Розділ 8: Вбивство! (2)

*Новий світ. День 11. Опівдні*

– Що робити? Вона точно здогадалася, що тоді буде? 

Яшма ходила по маленькій кімнаті від одного кінця до іншого. Руки не знаходили спокою і дівчина то тримала їх на грудях, то заводила за спину, то притискала до живота. Погляд бігав, а губи тремтіли.

«Вона здогадалася! Навіщо? Навіщо я це робила? Дурепа... Знала ж, що з намистом – це вже занадто! Але ж ні, піддалася... Дурепа! Ой, що ж тепер буде? Може втекти? Візьму його та втечу! Не вперше вже родину змінюю...»

Еміль, тим часом, був надзвичайно спокійним. Точніше, він таким намагався бути, бо розумів, що його хвилювання чи, тим паче, паніка – тільки погіршать ситуацію і особливо стан коханої. Сидячи на власному ліжку, хлопець лише підставив кулак під губи й, опустивши погляд, обдумував можливі шляхи вирішення проблем. 

– Ти уявляєш, що з нами буде за те, що ми викрали намисто й намагалися підставити іншу людину! – Яшма ледь не зривалася на крик, витираючи з очей дрібні сльози. 

– Ти казала, що вона прийшла з Тіріоном? Але... Як він міг нас бачити, якщо зовні стояв Гуннар. 

– Та яка різниця, як він бачив?! Хоч сидів у сусідніх кущах за покликом природи! Якщо він підтвердить, що бачив нас біля крамниці – нам кінець! Пан Хромар не пробачить нам цього – нас можуть повісити! 

– Замовкни!

Парубок, шикнувши, плеснув себе по коліну й подивився дівчині в очі. Сіпнувшись, Яшма нарешті перестала протоптувати нову стежку посеред кімнати. Вона також дивилася хлопцю в очі і Еміль бачив, як стрімко руйнується її впевненість. За мить – з її очей пішли перші ще дрібні сльози.

 – Ніхто тебе не повісить! В найгіршому випадку – скажеш, що просто балакала з Лайлою, а про наші дії ти навіть не здогадуєшся! 

– А намисто?! Це ж я його поклала! Ти мені наказав це зробити... Нащо я тільки тебе послухалася! Це ти винен! 

Дівчина ледь не шипіла останні слова. Підхопивши ганчірку, що висіла на її фартусі, дівчина почала бити нею хлопця. Еміль, різко піднявши руку, навіть не одразу побачив, чим йому почало прилітати по голові й по руці.

Не витримавши такої зухвалості, він вхопив спершу ганчірку, а потім і руку самої Яшми. Різко піднявшись на ноги, хлопець кинув дівчину на ліжко, після чого, схилившись, сильно затиснув її рот своєю долонею. Яшма протестувала, билася й намагалася вирватися – але в дівчини банально бракувало сил перемогти хлопця. З очей вже текли дві річки сліз, які вона ніяк не могла приборкати. 

– Замовкни, дурепа, замовкни!

Хлопець з силою втиснув голову дівчини в ліжко і та почала тихо скулити.

– Невже ти не розумієш, що я – єдиний, хто тебе по-справжньому кохає! І я не дам нікому тобі зашкодити! Треба буде – придушу ту Хельгу, а як знадобиться – придушу і самого пана Хромара! Я за тебе готовий і дикого ведмедя зубами на клаптики розірвати! Тож заткни свого рота й дай мені подумати, зрозуміла?

Яшма лише налякано покивала. Тільки після цього хлопець прибрав руку. 

– На, тримай, – сказав він і протягнув дівчині те лезо, яке він постійно носив із собою. – Коли я нервую, я кручу його між пальцями і заспокоююсь. Спробуй, може й тобі допоможе! 

Яшма, тримаючи холодний метал у своїх тендітних пальцях, дивилася то на залізо, то на Еміля.

«Як це допоможе?»

Вона тільки й змогла, що перекласти його з руки в руку, але обіцяний спокій не прийшов.

– Мені треба поговорити з Гуннаром, тож я пішов! – промовив Еміль. 

З цими словами хлопець просто встав і вийшов, залишивши в кімнаті Яшму з його ножем в руках. 

*Новий світ. День 11. Вечір*

– Фуф, коханий, – промовила Іда, ласкаво торкаючись плеча чоловіка. – Це, звичайно, була важлива поїздка, але... Як же я рада бачити рідний дім знову! 

– Так, справді! Ох, я втомився. Зараз треба зайти до Лів – потрібно хоча б привітати сестру, а потім я піду спати... 

– Я з тобою...

Подружжя, хоч як би сильно їм не допомагали слуги та покоївки, все одно втомилося. Довга дорога знесилила їх, тож зараз їм хотілося лише розслабитися й відпочити. Втім, коли вони дійшли до кімнати Лів – їхньому обуренню та здивуванню не було меж. 

На забльованій ковдрі, на ліжку, лежала Лів, що майже з ніг до голови перемазалася у рештках їжі та власних шлункових соках. Від дівчини тхнуло алкоголем так, що якби над нею пролетів птах – він би впав замертво. У Хромара очі на лоб полізли, коли він побачив свою улюблену молодшу сестру в такому стані. 

– Де оцей?

Чоловік говорив так, наче був готовий вбити зараз когось. Іда аж проковтнула ком слини, що скопився в роті від напруги.

– У нього була єдина задача, усього лише одна – приглядати за Лів! Де її дурний охоронець?

– Любий, прошу, не кричи, будь ласка... Он він!

Іда вказувала своєю долонею на охоронця, що й досі мирно спав там, де його залишив Айвін. Втім, коли господар маєтку зробив кілька кроків, то швидко зрозумів, що зробив це дарма. Закриваючи ніс та мружачи очі, Хромар зробив ще два кроки й дав легкого ляпасу по щоці охоронця. Той заворушився й, піднявши долоню, відмахнувся від аристократа, наче той був надокучливою комашкою, що заважала спати.