Розділ 9: Слідство! (1)

*Рідний світ. День -1. Опівдні*

– Ну... Непогано! – промовив Айвін в порожнечу лісу, зважуючи власні досягнення. 

Хлопець набив повну кишеню худі плодами шипшини. Це не так вже й багато, але це хоч якось покриє те, що дід Хорунд нагодував його і дав йому кілька сотень у дорогу. Звичайно, якби лісник не давав гроші – парубок все одно б віддав йому рослину. Та й навіть якби не нагодував – також! Юнак просто радів тому, що може допомогти людині, чиї знання та допомога вже не раз рятували йому життя. 

Але лісник рішуче відмовлявся і завжди погрожував, що більше ніколи нічого не візьме в нього й не прийме будь-яку допомогу на свою користь, якщо Айвін тільки не візьме щось собі. Кілька разів дід Хорунд намагався дати Айвіну свій ніж – гарний метал у дерев’яному руків'ї ручної роботи. Таким ножем і рибу почистити, й обробити щось. За потреби – таким інструментом можна було навіть товсту палицю перерубати. Проте парубок завжди відмовлявся. 

За роздумами минав час і хлопець навіть не помітив, як вийшов до невеличкої галявини, де й стояла хата лісника. Неподалік, біля рукомийника, стояв дід Хорунд і мив руки – скоро вже буде час вечеряти, тож лісник готувався. Поруч бігала Холо, яка винюхувала сніг, дерева, власні лапи – усе, що було на землі. 

– Діду! 

А лісника наче струмом вдарили. Почувши знайомий голос, той випростався й повільно озирнувся. Коли ж він зрозумів, що йому не примарилось і до нього справді прийшов Айвін – його очі потеплішали, а кутики губ піднялися, утворивши щиру усмішку. 

– Хлопче! – вигукнув дід і обійняв хлопця. – А що ти тут робиш? Я ж тобі казав... Ми ж домовлялися, що ти взимку не будеш до мене ходити! 

І варто було ліснику відпустити хлопця, як на руки Айвіна миттєво “залетіла” Холо! Радіючи зустрічі з людиною, яку вона давно не бачила, собака підбіг до Айвіна, став боком й стрибнув йому на руки. Хлопець, звичайно, не втримав величезну тушу і Холо просто сповзла вниз по його ногах.

– Але хуртовина вже була, та й погода гарна. От я й вирішив, що зайду, провідаю тебе! – усміхався Айвін. 

– Ну що за людина, – усміхаючись, промовив лісник. – Добре, йди до хати грітися! 

– Я шипшини приніс! 

– О, добре... Зараз, я руки домию – подивимося, що ти там набрав! 

Зайшовши в хату, хлопець одразу сів неподалік пічки. Тепло вогню приємно зігрівало спину й просушувало одяг. Якби ще замість стільців була не колода, а гарненьке м'яке крісло – Айвін би розлігся у ньому, наче кіт на сонці. Холо, що зайшла разом з хлопцем, із зацікавленістю дивилася на парубка та, посміхаючись, хекала теплом. 

– На, тварино, будеш таке? – усміхнувся юнак і витягнув з кишені невеличку червону "бомбу" природи. 

Собака, не чекаючи пастки, вхопив до рота шипшину раніше, ніж зрозумів, що то взагалі таке. Тільки коли гіркий сік потрапив на язик, Холо, заливаючись слиною, захитала макітрою, намагаючись викинути гіркий плід. Айвін лише посміявся і, підібравши пожовану шипшину, кинув її до пічки. Та пшикнула, а через секунду – легкий аромат шипшини розлетівся по хаті. 

– Їсти будеш? 

– Будеш! – повторив Айвін з усмішкою і вони разом посміялися. 

– У нас сьогодні м'ясо – зранку Холо впіймала куріпку, от будемо її їсти. І... Каші... А щоб його... Можна рис, можна пшеничну... Залишилося навіть трохи гречаної... Що хочеш – те й зваримо! 

– Можна тоді рис! А, так от, про що це я! 

З цими словами хлопець встав і обережно, двома руками, спустошив кишеню худі, виклавши на стіл усі плоди, які він зібрав по дорозі сюди. Їх було настільки багато, що старому ліснику довелося задіяти обидві руки, щоб ними створити стінки – аби шипшина не розлетілася по всій хаті. 

– Ну, юначе, ну ти видав... І ти це назбирав, поки йшов сюди? 

– Ага! В лісі, мабуть, більше й немає! 

– Ну слухай, давай я тобі за це ніж той дам! Тут справді багато! 

– Знову ти про той ніж! – розчаровано сказав Айвін. 

Хлопець плеснув себе по лобу й закотив очі. Шумно зітхнувши, він рухнув на колоду й, підставивши кулак під підборіддя, сперся на руку.

– Казав уже, що не буду – батько, якщо помітить, проп'є вмить! Усі в селі одразу зрозуміють, що це твій ніж, а твої речі завжди цінні – на той ніж швидко знайдеться охочий запропонувати пляшку! 

– От ти... 

Хорунд цокнув і плеснув себе по колінах.

– А ти ховай його! Не показуй! В тебе ж є схованка в хліві, про яку ти казав? От там і ховай! 

– Уся моя схованка буде дешевша за той ніж! Не візьму! 

– Ну... Ну візьми яловичину, свинину! Консерви ж будуть дешевшими за ніж? 

– Теж дорого! 

Айвін усміхнувся.

«Ми обоє знаємо, Хорунде, чим це закінчиться!»

– Ну тоді візьми дві сотні, це тебе задовольнить? І обід зверху, якщо ти вже такий впертий! – починав злитися лісник. – Бери, або не домовимося! Понесеш це тій відьмі Маді, але вона, максимум, діряву ложку покладе на обмін!