй було тільки смикнутися в їхньому напрямку, як Іда, наблизившись, вхопила дівчину за руку.

Її довгі тендітні пальці зачинилися на зап'ясті молодшої сестри Хромара, наче кайдани. Вдаючи, Лів впала на коліна й вхопилася за руку жінки. Дівчина кричала так, наче Іда виламувала їй руку з плеча. Охоронець, що досі був у кімнати, ледь не поперхнувся водою від цього крику.