Розділ 9: Слідство! (2)

*Новий світ. День 12. Ранок*

Хлопець вже підходив до села. Ранок тільки починався, тож він погано бачив, що там відбувається. Аж раптом він помітив, що на нього йде якась дівчина. Вона йшла, опустивши голову, але руді коси видавали в ній...

– Лайла?

– Айвіне! 

Дівчина, побачивши хлопця, миттєво кинулася йому назустріч. Помітивши вологу на її щоках і червоні очі Лайли, Айвін зрозумів, що за його відсутності точно сталося щось кепське. Плечі дівчини ледь помітно тремтіли, а сама вона ходила понуро.

– Де ти був? Поки тебе не було, тут таке... Таке... 

Після того, як дівчина побачила знайоме обличчя, вона не змогла втримати себе і з її очей пішла нова хвиля сліз. Хлопець напружився так, що, здавалося, ніби на його нервах можна буде зіграти що-небудь.

– Тихіше, тихіше! Заспокойся! Я прийшов, ось я... Що сталося, скажи мені? Я був у пані Лів, але вона... Ну я потім поясню, але вона знову намагалася звабити мене. Що сталося?

– Маму вбили! 

Лайла промовила це дуже тихо, та Айвін відсахнувся, наче вона крикнула йому це в обличчя. Поки щось вологе не крапнуло на руку хлопцю, той і не зрозумів, що по його щоках мимоволі також прокотилися сльози. Подих перехопило, а в горло наче цвях забили.

– Батько знайшов її мертвою біля дерева вночі. Якась потвора розбила їй голову й втекла, полишивши тіло! 

«Ні... Це... Не правда! Так не може бути... Це ж Хельга! Це та сама Хельга, що повірила мені й нагодувала, коли я тільки прийшов сюди... Це ж вона перша повірила мені й забрала від мене свого чоловіка, коли намисто знайшли під моїм ліжком. Це ж Хельга дала мені притулок, коли усі навколо відвернулися...»

В голові хлопця короткою бурхливою хвилею пропливли спогади, що пов’язували його з Хельгою. Суворий погляд жінки, коли хлопця спіймали біля озера. Щира усмішка, коли його вперше запросили на спільний обід. Рука, що тягнула йому миску зі смачним пирогом. Сумний погляд, що розділяв його біль від втрати житла та нещодавніх незгод.

– Хто... За що? Як це сталося?

– Не знаю!

Лайла не витримала й сіла навпочіпки. Руками вона закрила обличчя, а Айвін, стоячи над нею, бачив, як у дівчини сильно тремтіла спина. Кожна сльоза відкликалася жахливим відлунням відчаю та болю у серці хлопця, але слів не знаходилося.

– А ще... Ще... Зник Тіріон. Моллі прийшла посеред ночі до нас, сказала, що її чоловік пішов з мамою і не повернувся. А маму знайшли мертвою! 

– А що Калеб, – тремтячими губами промовив юнак. 

Почувши це, Лайла миттєво підняла голову й встала на ноги. 

– Точно! – випалила вона. – Тікай! Тобі треба тікати! Біжи в ліс і не... не повертайся! Ховайся, як можеш, допоки не з'ясується правда! 

– Стоп-стоп! Як це тікай, я ж тільки що прийшов... Точно, там цей во... Там пані Лів нове вичудила...

– Байдуже!

В словах дівчини було стільки страху та паніки. Її погляд був таким, ніби десь позаду нього стояв жахливий монстр. Дивлячись їй в очі, юнак і сам відчував, що шлунок зрадливо тремтить, а пальці не можуть зібратися в кулак. Він спробував взяти дівчину за плечі, якось заспокоїти, та коли він доторкнувся до дівчини, то раптом зрозумів, що тремтить більше – саме він.

– Тікай! Вночі приїхав пан Хромар! Злий, наче вовк! Він заявив на усе село, що ти злочинець і наказав тебе видати! Сусіди сказали, що ти в нас зупинився, тоді він прийшов до крамниці! Знаєш, що він сказав? – запитала Лайла, але відповіді вона не чекала, тому одразу ж продовжила. – Він сказав, тільки нам, що ти зґвалтував його сестру, пані Лів! Він наказував видати тебе і погрожував, поки не дізнався про маму. Тепер він, разом з батьком, сидить в хаті... з тілом... Моєї... Мами... 

«Що?! Вона... Вона справді це сказала? А що я тоді мав робити? Погодитися? Лягти під неї? Та чхати вже на неї! Як тепер це її брату пояснити? Він же з мене шкіру спустить, якщо впіймає!»

– Ми не повірили йому, я не повірила! Я знаю, що ти б цього не зробив, але як це довести? І саме тому, що пан Хромар – людина дуже справедлива – ти мусиш залишити це місце. Він би вислухав тебе, якби ти мав якісь докази... Ти їх маєш? 

Але хлопець мовчав. 

– Ти їх маєш? – підвищила вона голос. 

– Н-ні... Не знаю! Пані Лів погрожувала мені цим, казала, що або я піддаюся їй, або вона бреше про це братові... Але я не думав, що вона справді це зробить... 

– Тоді тікай! Тікай у ліс, бо пан Хромар точно стратить тебе за це!

– Але ж як... Може, я поясню...

– Тікай! – крикнула Лайла й штовхнула хлопця в груди. 

– І... І... Знай, якщо тобі вже не доля повернутися в це село... То ти мені дуже подобався... – із сумом у голосі, опустивши погляд, промовила дівчина. 

– Лайла... – тільки й зміг вичавити з себе Айвін. 

– Тікай, чого чекаєш?! Я нікому не скажу, що бачила тебе! 

Розвернувшись до лісу, хлопець побіг, не жаліючи сил. Він не знав, куди йому слід бігти, але відомо було одне – якнайдалі від цього села. Чи з'ясується правда про нього та аристократку – загадка. А от гнів пана Хромара був фактом.