Розділ 8: Вбивство! (4)

*Новий світ. День 11. Опівдні*

– Отакої... – випалив Гуннар. 

Разом з Емілем вони сиділи на околицях села й обговорювали намір Хельги. Еміль припускав, що розмова може піти саме про намисто, а тому – треба було підготуватися заздалегідь. Підставити друга чи кохану жінку Еміль не міг: Яшму він кохав усім серцем, а Гуннар, офіційно, навіть близько не  мав стосунку до справи з намистом чи з Айвіном. Та й не повірив би ніхто, що місцевий дурник вигадав такий складний злочин. 

– Тому ти розумієш тепер? Якщо виявиться, що Хельга усе знає, то нам не залишиться іншого вибору, окрім як залякати її та втекти! Але куди... 

– У мене є дядько... Він живе тут, – вказав він кудись рукою, – у сусідньому селі. Він вже старий, а дітей у них із дружиною немає. У нього є віз та кінь. Ми могли б поїхати кудись... 

– О! Оце добре! Так ми дійсно зможемо втекти, бо пішки – нас швидко доженуть! А чому ти ніколи не розповідав мені про те, що в тебе є такий дядько?

– Ти не питав...

Еміль лише сильно та звучно плеснув себе по лобу. Важко зітхнувши, він закрив долонею очі. Сміючись, він підняв голову й, опустивши руку, подивився на небо.

– Постривай! Але ж ти розумієш, про що говориш? Одна справа – крадіжка. А напад – зовсім інша річ. Ти не думаєш, що за нами лише сильніше полюватимуть за це? Можливо, варто просто зараз втекти?

– Ні... Ми достеменно не знаємо, що скаже Хельга. Якщо вона просто припускає чи хоче щось вточнити, а ми втечемо – це буде повна дурість, а також зізнання! Тоді усі точно зрозуміють, хто і що зробив. Нам треба послухати, що вона скаже... Але якщо вона все ж таки звинуватить нас, то за нами будуть полювати в будь-якому разі! 

– Чому? 

– Та подумай своєю порожньою макітрою! Ми не просто вкрали намисто, а потім повернули його! Ми вкрали дорогоцінну річ, підклали її під ліжко геть іншої людини і намагалися виставити її винною! Та нас за це батогами чи камінням заб’ють насмерть! 

– І що ти пропонуєш? Вбити Хельгу?

Руки Гуннара почали тремтіти, тому велетень швидко схрестив їх на грудях. Повз Еміля це не пройшло. Дивлячись на те, як перелякався його товариш, парубок шумно зітхнув і зробив паси руками, видихаючи з легень залишки кисню. Вдихнувши, той посміхнувся і продовжив говорити спокійно.

– Ні! Ми лише її добряче відлупцюємо, а потім там і кинемо! Поки вона прийде до тями, поки вона повернеться до села, поки розповість, поки цю новину донесуть до пана Хромара, поки він приїде, поки-поки-поки – та ми за цей час вже будемо ледь не в іншій державі! Нам же просто треба втекти з його володінь та почати нове життя, ось і усе! 

*Зараз*

– Що ви робите, свині! – крикнув Тіріон, намагаючись вирвати руки з хватки Гуннара. 

Велетень тримав мисливця обома руками, намагаючись не дати йому ані втекти, ані вдарити його у відповідь. Хельга, яку Еміль повалив на землю, відчайдушно кричала, поки нові удари сипалися на її голову та тіло. Втім, дерево було доволі далеко від села. Тож навіть вночі, коли усі сплять, її крики ніхто не чув.

«Скот! Сильний... Фігушки я просто так вирвуся! А Хельга сама не переможе потвору.», – подумав Тіріон.

– Добре, можна і так! – кинув Тіріон.

Вчепившись пальцями в шкіру Гуннара, чоловік розвернувся і, стрибнувши, обома ногами пнув сина старости у бік. Стиснуто крикнувши, той впав на землю. Він сипав лайкою та плювався. Намагаючись піднятися, хлопець тримав руками груди, наче ті в нього тріснули навпіл.

Хельга, побачивши, що її більше ніхто не б’є, що було сил, кинулася бігти. Яшма ж досі стояла поруч і перелякано дивилася на нових товаришів, які забивали її старих друзів. Та коли вона побачила, що колишня подруга вже майже піднялася, а Еміль досі лежить на землі – ноги самі понесли її на Хельгу.

– Потвори, – крізь сльози крикнула жінка, намагаючись здолати дівчину. 

– Не пущу! Або ти, або я!

Втім, Яшма – це не Еміль. Її вже жінка була спроможна подолати. Різкий удар в живіт – і ноги Яшми підкосилися. Викрикнувши, дівчина рухнула на коліна, але справу не полишила. Обійнявши ноги жінки – дівчина намагалася втримати Хельгу на місці, що виходило доволі кепсько.

Від побаченого у Еміля очі налилися кров'ю. Він був готовий отримати сам у відповідь. Був готовий зламати собі щось, чи втратити кілька зубів. Але хриплий крик болю Яшми – оцього вже він пробачити не міг. Руки самі намацали камінь, що лежав на землі. А широкий удар по голові – закінчив опір жінки. 

Впавши обличчям у землю, Хельга перестала кричати та намагатися вирватися. З-поміж її волосся проступили червоні нотки і вже скоро – на землю потекла густа, ще тепла кров. Жінка не ворушилася і не подавала ознак життя. 

– Що ти наробив, ідіот?! – крикнув Тіріон. 

Від побаченого, в його тілі наче дикий буйвол прокинувся. Мисливець з легкістю вирвав праву руку зі хватки Гуннара і добряче засадив тому кулаком у щелепу. Потім другий раз. Потім третій. Коли велетень вже був готовий повністю відпустити його і впасти на землю, бік мисливця розірвало жахливим гострим болем.