Розділ 8: Вбивство! (5)

*Рідний світ. День -1. Опівдні*

Айвін допилив стовбур і вже відігрівся. Сьогодні він планував зайти до діда Хорунда. Востаннє він був там ще тоді, коли сніги не йшли. А зараз зима вже була у розпалі!

Хорунд заборонив парубку ходити до нього взимку – забагато ризиків не дійти до хати. Так, старий лісник вже давно потоваришував з хлопцем і сприймав Айвіна як свого власного онука. Рідні діти покинули це село, стали рятівниками й завели на “великій землі” свої родини. А дідуся майже не згадували, що не дивно, адже в селі не було телефонів.

Але от Айвін не забував – тому намагався приходити до діда завжди, коли був час та сили. Влітку, коли дорога не ускладнена високим снігом, а холод не загрожує забрати життя – Айвін ледь не щодня бігав до діда, що завжди готовий був прийняти, нагодувати й налити гарячого чаю з травами!

А от взимку можна було зустріти на шляху вовка чи цілу зграю. Або навіть ведмедя, що прокинувся й від голоду зжере усіх та усе. Що вже казати про звичайний холод чи хуртовину, що може застати посеред шляху. Ліснику й самому млосно було від того, що доводиться обмежувати себе й Айвіна, та здоров'я й безпека хлопця були на першому місці для діда.

Проте сьогодні у хлопця були сили й бажання, а остання хуртовина була лише позавчора! Дорогу до хати він знав відмінно, тому був готовий на ризик. А сьогодні вдень ще й сонечко вийшло, і холод був не таким сильним. Тому хлопець вирішив, що назбирає на шляху ще й шипшини для діда – той готує з них чаї, ліки та деякі заготовки. Так, шипшина не росте взимку, але плоди не падають і не страждають від морозів, тож їхній збір – неймовірно легка справа, потрібно тільки знати. 

Знати те, де росте рослина. А помітити її нескладно – великі червоні плоди посеред коричневих гілок на тлі білого снігу – легше нема куди. А дід Хорунд ще давно розповідав парубку, де росте та чи інша рослина. Тоді хлопець, на знак подяки, почав приносити ліснику таку кількість рослин, яку той за решту життя навряд чи витратить. І, щоб хоч якось віддячити парубку, лісник домовився з хлопцем, що платитиме за збір трав чи коріння. 

Звичайно, що Айвіну це не подобалося, він вважав несправедливим, що дід ділиться такими цінними ресурсами, ще й пропонує гроші за його вдячність. Але нічого не поробиш...   Лісник тоді взагалі відмовився приймати зібране. Тому іншого виходу не залишалося – тільки погодитися. Але навіть так – Айвін зумів знизити ціну, включивши до розрахунків ще й той факт, що лісник витрачає на нього власні ресурси й припаси. 

– От назбираю, так назбираю! – говорив хлопець, швидко обриваючи плоди з шипшини. 

*Новий світ. День 11. Ніч*

– Та щоб цю хвору! – вилаявся юнак, йдучи по порожній дорозі. 

Позаду – поля. Попереду – поля. І тільки дорога нагадує йому про те, що він має йти. Бо нічого іншого він і не міг зробити. Коли пані Лів відключилася, заблювавши власне ліжко – вона не замовила хлопцю карети додому.

Втім, йому пощастило, коли він, вже полишивши маєток, зустрів раптом чоловіка, що їхав на відкритому возі з сіном. Тому стало шкода хлопця і він, після невеличкої розмови з парубком погодився підвезти Айвіна. Це помітно прискорило повернення, заощадило сил та дало хлопцю відпочити. Ближче до вечора чоловік повертав до якогось села, що було праворуч від дороги – там він хлопця й висадив.

«Як пощастило, що я усе життя ходжу! Зараз це ду-у-уже знадобиться мені! Та й тим возом пощастило... Та я взагалі вдачливий юнак! Щоправда, і на дуреп мені також щастить! Це ж Яшма, мабуть, підкинула намисто. А хто ж ще? Більше й нікому! Отак от вона вирішила помститися мені за зраду, якої я й не робив... І ще ця пані Лів... Бр-р-р!»

Взагалі, маєток пані Лів, який спочатку дуже сподобався Айвіну, зараз спливав у голові лише неприємною асоціацією. Після усього того, що він стерпів від цієї жінки – бажання знову якось контактувати з аристократкою не було зовсім. 

«Якщо вона ще раз покличе – не погоджусь, поки не посадить поруч свого брата! Що вона собі взагалі думає? Накачала свого охоронця, сама накидалася, наче свиня. А потім лізла до мене! Та ще й усілякі дурощі мені показувала! – пригадав Айвін потворну картину. – Ким треба бути, щоб таке намалювати?! Ну ти ж тут майже друга господиня, знатна жінка... Та собаки в рідному селі більше знали про поведінку, аніж вона!"

Але від чергового кола злих думок хлопця відволік якийсь дивний звук. Озирнувшись, Айвін побачив невелику хмаринку пилу позаду себе. Постоявши трохи, він зрозумів, що хмаринка стала більшою.

– Хтось їде! Але хто... Хоча зараз ніч, тож хто б не їхав – краще йому не показуватися на очі... Навряд чи підвезуть мене!

Не бажаючи шукати собі додаткових пригод на одне місце, хлопець почав шукати очима хоча б яку-небудь схованку. Втім, навколо дороги поле було ледь не як аркуш! Жодної ями чи пагорба! 

– Де сховатися? Я в полі! Під землю закопатися?

Відповідь прийшла так само швидко, як і потреба – неподалік Айвін помітив невисокий, але щільний кущик. Вдень він би ніяк за ним не сховався, але вночі – шанси були. Зійшовши з дороги, юнак ліг прямісінько за рослину, проглядаючи крізь її гілки дорогу. Дуже скоро, повз нього проїхала група з кількох десятків вершників. Усі вони були озброєні та в обладунках.